4. Квестодавиця

Назар бачив страх навіть крізь землю.

Він світився під корінням, під болотом, під мертвими текстурами, під шкірою тих, хто ще вдавав, що живий.

Темний.

Густий.

Теплий.

І найгірше — пахнув їжею.

— Не нюхай їх, — сказав Ро.

Назар ішов за ним, пригинаючись під чорними гілками. Очі боліли так, ніби хтось вставив йому в череп два розпечені сканери й забув вимкнути яскравість.

— Я не нюхаю.

— Ти дивишся так, ніби складаєш меню.

— Це не меню.

— А що?

Назар стиснув зуби.

— Інвентаризація.

Ро на секунду замовк.

— Оце гірше.

Назар хотів відповісти.

Не встиг.

Під ногою м’яко хлюпнуло.

Нові очі показали пастку раніше, ніж тіло провалилося.

Під тонким шаром багнюки сиділа розкрита паща.

Не тварини.

Локації.

Зуби з коріння, язик із чорної води, на піднебінні — логотип EdenWorks, стертий до кістки.

Назар відсмикнув ногу.

Паща клацнула.

Порожньо.

— Болото теж їсть?

— Усі їдять, — сказав Ро. — Ти скоро звикнеш.

— Дуже надихаєш.

— Це не натхнення. Це інструкція з експлуатації.

Над деревами пролетів дрон.

Назар побачив не сам дрон.

Його тепловий шрам у повітрі.

Червону траєкторію.

Сліпі зони.

Слабке місце біля нижньої камери.

Якщо стрибнути зліва, вчепитися пальцями в корпус, вирвати кабель, можна було б…

Він зупинився.

Ро озирнувся.

— Що?

— Я щойно подумав, як його розібрати.

— Вітаю. Очі працюють.

— Я не хочу, щоб вони так працювали.

— Тоді вирви.

Назар стиснув зуби.

Десь праворуч у кущах ховалася Нульова форма. Маленька, скручена, майже без обличчя. Її страх світився темним димом.

Назар побачив слабке місце в її шиї.

Один рух.

Один укус.

Страх можна було б забрати.

Сховати в себе.

Стати швидшим.

Сильнішим.

Живішим.

Він відвернувся так різко, що вдарився плечем об дерево.

Дерево здригнулося.

Під корою на секунду спалахнула сцена: чоловік у лікарняному коридорі підписує контракт, поки його мати спить на пластиковому стільці.

Назар відскочив.

— Тут навіть дерева?

Ро не зупинився.

— Деякі дерева. Не драматизуй.

— Воно було людиною.

— Більшість тут було кимось. Це поганий район для ностальгії.

Вони вибралися з болотного шару перед світанком.

Хоча світанок тут був фальшивий.

Небо просто змінило фільтр: чорний екран став рожево-сірим, на горизонті ввімкнули сонце, а над сонцем лишився ледь помітний водяний знак:

EDENWORKS ENVIRONMENT PACK: RUSTIC HOPE

— “Сільська надія”, — прочитав Назар. — Вони серйозно?

— Преміум-клієнти люблять, коли перед жахом затишно.

— А бідні?

— Бідних не питають про дизайн.

Попереду було село.

Дерев’яні хати.

Колодязь.

Млин із поламаним крилом.

Старий міст через вузький струмок.

NPC біля лавок.

Діти з дерев’яними мечами.

Курка, яка бігала колами й час від часу зависала на пів секунди, ніби згадувала, що вона курка.

Над головами людей світлилися жовті знаки квестів.

На перший погляд — мирна зона.

На другий — ні.

Назар зупинився біля плоту.

Його нові очі прорізали декорацію наскрізь.

На хатах були шви перезапуску.

У землі під селом лежали попередні версії цього ж села. Шари. Сотні. Тисячі. Хати, люди, крики, пожежі, дитячі мечі, той самий колодязь, той самий млин, той самий ранок.

У кожного квестового знака була тінь.

Не вниз.

Петлею.

— Село для стартових квестів, — сказав Ро.

— Воно безпечне?

— Для гравців — так.

Назар подивився на хлопчика біля колодязя.

Той усміхався.

Над ним миготіло:

NPC CHILD UNIT / AMBIENT JOY LOOP

Під шкірою хлопчика, там, де мали бути вени, бігли дрібні червоні логи.

FEAR / RESET / FEAR / RESET / FEAR / RESET

Назару захотілося заплющити очі.

Очі не дозволили.

— Я не можу це вимкнути.

— Звикнеш.

— Ти вже казав.

— Бо це універсальна погана новина.

З села долинув сміх.

Живий.

Людський.

Група гравців зайшла через міст.

Четверо.

Двоє в блискучій броні, одна дівчина в срібному плащі, один хлопець із величезним мечем, який був більший за його терпіння.

Над ними миготіли ніки.

BLADE_BABY_9
MIRACLE_KAT
TAX_FREE_SOUL
VIOLETSAINT

Вони підійшли до старого NPC біля лавки.

Старий підвівся.

— Добрий мандрівнику, наша криниця—

— Пропустити, — сказав Blade_Baby_9.

Старий смикнувся.

— Добрий мандрівнику, наша—

— Пропустити.

— Добрий—

— Пропустити.

Miracle_Kat засміялася.

— Він завис. Дивись.

Вона ткнула старого в лоб.

Старий моргнув.

— Наша криниця отруєна, і дітям—

— О, вона плаче? — спитав Tax_Free_Soul, дивлячись на іншу NPC біля хати. — Тут є achievement?

VioletSaint не сміялася.

Вона стояла трохи позаду й дивилася на дітей із дерев’яними мечами.

Один із дітей підбіг до неї.

— Пані мандрівнице, хочете яблуко?

Вона завмерла.

— Це скрипт, — сказав Blade_Baby_9.

— Я знаю.

— То чого стоїш?

Дитина простягла яблуко.

Усміхнулася.

Назар побачив під її шкірою лог.

GIFT LOOP: 13,442 REPETITIONS
MEMORY LEAK: 0.3%

Дитина прошепотіла майже без губ:

— Не беріть. Воно повертається.

VioletSaint відступила.