1. Нульова форма

Назар прокинувся в тілі, яке не мало права бути тілом.

Перше, що він відчув, — не біль.

Голод.

Назар автоматично почав рахувати.
Один — земля мокра.
Два — пальців на руці забагато.
Три — у роті чужі зуби.
Чотири — він досі думає, а значить, паніку можна відкласти.

Так він робив завжди. У лікарні рахував краплі в інфузоматі. У черзі до каси — чужі потилиці. У погані дні — секунди між Ліїними вдихами. Якщо щось порахувати, воно на мить прикидалося контрольованим.

Тут не прикидалося.

Не людський голод. Не “я б з’їв хліба”. Інший. Низький, мокрий, принизливий. Наче всередині нього поселили маленьку тварину й забули пояснити їй мораль.

Він відкрив очі.

Небо було чорне.

Але не нічне.

Небо було екраном.

По ньому повільно пливли рекламні банери:

EDENWORKS PRESENTS: AFTERLIFE HUNTING EXPERIENCE

ПРЕМІУМ-СЕСІЯ АКТИВНА

ГЛЯДАЧІВ: 184 203

Назар сіпнувся.

Руки вперлися в мокру землю.

Не руки.

Пальці були надто довгі. Шкіра — сіра, тонка, з напівпрозорими прожилками коду. Під нею миготіли дрібні сині знаки, як комахи під льодом.

— Що…

Голос вийшов не його.

Хриплий. Сухий. Тваринний.

Над очима спалахнуло повідомлення:

INITIALIZATION COMPLETE
FORM: ZERO
ROLE: PREY UNIT
VALUE: MINIMAL
MEMORY WIPE: PENDING

Назар завмер.

— Ні.

Він пам’ятав кімнату.

Лію.

Її худу руку з катетером.

Медичний рахунок на екрані планшета.

Контракт EdenWorks.

Дрібний шрифт.

Підпис.

Його підпис.

“Посмертна участь”.

Він тоді пожартував:

— Ну, якщо після смерті мене зроблять офісним принтером, я хоч раз у житті буду корисним.

Лія засміялася.

Потім закашлялася.

І він підписав.

Бо що ще робити, коли твоя сестра помирає, а в тебе з майна — куртка, борги, дуже оптимістичне резюме й нав’язлива віра, що будь-яку катастрофу можна закрити підписом, якщо знайти правильний рядок.

Лія казала, що це не відповідальність. Це контроль із поганим характером.

Він тоді образився.
Бо вона влучила.

Назар підвівся.

Ноги не слухалися.

Коліна гнулися назад трохи не так. Спина тягнула вниз. Зуби дряпали губу зсередини.

Він торкнувся обличчя.

Не його.

Вузьке. Кістляве. Занадто багато рота. Занадто мало людини.

— Це сон.

Небо відповіло системним тоном:

USER DISTRESS DETECTED
CALMING FILTER: UNAVAILABLE FOR PREY UNITS

— Та пішли ви.

LANGUAGE AGGRESSION TAGGED
ENTERTAINMENT POTENTIAL: LOW

Назар подивився на напис і раптом розлютився не на “prey unit”.
На “low”.

Навіть після смерті його оцінювали так, ніби він погано заповнив форму.

— О. Перепрошую, що погано страждаю.

Система не оцінила.

Поруч щось заплакало.

Назар повернувся.

На галявині лежали інші.

Такі самі.

Сірі. Худі. Скручені. Хтось стояв на чотирьох. Хтось бився головою об землю. Хтось повторював одне слово, поки воно не стало просто звуком.

— Мамо.

— Мамо.

— Мамо.

Над кожним висів статус:

FORM: ZERO
ROLE: PREY UNIT
VALUE: MINIMAL

Один із них подивився на Назара.

Очі були людські.

Саме це було найгірше.

— Де ми? — прошепотів він.

Назар відкрив рот.

Не встиг.

У небі заграла музика.

Весела.

Дорога.

Така, під яку в рекламі люди купують життя без зморшок.

Голос дикторки розлився над галявиною м’яко, святково, майже з любов’ю:

— Шановні учасники преміум-сесії! Полювання почнеться через тридцять секунд. Нульові форми, будь ласка, забезпечте емоційно насичений досвід для користувачів.

На галявині спалахнули прожектори.

Інші Нульові форми закричали.

Хтось побіг.

Хтось упав.

Хтось просто стояв, бо мозок ще не встиг придумати, як поводитися після смерті.

Назар побіг теж.

Не геройськи.

Не красиво.

На чотирьох.

Потім на двох.

Потім знову впав у багнюку, бо нові ноги мали власну думку про вертикаль.

За спиною пролунав сміх.

Людський.

Живий.

Упевнений.

— О, цей швидкий.

Назар озирнувся.

Між деревами стояли троє.

Не монстри.

Гірше.

Люди.

Аватари в блискучій броні, з гладкими обличчями, дорогими масками й зброєю, яка виглядала як дизайнерська помилка з функцією смерті.

Над одним висів нік:

LORD MERCY

Він був високий, у білому плащі, з золотою маскою без рота. У руці тримав тонку гвинтівку.

Навколо нього літали дрони-камери.

— Доброго вечора, друзі, — сказав Lord Mercy кудись у повітря. — Сьогодні тестуємо новий пакет “Перший страх”. Чисті Нульові форми, мінімальна пам’ять, максимальна реакція. Красиво, правда?

У повітрі спалахнули коментарі:

MercyFan88: добий того, що озирається!
golden_kid: зроби slow kill
EdenPremium: емоції стабільні, продовжуйте

Назар завмер.

Lord Mercy повернув голову до нього.

— О. А ти мене чуєш?

Назар побіг.

Куля вдарила в дерево поруч.

Дерево не розкололося.

Воно розпалося на пікселі й знову зібралося.

— Чудова реакція, — сказав Lord Mercy. — Не геніальна, але природна. Я люблю природність.

Назар рвонув між кущами.

Гілки били по обличчю. Шкіра рвалася легко, як мокрий папір. З ран витікала не кров — темна рідина з червоними символами.