26. Бажання допомогти.

"cказати собі чесно, якомога чесніше,
так ніби уже немає чого втрачати:
ми надто довго жили, покладаючись на інших –
як книжка пише, що люди скажуть,
ми надто звикли до цих вишитих гамівних сорочок,
до цих пишних церковно-гастрономічних обрядів,
до цих дуль у кишені, які часто видаємо за спротив..."

Галина Крук

Моллеус Дорон - величний правитель світлого королівства! Зараз єдиний маг з рівнем нокрегорнн. Про його силу складають легенди, його оспівують у піснях, його бояться та шанують! Проте час грає злий жарт навіть з королями. Моллеусу вже за 130, ще якихось 30-40 років та його сонце правління згасне...

- Привітаймо перших переможців! - велично промовив король.

Натовп світлих, нехай без особливого бажання, та змушено підтримав нас оваціями. Мої товариші раділи! Щиро посміхалися, весело підстрибували та обіймали один одного. А я... Я впиралася поглядом у чоловіка, котрий вибудував якийсь божевільний план з участю нульових, з надією хоч щось для себе зрозуміти.

Його світлість теж вивчав мене. Ці яскраві, фіолетові зіниці мали не приємну ауру. Хоча сам чоловік виглядав доволі привабливо, як не крути, а Вітодаус більше на нього схожий. ( Хоча матері я ніколи і не бачила)

Моя компанія повернулася на своє місце, а бої продовжилися. Більшість наступних команд провалювали завдання, як це зробила перша. Однак знайшлися і ті, хто зміг перемогти! Всього дві групи, котрі використали всю хитрість та перевагу місцевості.Однак, ніхто не обійшовся без жертв. Всі команди з чисельними пораненнями: опіками, переломами, синцями, різаними ранами... І найголовніша проблема - завтра це пекло повториться!

******

- Рубін? Ти чуєш? - гукала Розалі, поки всі вечеряли - Знову не з нами.

- Пробач, не почула. То що ти там говорила?

- Завтра нас очікує важчий бій, чи маєш якийсь план? - повторила своє питання блондинка.

- Не знаю... Поки нічого в голову не приходить. Нам варто добряче відпочити, щоб завтра бути у формі.

- Вірно кажеш, - підтримав Зореян. - Пропоную сьогодні влягтися швидше!

Ага! Швидше! У мене чергове тренування з двома привабливими чоловіками, котрі однаково сильно хочуть скористатися анульовуючими чарами. Однак жоден з них й не підозрює, що саме за магія крутиться під носом. І поки що то єдиний мій козир. Оскільки мені вже відома природа власних чар, за цим прийшло і розуміння, як ефектифніше їх застосовувати. Тепер потрібно вигадати, як найкраще скористатися перевагою...

Ми вже поверталися до своїх кімнат, як Сіракл неочікувано запитав:

- Знову зникнеш на ніч? Хіба тобі не потрібен відпочинок?

Після цього я вперше помітила, наскільки сильно він про мене турбується. Раніше ми були дуже близькими друзями. Знали усе один про одного, а тепер так віддалилися... Хоча, ні. Це я віддалилася. Закрилася у собі, нічого не намагалася пояснити, просто рухалася за течією. Присяга крові - смертельна річ, але Сіракл одразу здогадався, коли йому натякнула про це! Можна ж було це раніше сказати, тоді б зберегла наші тривалі відносини... А так... Між нами зараз така велика прірва. І гадки не маю, ні як її скоротити, ні що у нього зараз на думці...

- Обов'язок. - коротко відповіла та увійшла до своєї кімнати, щоб взяти батьківського меча.

Друг лише сумно проводжав поглядом. Мені стало так важко піти, що на очах повільно з'являлися сльозі, котрі так старанно стримувала. Сіракл, мабуть відчув цю хвилинну слабість, саме тому й міцно обійняв зі спини.

- Рубін, мене вбиває той факт, що нічим не можу тобі допомогти! Я обіцяв твоєму батьку оберігати тебе! А в результаті, це ти нас всіх оберігаєш...

- Я не...

- Не заперечуй. Ми з Розалі вже знаємо, що означає цей візерунок на наших зап'ястках. І те, що ти мовчиш, дія якоїсь клятви. Поки тебе не було, ми всі шукали відповіді у бібліотеці, розпитували світлих, ділилися інформацією та аналізували. Навіть твою теорію про походження нульових, я теж не залишив у спокої. Поки щось стверджувати рано, але твої слова вже не здаються нісенітницею.

- Дякую! - з полегшенням промовила.

- За що?! - здивувався парубок.

- Що не відвернувся від мене й повірив.

 

Кронос Аскхар

Моя маленька нульова чудово впоралася на арені. Чесно кажучи, іншого й не очікував. Як на диво, але жодної хвилини не хвилювався! Я був впевнений у Рубі. А от мій друг нервував. Хоча з боку може здатися, що принц зберігав спокій та його сердечко та подих розповідали про інше.

Після перемоги Рубін, я взагалі втратив інтерес до того, що відбувалося на арені. Найбільше мене цікавив король! Моллеус ніколи не робить щось просто так. У нього однозначно є мотив, для чогось прийти сюди. Що ж йому треба? Прочитати короля не так легко, він контролював кожен свій рух, вираз обличчя, чи нахил голови. Якщо йому захотілося просто подивитися на нульових, щоб прокрути свій план у голові, то чудово! Але, якщо ми десь прокололися з Вітом і він здогадується про Рубі? Поки правитель тут, треба бути обережнішими.

- Ти затрималася. - говорю нульовій, коли та прийшла.

- А де третій принц? - у руках вона тримала батьківський меч, отож з тренуванням все вирішено.

- Зі своїм батьком. Ми не можемо зараз ризикувати, тому Вітодаус працює над тим, аби король не помітив чим ми тут займаємося.

- Ясно.

Рубін виглядала сумною, зовсім не такою, яку бачу завжди. Спитати одразу не наважився. Тим паче залізти їй у голову теж не просто. Одне, змусити дівчину нервувати, червоніти, чи викликати бажання. А зовсім інше - розуміти що у неї на душі.

Руйнувати ту тонку нитку, що між нами з'явилася - не хотів. Тому добре обдумав, як витягнути з неї те, що не дає їй спокою.

- Твої рухи не погані, технічні й швидкі, але не вистачає сили. Крім того, ти не зосереджена на двобою! Чому?

- Зрозуміла свої помилки, прошу вас ще раз! - ну все! Вона явно не зі мною, коли вже використовує ввічливі звертання!!!

Ми продовжили обмінюватися серіями ударів, однак на повноцінний бій не схоже. Рубі без роздумів використовувала дві комбінації, одну для нападу, а іншу для захисту. Мені такий підхід швидко набрид, тому схопив дівчину й кинув до землі.

- Хочеш вмерти?! Що не так з тобою!!! Рубін, завтра бій з регорнном! Думаєш комусь є діло до твоїх переживань? Регорнни без вагань вбивають, а ти зараз полегшуєш їм справу!

Схоже мої слова не дали того ефекту, на котрий розраховував. Дівчисько ще більше запанікувало. Правда, це дало мені підказку, що саме її турбує...

- Ти самотужки можеш дати відсіч регорнну, але інші нульові на таке не здатні... Це тебе мучить? - Рубі кивнула головою. - Чого тобі так перейматися за долю тих, з ким навіть не знайома? Одна річ, команда! З ними все ясно. Але яке діло до решти?

- Ми усі - один народ! Як можу залишатися спокійною, коли їм погрожує смерть?!

- Не розумію. Їм то плювати на тебе! - дійсно не міг зрозуміти її почуттів.

- Вони налякані, втратили будь-яку надію... А я маю силу, проте не можу допомогти!

- А хто тобі дав повноваження, щоб всім допомагати? Ти справді мене дивуєш! Це доброта, чи дурість з твого боку?!

- Що?! Чому дурість? Хіба погано бажати допомогти комусь?

- Та ні, Рубін. Бажання допомогти - чудова річ. Але не варто зловживати. Твоя надмірна опіка над народом, може перетворити їх на немічних! Тупих овець, котрі не здатні зробити щось самотужки. Рубі, що роблять правителі, реформатори, революціонери? Вони ведуть за собою народ, дають їм мотивацію, поштовх до розвитку, а далі справа за людьми. Не перетягуй на себе зайву відповідальність. Якщо хочеш допомогти, то зроби це! Стань їхнім поводирем, наставником, революціонером! Посели ту надію у серцях і дай поштовх йти вперед! Та на цьому все. Доля у їхніх власних руках. Ти не можеш боротися замість кожного, бо то ваша спільна ніша!

Рубі шоковано кліпала очима, не в змозі щось сказати... А вже через кілька секунд у неї на обличчі засяяла посмішка. Певно щось вже вигадала...