8. Дії

"Не має різниці між песимістом, який говорить: «О, це безнадійно. Не трать сил попусту»; і оптимістом, який каже: «Нічого не роби. І так все буде добре». В обох випадках нічого не стається."

Івон Чоінард

Хтось коли-небудь задумувався, наскільки тендітне людське життя? Як часто ми не надаємо йому значення, поки не з'явиться ризик його втратити? Щодня ми прокидаємося у клопотах, з ними й лягаємо спати, без думки, що "завтра" може й не настати. Женемося за чимось далеким, чимось "важливим", з вірою, що коли отримаємо - станемо щасливими й зможемо відпочити. Та насправді, хіба ж так багато потрібно для щастя?

Наша щоденна гонитва триває вічність, з покоління у покоління, ми народжуємося помираємо, щоб знову стати на цю нескінченний петлю погоні. Якщо дивитися з цього ракурсу, то чи має життя, взагалі, сенс? Що ж усіх нас тримає у цьому світі?

Чи міг імператор передбачити подібний хід подій? Адже здивування на його обличчі було коротку мить, після котрої він впевнено вказав на наймолодших принців, котрих й почали лікувати цілителі. Я з цікавістю спостерігала на його обличчя намагаючись вловити коротку емоцію, однак ця справа була марна. Імператор велично ніс свою ношу правителя. Чого не можу сказати про решту його родини. Окрім Аскхара та Аргуса, решта тремтіла від страху, й билася в істериці від болю. Особливо галасливими були жінки, котрі захлиналися слізьми й благали імператора про рятунок. Порівняно "спокій" зберігала тільки дружина другого принца - Аргуса. Вона виглядала старшою від спадкоємця, але це не змінювало того факту, що жінка неймовірно красива. Граціозна, тиха, з впевненим поглядом, безумовно саме такою і має бути правителька. Хоч по її щоках стікали сльози, але решта образу залишалася незмінною... Шкода, але ми по різні береги, і друзями нам не стати...

- Кого наступного зцілити? - спитав старший цілитель.

- Принца Аргуса та Аскхара. - монотонно відповів імператор, після чого я здивовано переглянулася з Аскхаром.

- Що?! - шоковано перепитав цілитель.

- Лікуй Аргуса та Аскхара!

- Але, Ваша темність! Що буде з вами? Я не зможу всім допомогти!

- Знаю. Заспокойся, Фовіанн, лікуй моїх синів, а я дочекаюся магів академії.

Фовіанн хотів заперечити, однак стримався. Таким був наказ імператора і він не міг з ним сперечатися.

Маги зробили своє діло, й решті довелося чекати на порятунок. Після зцілення Аскхар з провиною глянув мені увічі, однак швидко взяв себе в руки. Такі дії з боку власного батька здавалися надто неочікуваними. Не тільки для Аскхара, але й для інших членів його родини.

Кронос Волларіон хоч і розслаблено сидів на своєму троні, однак я бачила, як сили покидали його тіло. Довелося трішки допомогти. Невидимою, тонесенькою смужкою послала частинку своєю магії йому. Повністю нейтралізовувати отруту не збиралася, лише ослабити його дію, аби імператор дочекався допомоги. Це саме довелося провернутися й з жіночою частиною родини, адже їх лікувати будуть взагалі в останню чергу.

Цілителі академії прибули швидше, ніж того очікував імператор. Людей було вдосталь, отож чаклувати почали одразу над всіма, хто потребував. Після цього Волларіон відпустив всіх гостей, залишивши у своєму палаці тільки принців. Отож, я з Шумом чемно повернулася у свої покої.

Прийнявши ванну та перевдягнувшись у легкий і зручний одяг відчула себе краще. Я розраховувала на інший перебіг подій.

- "Чому ти така сумна?" - пролунав у голові голос фріма.

- Та ні, не сумна. Просто я не таким собі уявляла імператора.

- "А яким?"

- Розумієш, він кинув свого сина у королівство ворога, як розмінну монету. На уроках нам розповідали про його жорстокість та хитрість, про те, якими жахливими способами він вигравав війни. Мені здавалося, що у нього немає жодних почуттів. Я без тіні сумнівів йшла на злочин, бо була впевнена у правильності цих рішень.

- "Що ж змінилося зараз?"

- Змінився злодій! Прекрасно, коли тримаєшся однієї сторони медалі й тобі здається чорне - чорним, а біле - білим. Але варто змінити кут огляду, як кольори втрачають яскравість, а межі розпливаються й стають майже прозорими!

- "Тепер ти побачила обидва боки медалі, й засумнівалася у правильності прийнятих рішень...- не то питання, не то ствердження. - Рубі, ніхто не може знати, чи правильне рішення приймає. Про це вже скажуть інші. Однак, не варто картати себе за минуле, у цьому немає сенсу. Єдине що ми можемо - зробити висновки й намагатися не повторювати тих самих помилок у майбутньому. Неважливо, як сильно ти помилишся, для мене так і залишишся неймовірною!"

- Ой! Припини лукавити. Для тебе я нічого особливого не зробила.

- "Ти принесла у моє життя яскраві фарби, за що до кінця своїх днів буду тобі вдячний. І не тільки мені! Ти змінила життя тисячі нульових. Саме тому кажу тобі, щоб не зациклювалася на зроблених помилках. Вони є і будуть. Це нормально."

- Добре-добре! - не могла слухати. - Якщо твоя ласка, принеси мені чогось гаряченького.

Шум посміхнувся та відправився на кухню. Я тим часом вкуталася у покривало й вмостилася поруч з вікном. Тепер почуття набули зовсім іншого характеру. Аскхар все ще не повертався, чи могли його запідозрити у чомусь? Ми провернули усе бездоганно. Жодних зачіпок не могли залишити. Проте, ця гра затіяна із самим імператором. Чим більше думала, тим швидше билося серце. Тому не дивно, коли над вухом прозвучав чужий голос, я здригнулася!

- Відколи ти стала такою лякливою?

- Аскхар! Я розхвилювалася! Чому так довго?!

На мою буйну реакцію Аскхар голосно зареготав. Це був якийсь іронічний сміх, сповнений і смутком, і радістю. Я мовчки спостерігала, без гадки, як реагувати. Коли сміх затих, темний важко видихнув та опустив голову. Прочитати чоловічі думки неспромога, але чітко бачила, як йому кепсько.

І що робити у такій ситуації? З мене не найкращий балакун, які слова підтримки маю сказати? У голові порожнеча. Нічого кращого, від обіймів у мене не знайшлося. Дотягнутися до голови темного надто складна місія, і в силу свого росту обіймала тільки торс. Чоловік виправив ситуацію перенісши нас у свої покої. Аскхар розлігся на ліжку вмостивши свою голову у мене на колінах. Я не квапливо перебирала його густе та темне волосся. Не знаю, чи подобалося принцу, однак той не заперечував.

Ніч ставала все темнішою. Вітерець, що пробирався крізь прочинене вікно, студив та приносив спокій. Думки повільно відпускали, а сон брав своє. Напруженість з обличчя Аскхара змінилася на умиротворення. Зморшки на чолі нарешті розгладилися. Він заснув. Чесно, мені не вистачає слів, щоб описати, скільки почуттів вирувало в мені у цей момент! Пальці мимовільно почали вивчати контури його обличчя... Тонкі губи, вільне підборіддя, легка щетина на щоках, густі брови... Я не маю пояснення, навіщо нахилилася за поцілунком, однак суперечити зі собою не стала. Короткий, ледь вагомий цілунок в уста, який має залишитися у таємниці...