7. Під косою смерті?

Немає хороших і поганих людей. Потенційно ми всі здатні як на злі, так і добрі вчинки. І стаємо на той чи інший шлях тільки завдяки волі своїм рішенням і своїм бажанням. – Айн Ренд.

Рубі

Серед усього цього дійства, мене найбільше дивував Шум. Чоловік, як і належало охоронцю, безмовно стояв ззаду нас, застигши в одній позі, наче камінь. Хоча на такому святі він вперше ( власне як і я), на додаток, він вперше бачить стількох темних в одному місці. Для фріма в новинку усе! Одяг, традиції, випивка, танці, архітектура й т.п. На його місці, я б не змогла залишатися спокійною і не роздивлятися все і всіх!

- "Рубі! Я до кого звертаюся?!" - кинув втомлений погляд на мене.

- "Пробач, Шум. - говорила подумки, адже навчилася спілкуватися з ним на рівних. - То що там з кухнею?"

- "Можна починати."

Я прошепотіла Аскхару, що вже час та підвелася, аби вийти з-за столу. Традиційно схилила голову перед імператором та його родиною, таким чином вшановуючи, після чого з Шумом вийшли у супроводі ще двох охоронців.( У палаці безліч коридорів та кімнат, тому гостей змушені проводжати спеціально навчені гвардійці.) Нам потрібно провернути усе прямісінько у них під носом, щоб не викликати жодних підозрів.

Ванна кімната була зовсім поруч з головним залом, де й відбувалося свято. Однак там її хтось зайняв. Наші компаньйони запитали, чи бажаю я почекати, чи піти в іншу, котра трохи далі по коридору. Чекати не входить у наші плани, тим паче діяти варто зараз. Діставшись таки пустої ванної кімнати, мої охоронці залишилися чекати під дверима. За планом я мала перелізти через вікно, спуститися на поверх нижче та заскочити на кухню. А Шум цим часом подбати про тих двох вояків.

Тепер варто діяти інакше. Кухня вже досить далеко. Доведеться не просто спуститися через фасад, а ще й пробігтися подвір'ям. Мене з легкістю можуть помітити темні гвардійці, котрі тут патрулюють. Надто ризикований варіант. Поки мої думки жалісно билися об життєві перешкоди, кілька ферннів, що прислуговують тут, крокували подвір'ям несучи вишукано запечену птицю. Якщо вони йдуть цим напрямком, то будуть проходити цим самим коридором, де власне й знаходжуся. Головною проблемою залишається - вибір. Котра з усіх десятків птиць потрапить на стіл володаря? Я уважно, крізь вікно спостерігала за слугами, намагаючись зрозуміти, де ж та ЄДИНА?!

- "Рубі?" - голос Шума в голові.

- Що?

- "Ти довго. Щось трапилося?"

Я коротко пояснила ситуацію в котру ми вляпалися. І чим більше про це думала, тим більше розгубилася. Ферни вже почали крокувати коридором, а у мене жодної ідеї!

- "Рубі! Не створюй проблему. Просто травимо всіх та й діло з кінцем. Виходь звідти, я сам усе зроблю, тільки порошок передай."

- "Слухай розумнику, у нас не так багато цього порошку, на всіх гостей не вистачить!"

- "Всі й не потрібні. Імператорській родині першим несуть будь-яку їжу. Потравимо першу десятку й птиця точно потрапить на стіл Волларіону. Квапся!"

Наче остання грішниця я вилетіла з ванни, навмисне зіштовхнувшись з фрімом. Все! Порошок тепер у нього. Чи здогадувалася я, як саме він планує підсипати отруту одразу десятьом фернам?! Ні. Проте, я довіряю йому.

- " Рубі, поквапся й приверни увагу охоронців до себе."

Я швиденько зробила кілька кроків, впевнено обганяючи своїх охоронців. Чоловіки глянувши на чергову дурепу, важко зітхнули й пришвидшили свої кроки. Шум же йшов спокійним темпом. Вирішивши, що наша дистанція достатня, я навмисне наступаю на сукню полетівши носом в землю. Мої неймовірно "навчені" охоронці, пропустили цей неабиякий романтичний момент, щоб схопити й врятувати від падіння... Отримавши пристрасний поцілунок з вишуканою та дорогою плиткою, чоловіки кинулися мене підіймати. Трохи поопиравшись допомозі "рятувальників", щоб виграти більше часу для Шуму, мене таки підняли. Перекинула погляд на фріма, котрий впевнено кивнув головою, що все готово. Не знаю, як саме він спромігся непомітно отруїти одразу десять страв?!

- Нам нема прощення! - в унісон вигукнули охоронці та впали на коліна. Якби у нас було більше отрути, то Шум міг би ще кілька тарілок прикрасити "чарівним" порошком, поки ці два бовдури покірно схилили голову.

- Я вас не звинувачую. - якомога холодніше вимовила. - Підіймайтеся! Хочу найскоріше повернутися до його темності Аскхару.

Обличчя охоронців так і залишалася кам'яними. Можливо вони й хвилювалися за своє життя, однак цього не показували. Навіть показовий уклін, більше вимушені міри законом, ніж їхні щирі вибачення, чи то страх. Мушу визнати, Аскхар мав рацію, темні - відмінні воїни.

Розгладивши складку на сукні я продовжила крокувати коридором. В голові пролунав ніжний голос Шума:

- "Не боляче? Здається ти добряче гепнулася."

- "Нічого страшного. Дріб'язкова подряпина на ліктях та тимчасовий біль у колінах. Як ти встиг все провернути?"

- "Я відділив досить масивний згусток магії разом із плоттю, накинув чари невидимості на мішечок разом з усім тим ділом, після чого керував згустком, щоб розсипати порошок."

- "Звучить так просто, однак зробити стільки махінацій в такий короткий проміжок часу - надзвичайно складно. Ти неймовірний!"

Глянула на чоловіка й посміхнулася. Для мене він справді є неймовірним. Лише сам факт того, що поруч зі мною майже міфічне створіння "фрім", чого вартий! А тут ще стільки бонусів: говорити вміє, ходить на двох, людську подобу має ще й характером вдався! Останнього явно бракує моєму товаришу Аскхару, що вже проводжає нас прискіпливим поглядом.

Повернувшись на своє місце за столом, кивнула темному, що план вдався. Дві зморщені складки на його чолі трішки розгладилися.

- Я хвилювався. - коротко мовив Аскхар.

- Не варто було. - тихенько відповіла та відрізала собі добрячий шматок гарячої птиці, котру майже одночасно подали на стіл з моїм приходом. - М'ясо смачне, але мені здається гірчить. - ще не скуштувавши сказала, даючи зрозуміти принцу, що саме ця страва отруєна.

- Справді? - Аскхар нахилився до моєї руки й посмакував м'ясо з виделки, котру не встигла піднести до рота. Дріб'язковий жест, але виглядав досить інтимно, через що й щоки вкрилися рум'янцем.

Я змовчала, а чоловік продовжив трапезу. Через п'ять з надлишком хвилин, у темних почалися перші признаки отруєння - кашель. Молодші принци найшвидше здали позиції й тримаючись за горло почали задихатися. Як і належить ніжним дамам, я скрикнула. Глянула на імператора та принца Аргуса - жодного ефекту. Невже Шум помилився з їжею?

- Кличте цілителів! - короткий наказ від імператора й короткий "кхгим!". Все-таки отрута подіяла і на імператора, заспокоїла себе.

Хай там що, а старий Волларіон тримався гідно імператорському титулу. Лише міцно стиснуті кулаки видавали, що йому боляче, як і всім решту принцам. Аргус та Аскхар сиділи в ідентичній батьку позі, й теж тримали обличчя перед іншими темними. Отрута швидко розповсюджується по тілу, й завдає добрячого болю, котрий зростає з кожною хвилиною, після чого людина втрачає свідомість від больового шоку. Поки прибігли цілителі з імператорської родини притомними залишилися лише вище перечислена трійка, я, а також одна з дружин імператора. Мабуть, мати Аргуса, але не знаю точно. Вони доволі схожі, тому й зробила такі висновки.

Охорона доволі швидко відмежувала імператорську сім'ю від інших темних якимись чарами. При цьому не дозволяючи нікому рухнутися з місця. Невдовзі у дверях з'явилися ті самі "цілителі". Худорляві чоловічки, у довгих, темно-блакитних мантіях. На спині цих не звичних для мене вбрань, розташовувалася цікава, вишита срібними нитками, квітка. Певно, якась лікарська рослина, яку вельми шанують на цьому континенті.

Цілителі першим ділом ринулися до імператора, після чого найстарший заговорив:

- Ваша темність! - впевненим голосом промовив головний цілитель. - Схоже, що вашу сім'ю отруїли. - Гості нас не чули, тому чоловік міг говорити вільно, не приховуючи правди. - Нас всього троє. ,- вказав на двох ззаду магів. - І потенціал наших сил не безмежний. Я зможу зцілити трьох, не більше. А мої учні по одному, можливо спільними зусиллями ще одного темного. А решті ж доведеться дочекатися цілителів з Академії, котрі не так швидко  прибудуть. Є великий ризик, що люди не зможуть протриматися до цього моменту. Тому, ваша темність, я не в праві вирішувати таке. Але кого ви накажете лікувати першим?