31. Битва з мороком.

Так хочеться жити без болі

Так хочеться жити без крові

Скажи мені , що є у правді

Скажи мені, де ми насправді

Чому на нас дивляться люди

Ми просто іноземнці, які не бачили світ...

Дмитро Папірник

Вранці я прокинулася сама у своїй кімнаті. Вікно залишалося відчиненим, тому прохолодний вітерець лоскотав обличчя. Пальці мимоволі потягнулися до губ, на котрих ще відчувалися вчорашні, пристрасні цілунки. Схоже Аскхар переніс мене сюди, перед своїм від'їздом. Скоро в столицю прибуде 2-ий принц Мореус і нас почнуть готувати до війни. Я глянула на маленький столик, що був досить близько з ліжком, там лежало кілька магічних каменів. Невже темний виконав моє вчорашнє прохання?

Після бурі емоцій, лежачи в теплих чоловічих обіймах, мої думки повернулися до наявних проблем. Аскхар помітив мій замріяний стан і запитав у чому річ. Розповісти усю правду не могла, тому прикрасила тим, що мені потрібні магічні дрібниці, аби збільшити власний радіус дії чар. Пояснюючи - цим самим вдасться врятувати більше нульових. У той момент він нічого не відповів, просто цмокнув у плече.

За кілька хвилин привівши себе у порядок, я відправилася будити своїх друзів. Пізніше ми дізналися, що заняття скасовували повністю, і у нас цілий день попереду! Як не крути, а вдача тут зіграла нам на руку! Після сніданку в нашому блоці з'явилася вчорашня п'ятірка. У хлопців починало вдаватися користуватися ануляцією, а от мої друзі вже опанували її на належному рівні. Це не могло не радувати.

Магічні камені, що залишив Аскхар були дуже корисними й головне - багаторазовими. Вони зачаровані на навіюванні марев, котрі не загрожували життю й зручні у використанні.

До обіду в п'ятірки з'явилися помітні успіхи. Всі змогли анулювати дію каменів. Я вручила їм по одному такому й попросила змотивувати народ прийти сюди. Не знаю, що там вони наговорили іншим, однак через годину у нас під дверима зібрався такий натовп, що довелося мені з друзями розійтися по своїх кімнатах, розподіливши нульових на кожного. До пізньої ночі ми тренували людей, аби отримати примарний шанс на порятунок життів.

У такому темпі минуло ще три дні. Магічних кристалів не вистачало, доводилося групам ними обмінюватися. Проблем це не викликало рівно до того моменту, як прийшов королівський указ, де нам наказали допомогти королівству, виступивши на полі бою. Тоді у нульових розпочалася паніка, котру не легко було вгамувати.

Світлі метушилися, роздавали нам військову уніформу, зачаровані обладунки, зброю. Саме у цей момент я зустрілася з Вітодаусом, котрого не бачила з нашої таємної вилазки. Він схопив мене за руку й потягнув до свого кабінету.

- Віддай уніформу, - чітко вимовив.

- Навіщо? - зі сарказмом відповіла.

- Рубін, ти не будеш воювати на передовій! Я не дозволю.

- Хіба ви можете перечити його світлості, королю?! Я - нульова, а нам наказано захистити королівство у боротьбі з мороком.

- Рубі, не використовуй моє терпіння. Ти надто важлива, щоб відати тебе мороку.

- ЩО?! - обурилася. - Я важлива, тому ви мене захищаєте, а інші - ні?! Отже, якби у мене не було здібностей вам би було начхати!

- Я не збираюся це обговорювати. Ти для мене важлива, на цьому все. Після того, як нульові одягнуть амуніцію, ми полетимо до міста Сонячне, як і наказав батько. Там зустрінемося з армією темних. Переможемо морок й повернемося!

- Але якою ціною переможете?!

- Рубін, якщо у тебе немає кращого плану, то ти не маєш права обурюватися! Це заради нас всіх!

- Не маю права обурюватися?! Сьогодні король принесе у жертву моїх знайомих, друзів, а завтра - дітей, батьків, коханих! Щоб ти зробив на моєму місці?! Я не збираюся просто сидіти тут і чекати з моря погоди!

- Я наказую, - мітка на руці блиснула, - залишатися у кабінеті, поки не закінчиться битва!

- Ти не можеш так зі мною вчинити, Вітодаус! - крізь сльози прошипіла.

- Це заради твого ж блага. - тихо відповів й повернувся спиною. - Я розумію, як тобі тяжко, та з часом ти зрозумієш, що це правильне рішення...

Принц зачинив двері, зв'язавши мене договором крові, мої очі повільно злипалися, й тіло хилило в сон. Я не помітила, коли він встиг накласти якісь чари! В результаті знепритомніла... Повернувшись у свідомість, перші кілька хвилин я була шокована та розгублена, однак взявши себе в руки почала ДУМАТИ. Схоже всіх нульових вже забрали, лише мене "забули".

Так, спершу треба розібратися з договором крові, котрий не дає вийти з цієї кімнати. У мене давненько виникали ідеї, щодо його ануляції. Це складна магія, тому вона не розвіювалася, коли я накидувала ануляцію на тіло. Проте, якщо зосередитися на своїй руці та крові, думаю все вдасться. Після кількох хвилин пихтіння, мітка на руці розсипалася - я вільна!

Поквапилася до керсів, впевнена нульових іншим способом не перевозили. На моє щастя там залишився один... Най агресивніший. Молодий літун, котрий ще не був дресований, певно тому і його залишили тут.

Отож чергова проблема - зла пташка! А вона дійсно така! Варто було лише наблизитися, як отримала хвостом по голові! Правда я налаштована рішуче і таким мене не візьмеш! Мої невдалі спроби осідлати керса закінчувалися фатально до тої миті, як терпець не увірвався! Я оголила батьківський меч, схопила пернатого за голову й пригрозила:

- Або допоможеш мені, або я зварю з тебе суп!

Не впевнена, чи керси розуміють людську мову, та пташка здогадалася, що на неї чекає. Нарешті вдалося сісти на неї! У якому напрямку Сонячне я знала завдяки картам, котрі переглядала з особливою уважністю, щоб забезпечити своїм вдалий відступ та втечу.

- Давай мішок пір'я! Нам треба встигнути до того, як почнеться битва, де загинуть і мої, і твої друзі!

Чесно, не очікувала від себе такої вправності у польоті. Хоча, це міг керс так акуратно летіти не втрачаючи швидкості. Правда не все минуло так гладко, як хотілося. В якусь мить я зрозуміла, що заблукала. Одне пам'ятати карту, а інше - подорожувати. Кілька разів ми марно покружляли довкола однієї гори, поки не помітила внизу армію темних. Якщо вони тут, отже ми зовсім поруч. Полетівши за напрямком їхнього ходу, я дісталася фортеці й...

- Клярси! Битва почалася! Дорогенький, мені треба на передову! - ввічливо попросила.

Але чому світлі атакували, коли не всі темні дісталися сюди. Всередині фортеці був невеличкий загін, можливо його очолював Аскхар... Але то тільки припущення.

Світлі регорнни стримували морок, котрий досить близько підкрався до фортеці. Одні маги підтримували бар'єр, а інші наносили руйнівні магічні заклинання. Ефект від них мінімальний. Максимум два клярси за раз знищувало. Нульові вже знаходилися за стінами фортеці, разом із кількома командирами (певно вони й мають запустити механізм вибуху).

Ми з пташкою знижувалися, як маги зняли бар'єр і вся та нечисть кинулася у бій! Я глянула на командирів, котрі вже почали читку заклинання.

- Анульовуйте!!! - з усього духу прокричала.

Я не втрималася на керсі й бехнулася на землю з кілька метрової висоти. Дівчина котра стояла зовсім поруч й тремтячими руками тримала меч, дивлячись на клярсів... ЇЇ розірвало на шматки! Багряна кров розбризкалася повсюди розсіюючи морок та залишаючи сліди на ґрунті. Ні-ні! Всередині мене наче щось вибухнуло! Якась невідана агресія просилася на волю.Різко оглянулася довкола, те саме сталося і з наступними трьома нульовими!

- Я сказала анульовуйте негайно! - мій крик був настільки дзвінким, що міг почутися й на стінах фортеці.

Нульові нарешті взяли себе в руки й скористалися вміннями. Я підняла свій меч й з ненавистю до світлих кинулася рубати клярсів!

- Вишикуватися у лінію і за мною!

Звісно, мої натреновані здібності набагато перевершували решту. Однак вони вміли достатньо, аби розсіяти клярса. Ми проривалися немов звірі, зносячи на своєму шляху всю нечисть. Я рубала без жалю. Холодно відтинала голови, розсіювала, слідкувала за іншими, щоб допомогти у відповідальний момент. Згідно з моїм планом, ті нульові, що залишилися всередині фортеці, мають об'єднатися та викрасти керсів на котрих ми й втечемо. Моїх друзів на передовій немає, отже вони всередині. Я не знаю, наскільки на них вплинула моя відсутність і чи продовжують вони слідувати задуманому...

Мої хвилювання були даремними. В небо здійнялися десятки керсів, верхи на котрих мій народ. Одні залишилися керувати птицями, а інші зістрибнули у саме пекло бою. Тепер ми боролися за принципом, перша лінія дає відсіч, друга відпочиває, потім зміна. Наша битва затягувалася і жоден світлий, чи то темний не кинувся нам допомогти! Першими отямилися командири, котрі мали нас розірвати. Вони магічили сповільнюючі заклинання, котрі спрощували задачу у відтинанні голови. Пізніше у битву втрутився Аскхар з когортою темних. Вони рубали клярсів, наче курку на обід! Аскхар не даремно говорив, що всі темні вроджені воїни, інші не виживають! Праворуч приєдналися світлі, разом з Вітодаусом. Після чого ми помітно відтісняли морок, коли ж клярсів залишилося зовсім трохи, я вирішила, що час забиратися!

- Пора! - крикнула своїм і подала сигнал тим, що на пташках.

Ми відбігли трохи назад, аби у наших було більше маневровості й потрохи нульові вмістилися на пернатий транспорт й здійнялися високо у небо. Звісно, не всі світлі погодилися нас відпустити, та ті нещасні кілька заклинань я успішно знешкодила. Нам вдалося! Нарешті свобода...

                                                  *****************

- Мамо! - радісно вигукнула.

- Рубін, що це? - розхвилювалася ненька побачивши наш втомлений вигляд. - Що з твоїми очима?

- А? Щось не так? - трохи здивувалася від питання.

- Вони багряні, немов у демона! Що ці світлі з вами зробили! - якось не приділила належної уваги словам.

- Не хвилюйся мамо, все добре. Поки, добре... - додала. - Де батько? Мені терміново необхідно з ним поговорити.

Я не могла врятуватися, при цьому забути про батьків й наше містечко. Однак залишатися там - для нас небезпечно. Світлі можуть у будь-який момент заявитися сюди й вимагати чогось! А з мене досить їхнього гніту!

Тату я швиденько розповіла, що відбувається і нам необхідно збирати речі й тікати звідси. Батька, звісно, все це приголомшило, але розуміючи, що справа серйозно пішов до матері, котра хутко збирала речі. Для містечка нас приписали у мертвих, у власне повернення навіть ми не вірили, що ж говорити про решту. Надія у рідних завжди залишалася, однак світлі самі сказали, щоб вони не чекали. Тому для тих сімей, діти котрих повернулося, ця подія на кшталт чуда! А ті кілька ( їх було 13), що загинули, принесли подвійний траур для батьків...

На збір я виділила годину, і без виключення чекала всіх на площі. За цей час ми напоїли й нагодували керсів. Думаю відпочити як слід їм не вдалося, але після польоту нехай відпочивають скільки влізе!

Щоб вмістити стільки народу, ми скористалися тим принципом перевезення, котрий використовують світлі. На лапах у пташок є міцно прикріплений браслетик, натиснувши на кнопку він викликає ту металеву клітку, у котрій нас і возили. З уроків ми дізналися, як цим користуватися, і що спеціальна магія невагомості робить будь-який вантаж легким, це дозволяє птицям перелітати на великі дистанції.

Отож, ми відправилися у далекий путь в пошуках нової домівки!