28. Допоки ти не захочеш...

Скільки фарб має кохання?

Яка різниця між почуттям та бажанням?

Коли душа паде у прірву власних мрій,

А серце шалено б'ється, хоч здурій!

Скільки фарб має кохання?

Може помилка, а може повчання?

Коли з коханим розділяєш почуття,

Будуєш плани на майбутнє, на життя.

Скільки фарб має кохання?

Це ж можливий ризик, можливо й страждання?!

У кожного свої кольори та відтінки.

Свої списані, чи недописані сторінки...

Кохання - особлива річ.

У ньому безліч протиріч.

Та правда залишається одна.

Хто не ризикує, той не п'є вина!

Буяна Іррай 

Рубін

Що означає життя? Чи думала колись, що від мене залежатиме чужа доля? Вдома, поруч з батьками, мені було байдуже на події довкола. Безтурботно гралася з дітьми, дражнила брата, залицялася до хлопців. Все у рамках "нормальності". І чхати хотіла на інших! Мене цікавило лише власне "Я". А зараз... Зараз божевільне бажання захистити своїх рухало мною, допомагало терпіти біль та переступити власний максимум. Чи хотіла завоювати місце лідера серед нульових? Ні. Але щось змушувало відчувати себе відповідальною. Можливо всьому причина мій батько. Бо саме він піклувався нашим поселенням відколи себе пам'ятаю.

- Рубі, як ти? - схвильовано спитав Сіракл. - Маєш кепський вигляд.

- Справді? - намагалася посміхнутися.

Почувалася і справді не добре. У голові паморочилося, дихати важко, перед очима все пливе, найкращий стан, щоб воювати! Мені вдалося допомогти останній команді, через що й розплачувалася... На арену вийшла під руку з Сіраклом, бо ноги не слухалися. Всі, окрім мене, чудово розуміли, що у цьому бою користі жодної не принесу. Однак, я до останнього вірила, що таки вдасться анулювати магію регорнна. Тільки моя самовпевненість дорого мені обійшлася...

Поки мої друзі обдумували план, перед нами з'явився кремезний чоловічок. Натреновані мускули випирали з усіх куточків тіла, навіть одяг не міг цього приховати. Широке підборіддя, тонкі губи, нахмурені брови та заплющенні очі. Чоловік виглядав досить привабливим, попри сліпоту, котру стало помітно відразу, як той спрямував скляний погляд у нашу сторону. З такою серйозною вадою і "регорнн"?

Розалі вирішила першою атакувати, щоб оцінити силу противника. Та їй навіть підійти не вдалося, як чоловік потужним потоком повітря її відкинув. Як тільки подруга опинилася на землі, Торн разом зі Зореяном напали одночасно з різних боків, однак кінцівка була, як і в Розалі. Сіракл все ще залишався поруч зі мною, намагаючись швидко вигадати план дій. Наша трійка воїнів намагалася провести ще кілька комбінацій, але противника так і не дісталися. Проте...

- Тобі не здається дивним, що він нас не чіпає?

Варто було мені це вимовити, як мене здуло буревієм! Сіракл хотів допомогти мені піднятися, та теж опинився відкинутим в іншу сторону. Заклинання Аскхара все ще діяло, тому всім по черзі сказала наступне:

- Оскільки його очі не бачать, думаю він відчуває зміну руху повітря, а ще реагує на звук. Треба завмерти, щоб він не міг по нас вцілити.

Тепер залишається головне - перемогти здорованя! І як це зробити, коли рухатися не можна? О, ні! Слабкість у тілі ставала все нестерпнішою, я не могла втримати рівновагу і регорнн одразу атакував. Мене відкинуло з такою силою, що гепнулася до бар'єра арени й повільно сповзла вниз. Поки моя душа знову поверталася у тіло, Сіракл скинув верхній одяг та відкинув його у бік. Противник відвернувся, що дало змогу атакувати. Розалі та Зореяна регорнн ще встиг відкинути, а от Сіракл таки торкнувся його і... Торн зміг привітатися смачненьким стусаном! Чоловік намагався ухилитися та Сіракл схопив того за руки й не відпускав. На здорованя одразу накинулися розлючені Зореян і Розалі. Ось таким чином нам приписали перемогу! І це було останнє, що пам'ятаю... Адже моє тіло не витримало напруження і я знепритомніла...

                                               *****************************************

- Як гадаєш, з нею усе буде добре? - голос свавільної подруги.

- Звісно буде! Це ж Рубі! - емоційно відповів Зореян.

- Ей, ви надто галасливі! - вже говорив Сіракл. - Вийдіть з її кімнати, хіба не чули що казав цілитель? Потрібна тиша та спокій!

Через кілька секунд двері зачинилися й звуки притихли. Я намагалася поворухнутися, але отримала наступну порцію болю! З великими зусиллями змогла розплющити очі, аби побачити стурбоване лице друга, що так довго піклується про мене...

- Сіракл,- хотіла радісно вигукнути, але вийшло жалісне та хрипле скавуління. Та що ж це таке?!

- Я бачив, що ти отямилася. Не напружуйся, лежи відпочивай.

Він завжди був таким. З першого погляду здавався абсолютним егоїстом, котрого хвилює лише власна вигода. Насправді ж, Сіракл має добру натуру. Пам'ятаю, як обидвоє щось надивачимо, то він завжди брав провину на себе. Хоча й міг бути невинним. Наче старший брат, залишався поруч та піклувався про мене.

- Дякую. - за те що поруч, подумки додала, але він зрозумів.

- Це тобі дякую, - чарівно посміхнувся.

- Ти ж... Навчися анульовувати магію, чи не так? - інакшого пояснення того, як нам вдалося стільки разів вдарити регорнна, не бачу.

- Навчився. - важко зітхнув. - Після твоїх розповідей я вже мав деякі підозри, і в якийсь момент помітив, що відчуваю дивне поколювання на кінчиках пальців. Проте, не можу знешкоджувати чари на відстані, як це робиш ти. Мушу торкнутися.

- Ще навчишся. Я допоможу. Головне тримай це в секреті від магів. Вони щось зле задумали, але не знаю що саме. Краще тримати такий козир у таємниці.

- Не дурень, розумію. Чи можуть всі нульові володіти цією здатністю?

- Повинні. Наскільки знаю, то ця магія є чужою для цього світу, але настільки сильною, що жодна кров не може її розбавити, тому кожен з нас може знешкодити будь-які чари й навіть морок, друже.

- Тобто, - в його очах загорівся вогник, - ми можемо боротися з Клярсами?

- Ми єдині, хто здатен їх знищити. Можливо світлі щось таке підозрюють, через це й взялися нас готувати до війни.

- Хіба не логічніше буде намагатися розкрити наш магічний потенціал? Натомість нас тренують лише фізично й розповідають теорію про всесвіт. Нічого корисного, щоб могло знадобитися під час бою.

- Все вірно. Отож, ось як ми вчинимо! Я спробую поділитися усіма здобутими знаннями про нашу силу, й зробити усе можливе, аби розкрити потенціал нашої команди. А ви, спробуєте зробити те саме з іншими нульовими.

- Добре! А тепер відпочивай та набирайся сил. Ти нам потрібна, - піднявся з крісла на котрому сидів увесь час й поцілував у щоку на прощання.

Крізь опущені штори не розуміла, котра то година дня. Додам до того, що в кімнаті було досить темно. Вставати, ясна річ, не збиралася, того заплющила очі, щоб подрімати. Втомлене тіло не опиралося і сон зморив швидко. А прокинулася через тяжку, чоловічу руку, котра лежала у мене на животі!