2. Пам’ять не стерта

Назар прокинувся з чужою ногою в зубах.

Він одразу виплюнув її.

Нога впала в багнюку й ще трохи посіпалася.

— Ні.

Назар відсунувся.

— Ні-ні-ні.

Уламок аватара лежав поруч.

Брудний.

Сірий.

Із порожнім інтерфейсом над головою.

Наче система забула його добити.

Або просто не встигла.

Назар підвівся.

У голові дзвеніло.

Останнє, що він пам’ятав:

ліс.

Постріл.

Золота маска Lord Mercy.

І м’яке:

— Я дарую вам красиву смерть.

Потім куля увійшла в потилицю.

Потім білий екран.

Потім голос:

— Дякуємо за вашу посмертну участь.

А тепер він тут.

Живий.

Ні.

Не живий.

Неважливо.

Він пам’ятав.

Усе пам’ятав.

Постріл.

Біль.

Страх.

Навіть запах мокрого металу перед тим, як світ розклався на біле.

Повинен був забути.

Але не забув.

Назар перевірив себе по пунктах.

Ім’я — є.
Лія — є.
Постріл — є, хоча краще б ні.
Власна дурість — на місці, навіть після смерті стабільна.

Він хотів відчути полегшення.
Не вийшло.
Якщо пам’ять не стерли, значить, її ще можна було забрати пізніше.

Над болотом мигнуло повідомлення:

RELOAD COMPLETE

Ще одне:

MEMORY WIPE…
FAILED

Пауза.

REPORT GENERATED

Пауза.

REPORT LOST

Назар подивився на напис.

Потім на небо.

— Молодці.

У небі висів величезний логотип EdenWorks.

Тріщинами.

Наче його колись намагалися збити.

Дарма.

Він усе одно повернувся.

Як податки.

Десь далеко пролунали постріли.

Назар автоматично присів.

Щось усередині нього вже знало цей звук.

Не хотіло чути.

Але знало.

Ще постріл.

Потім крик.

Короткий.

Обірваний.

Система відреагувала миттєво:

PLAYER KILL CONFIRMED
BONUS ENTERTAINMENT MULTIPLIER +3%

Назар застиг.

Потім перечитав.

Потім ще раз.

— Розважальний множник?

Щось засміялося.

Зовсім поруч.

Назар обернувся.

На пагорбі сиділа дівчина.

У червоній сукні.

З босими ногами.

Із табличкою над головою:

NPC QUEST UNIT #4431

Вона жувала власний палець.

Не нервово.

Від нудьги.

Палець уже наполовину складався з коду.

— Новенький? — спитала вона.

— Що?

— Новенький.

— Я не новенький.

— Тоді старенький.

— Що це за місце?

— Кладовище.

Назар повільно озирнувся.

— Тут болото.

— Так.

— Я не бачу могил.

— Ти ходиш по них.

Назар замовк.

Дівчина продовжила жувати палець.

Потім відірвала його.

Кинула в багнюку.

Із зап’ястя почав рости новий.

— Ага, — сказав Назар. — Тепер мені ще менш комфортно.

Дівчина пирхнула.

— Значить, адаптуєшся.

Щось зашурхотіло.

Вона миттєво зблідла.

Підскочила.

— Ховайся.

— Що?

— Ховайся!

— Від чого?

— Від багатих.

Назар уже чув цей тон.

Не паніку.

Інстинкт.

Тваринний.

Дівчина пірнула під уламки автобуса.

Зникла.

Назар залишився сам.

За три секунди почув музику.

Веселу.

Безтурботну.

Наче реклама морозива.

У небо вилетів дрон.

Потім другий.

Потім десятий.

Вони світили прожекторами в болото.

Шукали.

Його.

Повідомлення спалахнуло просто перед очима:

LIVE EVENT STARTED
HUNTING SESSION #8834
FEATURED PREY: FORM ZERO

— От лайно.

Уламки автобуса були далеко.

Занадто далеко.

Дрони вже бачили його.

Назар кинувся в очерет.

Побіг.

Послизнувся.

Впав.

Піднявся.

Знову побіг.

Із дронів лився веселий жіночий голос:

— Дякуємо за використання сервісів EdenWorks. Полювання активовано.

Постріл.

Багнюка вибухнула біля ноги.

Ще постріл.

Щось гаряче зрізало шматок плеча.

Назар закричав.

І раптом світ застиг.

Ненадовго.

На секунду.

Може, дві.

Система мигнула:

ANOMALY DETECTED
USER RESPONSE UNUSUAL
SURVIVAL INSTINCT OVER LIMIT

Перед очима з’явилася нова вкладка.

Не зелена.

Не синя.

Жовта.

Наче хтось вирвав її з чужого меню й пришив йому під повіки.

AVAILABLE MUTATION
INSTINCT: HIDE

Опису не було.

Кнопки не було.

Тільки слово:

ACCEPT?

Постріл.

Ще ближче.

Назар навіть не думав.

— Так!

Світ ударив його в голову.

Наче цеглою.

Щось зламалося.

У носі.

У вухах.

У думках.

Усе навколо раптом стало величезним.

Гучним.

Небезпечним.

Кожна тінь.

Кожен звук.

Кожен рух.

Йому захотілося не битися.

Не кричати.

Не перемагати.

Зникнути.

Сховатися.

Залізти під землю.

Під камінь.

Під чиюсь шкіру.

Куди завгодно.

Тільки не бути знайденим.

Назар упав у чорну калюжу.

І перестав дихати.

Не спеціально.

Тіло саме.

М’язи завмерли.

Серце сповільнилося.

Навіть HUD потьмянів.

Дрони пролетіли над головою.

Один.

Другий.