34. Нова домівка

Ранок почався досить швидко. Разом із першим промінням сонця. Ми швидко перекусили, всілися на керсів та рушили далі. Я шукала острів більших розмірів, щоб наші майбутні домівки не впадали в очі тим, хто літатиме зверху. Бажаний клаптик землі таки вдалося знайти! Навіть не думала, що це станеться так швидко.

Острів мав форму пів місяця. Весь покритий зеленню, з одного боку захищений скелями, з іншого великою горою. Чудове місце, щоб осісти. Друзі зі мною погодилися. Нульові - люди працьовиті. Як тільки ступили на землю, одразу зайнялися облаштуванням житла. Поспішати з цим ділом я не радила, бо інтуїція підказувала, що ми не самі тут. За старою, але дієвою схемою, моя команда озброїлася та відправилася розвідувати місцевість. Решта воїнів оберігала людей.

- Першим ділом треба пошукати воду. На такій величезній території вона повинна бути. - підсумувала Розалі.

Мій врятований підопічний схопив мене за руку й активно тягнув вперед. Хлопець продовжував мовчати, але по ньому стало зрозуміло, що місцевість знав.

- Можливо малий жив тут з батьками, а потім вони переплили на інший острів. - висунув чергову теорію Торн. - Ми наче нічого не втрачаємо, коли дозволимо йому нас вести?! - чи то питання, чи то ствердження злетіло з його уст.

Довго не вагаючись ми пішли у тому напрямку куди показав хлопчик. Тутешня флора особливо не відрізнялася від попереднього острова, хіба що густіше росли дерева. Крокували вкрай обережно, ніхто не знав який сюрприз може чекати за наступним кущем. Поки нам щастило, жодної небезпеки не надибали.

- Чш-ш-ш! - привернув увагу Сіракл. - Чуєте? Звук річки.

Я прислухалася. Хм.. І справді! Зовсім поруч протікала тоненька річка. Ми поквапилися туди, щоб поновити свої запаси води. Нашій радості не було меж! Річка - не тільки джерело питної води, але й місце, щоб помитися! Для дівчини, котра не вмивалася кілька днів, то не менш важливо.

Увесь день, разом із друзями, витратили, щоб обійти острів. Проте виконали справу лише на половину. Сонце ховалося за горизонт, а блукати у темряві не найкраща ідея. Отож повернулися своїх, щоб переночувати.

Наступного ранку моя команда, окрім Розалі, пішли іншою стороною, щоб розвідати місцевість. А подрузі поручили завдання - показати решті нульовим річку. Цього разу мені з друзями пощастило більше й ми зустріли хижого звіра, якого успішно впіймали! Якщо тут водяться хижаки, отож є і здобич на котру вони полюють.

Сьогодні ми зрозуміли, що жодних фрім на острові не має, моя інтуїція мене підвела. Полегшено видихнувши я повернулася до сім'ї та допомагала облаштуватися. Люди діяли згуртовано, одні будували маленькі будиночки, інші плели рибацькі сітки, хтось точив ножі, хтось розставляв мисливські пастки. Поки діло йшло повільно, але ніхто не жалівся. Усі розуміли для чого тут працюють. Хочу зазначити, що попри фізичну роботу настрій у людей був піднесений. Воно й не дивно, адже ми стояли на порозі нового життя. Життя - позбавленого чужого гніту. Життя - з рівними правами. Життя - зі свободою вибору. Хтось може здивуватися, а хтось посміється. Що ж такого є у свободі, через що її так сильно усі бажають? Це ж не хліб, не вода, не здоров'я. Якось і без неї люди обходяться. Та завжди настає момент, коли підіймаються бунти, палає вогонь революції, кожен член суспільства відчуває її дефіцит. А все чому? Бо свобода, як кисень! Його не торкнешся і не побачиш, та варто йому зникнути й вже відчуваєш дискомфорт. Легені стискає, пече, тебе крутить, душить зсередини. В цей момент ладен на все, щоб на мить, бодай раз, вдихнути на повні груди. Свобода не золото, її не купиш. За неї треба боротися!

Шкода, що нульові почали боротися лише зараз. Тисячі братів та сестер безслідно зникли за наказом якогось дріб'язкового горнна. Сотні були страчені через забаганки королів. І лише одиниці загинули відстоюючи свою свободу. Ми втратили стільки часу, стільки життів, щоб зрозуміти таку банальну річ! Сила народу - в єдності.

- Рубін, - викинув з роздумів у реальність Сіракл, - я впіймав, щось схоже до кабана, на тому місці де вчора Зореян пастки розкладав. Можеш забрати? Як бачиш, маю руки зайняті. - посміхнувся парубок, вихваляючись вправно застреленою дикою кішкою.

- Добре.

Я взяла меч разом з луком і стрілами та відправилася по свіжу тушку м'яса. Мої батьки, разом з іншими нульовими, пішли досліджувати тутешній ґрунт. На одній мисливській справі всіх не прогодуєш, потрібно ще щось вирощувати. Щоб батьки не хвилювалися попросила брата передати тим, куди я ділася.

За кілька днів острів ставав все ріднішим. Я чудово орієнтувалася й знала кожну розставлену пастку. Якраз в одну з них, як і говорив Сіракл, потрапив нещасний кабанчик. Парубок пристрелив тварину, мені залишалося лише притягнути до поселення. Однак, не встигла навіть торкнутися звіра, як нізвідки на мене щось вскочило! Навіть не зрозуміла, як впала. Здоровенна паща чудовиська, інакше не назвеш те, що вилізло зверху, намагалася перегризти мені горлянку. Я зі всіх сил вхопила за морду й не давала зробити тварюці задумане. Її слина крапала мені на обличчя потрапляючи в очі й обмежуючи бачення. Фу! Окрім огиди, страх заповнив кожну клітинку тіла. Якщо нічого не вигадати, то на довго мого опору не вистачить! На думку спало лише одне - вдарити у найбільш вразливе й доступне мені місце. В очі! Як тільки потвора відхилилася назад, щоб атакувати знову, я встромила середні пальці у вузькі, чорні очі. Тварюка відскочила назад, у мене з'явився шанс витягнути меч й підготуватися до нападу.

Те що на мене напало виглядало схожим до клярса, лише без чорного диму, котрий окутував породження мороку. Довге, худе тіло, у разів два більше від мене. Овальна голова, малі очі й бридка паща. Потвора готувалася до наступного стрибка, але я випередила її одним випадом встромивши лезо у голову. Короткий крик, або ж писк, що зірвався з її горлянки перед смертю. Якось не могла повірити, що перемогла це створіння й так, щоб воно не ожило, відтяла йому голову. Після цього і клярс не оживе!