22. Наша історія.

"Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік."

Василь Стус

Не знаю, скільки минуло часу, відколи опинилася тут. Якось важко слідкувати за його течією, коли довкола нічого немає! Врешті паніка минула і я заспокоїлася. Звісно, досі не розумію, куди мене занесло, але ж жива? Жива! Правда без тіла (зовсім його не відчуваю).

Якщо логічно думати, то швидше за все, ця пітьма - моя свідомість. Навіювач мав повештатися у моїй голові, от і маємо! Сподіваюся він у такому самому стані!

Що ж, коли все це моя свідомість, можна увімкнути трохи світла?! Ну не може бути, щоб у моїй голові сама порожнеча і навіть хаосу нема! Я ж себе знаю. Тут мали літати плани відступу, нападу, обличчя дорогих людей і т.д!

Всі ці роздуми дали якісь плоди, адже у наступну мить вся пітьма розчинилася і я стояла на березі якоїсь ріки. Довкола височіли дерева, росла трава, літали птиці, десь далеко квакали жаби. Заждіть! Жаби? Звідки мені знати, як називаються ці тваринки? Вони ж у нас не водяться!

Тільки починала пригадувати щось, як над головою пролетів літак! Святі ствітлі! Літак? Стоп! Де я? Це явно не мій світ! Кинулася до ближчого пагорбу, аби розгледіти краще місцевість і випала з реальності! Просто неймовірно! Височенні хмарочоси, асфальтовані дороги, шум машин й натовп. Я не розуміла, звідки знаю все це!!! На автобусній зупинці світилася яскрава реклама, де слова написані зрозумілою мовою нульових!

Фух! Дихай, Рубін! Глибоко дихай! Мене знову накривала паніка! Спокійно, все добре. На Аммаларіонні немає подібного місця, отже - я на іншій планеті. Мені потрібні відповіді! Не даремно моя свідомість занесла мене сюди! Тут явно має бути щось дуже важливе!

Наступним ділом вирішила погуляти околицями. Світ був не живим. Коли наближалася до людей, у них не було обличчя( або якесь розмите), вони не говорили зі мною, просто йшли у своїх справах. А ще, наткнулася на межу міста! Чітка лінія, де закінчується цей світ й починається безкрайня пітьма. Чим більше часу тут гуляла, тим більше згадувала!

Ось будинок культури, де проходили всілякі урочистості. Там школа. Поблизу супермаркет й аптека. Вище по вуличці буде лікарня, а ще далі житловий комплекс, на стінах котрого красується плпакат з нагадуванням про свято вишиванки. Цей світ існує без магії. Він схожий до мого містечка нульових, але набагато прогресивніший. Звідки ж мені тут все так знайомо?

- Поверни її негайно! - чула голос Аскхара. - Мені начхати на неможливо!

- Але ж, ваша темність, ви самі попросили...- у голові запаморочилося, слабість скувала тіло, всім нутром відчула, що повертаюся назад. - Я сам вперше зустрічаю такий ефект на свої чари.

- Я у нормі. - коротко обізвалася.

Темний кинувся до мене, щоб допомогти підвестися. Чоловік став уважно роздивлятися вздовж і впоперек, аби переконатися, чи все добре. Те саме робив і сам навіювач. Чесно кажучи, їхня поведінка здалася дивною, що й озвучила:

- Соляріс мав проникнути у твої думки, а ти - опиратися цьому. Якби переміг він, то частково міг взяти під контроль тіло, або покопирсатися у спогадах.

- А ситуація вийшла неоднозначною, - підхопив розмову парубок. - Ти втратила свідомість, але мені не вдалося викачати з тебе жодної інформації.

- Той що? Хіба це привід так себе поводити? - не могла зрозуміти їхньої логіки.

- Рубін, таку реакцію на мою магію зустрічаю вперше! Що ще цікавіше, у твоєму стані я б мав з легкістю прочитати все, що у тебе в голові, бо жодного опору! Але, ні! Ніякого результату! Мої чари відштовхувало, варто лише наблизитися. - мені все ще важко було перетравити усе почуте.

- Скажу простіше, - без слів зрозумів Аскхар, - твоя магія працює навіть тоді, коли носій спить.

- І що в цьому такого? - здивувалася.

- Горнни, чи то регорнни, не можуть користуватися чарами уві сні. У цей проміжок часу їх найпростіше вбити, тому маги і вигадали пентаграми захисту. Лише королівським нащадкам вони не потрібні, бо магія оберігає володаря до самої смерті.

- На що ти натякаєш?! - вирвався смішок. - Що у мені тече кров королівського роду?!!!

- Ми не можемо бути впевненими, треба розповісти усе Віту. Хто, як не він, розбирається в історії роду. Що з тобою трапилося під час експерименту?

- Аскхар, я не впевнена. Не можу навіть словами виразити, бо геть нічого не розумію. Коли ми зможемо повторити?

- Не сьогодні, дорогенька! - посміхнувся Соляріс. - Витримати погляд темного, ще те випробування! А я, між іншим, не безсмертний! Продовжимо завтра.

- Можеш бути вільним, завтра у цей час, на цьому місці! - наказав темний.

Навіювач згідно з етикетом вклонився та пішов у своїх справах. Парубок влипнув серйозно, та тримався гідно. Зв'язок з королівськими особами веде до смерті. Соляріс нехай і прикидається дурнем, та все чудово розуміє. Якщо щось піде не так, то він буде поміж перших, кого стратять. Як, власне, і я...

- Рубін, ми повертаємося у помістя Віта. Я маю що з ним обговорити. А тобі теоретичні заняття не завадять.

- Добре. - нарешті зустрінуся з друзями!

- Ввечері я тебе заберу і ми знову повернемося сюди. Але спершу ходи сюди, треба нанести ліки.

Всередині серденько трішки тьохнуло. Я вже й забула про ліки, а він пам'ятає. Приємно, як не крути. Чоловік витягнув коробку з різними баночками, поклав її на стіл та попросив сісти. Цілитель мені казав, що куди мазати та в пам'яті не затрималося. А темний, наче робив це щодня! Без затримки брав необхідні мазі й ніжно наносив мені на шкіру. З його обережністю особливого болю не відчувалося, трохи пощипувало та й все.

Мене щиро дивував цей чоловік! Як у ньому поєднувалася пітьма та ніжність у дотиках. Бабуся розповідала казки, де його народ відігравав роль головних негідників. Звісно таке застаріле бачення світу склалося через те, що ми відносимося до світлих, котрі віками ненавиділи темних. Коли я підросла, то не бралася судити тих, кого в очі не бачила. Але була налаштована на те, що назва їм дана не просто так. Якщо до світлих я відчувала огиду, то темні викликали острах! Аскхар же не підходить ні до першої категорії, ні до другої...

                                                                             *****

З друзями зустрілася за старою схемою. Нахабно зайшла до аудиторії на середині лекції. Правда світлий, що вів урок, нічого не сказав. Навіть оком не сіпнув!

Моя компанія непереможних воїнів купувалася на останніх рядах. Не знаю, що саме їм сказав принц, але явно не правду... Після закінчення лекції, коли світлий нас покинув, першим ділом до мене підбіг Сіракл.

- Що з тобою трапилося?! - зі сльозами на очах крикнув. - Хто це зробив?

- Нічого смертельного, - намагалася витиснути зі себе посмішку.

- Принц сказав, що тебе намагалися вбити і для твоєї безпеки відправив у безпечне місце, поки не знайдуться злочинці. Але про побої нічого! - обурювалася Розалі.

- Поговоримо про це в іншому місці, - прошепотіла їм. - Я жива, а це найголовніше! - досить бадьоро вигукнула. - Сіракл, мені потрібна твоя порада. Народ, а ви залишайтеся на лекціях.

- Пробач за питання, але чому Сіракл? - поцікавився Зореян. - Логічніше буде взяти найрозумнішого з нас, а це Торн! - вказав на рудоволосого друга.

- Сіракл знає те, що мені потрібно, а Торн швидко запам'ятовує інформацію. Йому краще залишитися та отримати порцію нових знань.

- У будь-якому разі, - наблизився рудий, - ми хвилювалися за тебе! Відколи ти почала зникати, всі зрозуміли, хто був нашим негласним лідером.

- Пробачте мені! - щиро попросила. - Я пообіцяла всім повернутися живими, а в результаті покинула команду... Та це не змінить того факту, що зроблю все, аби вберегти вас від трагічної кінцівки! - тим паче зараз у мене з'явилася сила, котра допоможе у цьому.

Друзі міцно обійняли мене, висловлюючи свою підтримку. Мене дійсно хвилювала доля кожного з них.

- Припини брати всю відповідальність на себе, дурепо! - прохникала подруга, і я зрозуміла, що вона плаче. - Ти нам не мати! Мене бісить ця твоя риса!

- Згоден з Розалі, - мовив Зореян. - Не приємно чути від дівчини такі слова. Відчуваю себе приниженим.

- Дякую вам! - все що змогла сказати...

Наступної хвилини ми з Сіраклом повернулися до житлових кімнат. Він не розумів, що мені від нього потрібно. Та й сам здавався надто відстороненим від реальності. Весь похмурий, сумний з темними синцями під очима. Невже не спав через мене?

Я щільно зачинила двері до його кімнати, після чого всілася на ліжко.

- То про що ти хочеш поговорити? - перейшов до діла.

- Сіракл, що ти пам'ятаєш з історії нульових?

- Що?! Це є та тема, через котру ми усамітнилися у моїй кімнаті?!

- Це важливо, розкажи усе що знаєш.

- Ох, Рубі! Я ночами не спав, через тебе! Ха-ах! Дивакувате дівчисько! - на якусь мить він замовк, наче говорив сам зі собою, а лише потім продовжив. - Добре. Років 200 назад, голова містечка видав указ копіювати всі книги, що у нас були, окрім особистих щоденників, та створити бібліотеку. Цим проєктом(новий правопис) займався мій прадід, як тобі відомо.

- Оскільки більшість книг переписувалися твоєю родиною, то ти можеш знати те, що мені потрібно! З якого року були описані найдавніші події нашої історії?

- Від сьогоднішнього 1014 - приблизно 700 років історії нам відомо. Найдавніша згадка за 312, коли дали добро на будування міста. У 409. його зруйнували вщент, потім реставрували, потім...

- Стій! - перебила хлопця. - Першою згадкою був дозвіл на будівництво міста, а що було раніше? Ніхто ж не знає?

- Та ні, Рубі. Можливо нульові знали, але нас так часто намагалися вирізати, що багато знань було втрачено. Навіть моя мама, що фактично живе у бібліотеці та фанатіє читати літописи, починає відлік нашої історії з 312-ого. Світлі вірили, що нульові хвороба, котрої можна позбутися вирізавши всіх носіїв. Однак припинили свої спроби, коли у самих правителів народжувалися діти без магічних завдатків. Чому ти питаєш?

- Я дещо бачила... - майбутнє відпадає, бо я надто добре орієнтувалася у тому світі. Тоді минуло? - У мене виникли припущення, що нульові не корінні жителі Аммаларіонна.

- А? Про що ти?

Сам Аммаларіон існував дуже давно. Роки від котрих заведено рахувати наші дні, вважається дата заснування Світлого королівства, про це писав Аскхар у тій книзі. До того часу нічого цікавого на політичній арені не відбувалося. Війни, міжусобиці, дрібна торгівля. І про нульових тоді теж ніхто не чув. Два народи жили разом, поки світлі не об'єдналися у королівство. Темні відчувши вагомий вплив та втрату владу, емігрували на захід - теперішній материк Ерід. Там створили свою імперію, що досить швидко наздогнала своїх суперників. Це вже розповідали нам на лекціях. Отож, нульові виникли після цих подій. Але не поступово, як би то мало бути, а різко! Їх було настільки багато, що світлі виділили окрему місцевість. Згодом перелякані маги сприйняли нас за хворобу й намагалися її усунути. А пізніше, не розумію, як нульові стали народжуватися у знатних сім'ях та нас охрестили проклятими й на цьому дали спокій.

- Нас помилково приписали до світлого народу. - озвучила висновок. - Ми не з цієї планети, Сіракл.