21. Коротка мить!

"Прийшов, побачив, переміг!
Здавалось би просте рівняння.
І наче впорався, добіг,
Але не виконав завдання.

А бігти ж зовсім недалеко,
Тут можна дотягтись рукою.
Та хто сказав, що буде легко,
Прожити в боротьбі з собою?.."

Роман Солонець

Смерть?.. Помру захищаючи кохану людину... Не такий вже поганий кінець, як на мене. Звісно, дивно думати про майбутнє, коли вже знаєш його наперед. Хоча, з іншого боку, смерть - логічний фінал для кожного. Чого ж зараз мене це хвилює?! До тремтіння у тілі лякає. Чому боюся? Що тримає?

Поки я занурилася у свій внутрішній світ, темний агресивно вскочив та схопив Соляріса за сорочку! Аскхар виглядав сам не свій від злості!

- Жартувати посмів?! Я на шматки тебе порву, гуморист!

- Ова! Стійте, ваша темність, - абсолютно спокійно, з веселою посмішкою відповів, - я ніколи не жартую з чужим майбутнім. Всі мої слова - правда. І вам не варто так хвилюватися, як вже казав раніше, пророцтво - лише один з можливих варіантів нашого майбутнього, а ключ до нього у людських руках.

- Слухай, розумнику! - чоловік добряче теліпнув навіювача, це дало зайвий привід звернути на нас увагу.

- Припини! - запанікувала й намагалася їх розборонити. - На нас всі дивляться!

Аскхар швидко опанував себе. Відпустив бідолашного та сів поруч.Можливо то лише моя фантазія, однак на його обличчі читалася тривога... Якось інтуїтивно вийшло, я ніжно торкнулася його руки та взяла за долоню. Він полегшено видихнув та звернувся до Соляріса:

- Король наказав створити новий рівень захисту, сьогодні ми прийшли сюди, щоб перевірити дію чар. Магія накладена на Рубі, тому ти й не можеш проникнути в її думки. Приходи завтра за цією адресою, - схоже подумки передав інформацію, - проведемо ще кілька експериментів.

- А якщо відмовлюся. - лукаво белькнув юнак.

- Я не просив тебе, і не давав вибору. - повільним тоном говорив, від котрого по шкірі сирітки пробіглися! - Якщо не прийдеш, то до вечора у річці знайдуть твій труп. Наше завдання, то королівська таємниця. Зайві свідки тут не потрібні. Сподіваюся ти все зрозумів.

На цьому темний піднявся й потягнув мене до виходу. Я покірно йшла за ним, аж до самісінького будинку. (Чомусь він не став використовувати свій дим, аби перенести нас.)

Тиша дала змогу повністю зануритися у внутрішній світ. Поговорити зі собою. Все ж, те передбачення залишило на мені якийсь тягар. Я шукала відповіді на ті питання, котрі не давали спокою. Серце пронизувалося болем, коли згадувала батьків... Дала обіцянку повернутися живою, невже не вийде? Та Соляріс не конкретизував, коли саме це має статися. Певно через це й хвилююся... Але кого обманюю?! Якби й знала, нічого не змінилося...

- Рубін, - відчинив переді мною двері, - я теж вражений словами навіювача та не вірю у долю!

Ми покрокували на кухню, аби розкласти все куплене. Я ж хотіла відірватися від тяжких думів і щось приготувати, тим паче сама пообіцяла Аскхару. Чоловік якийсь час допомагав наводити порядок, а потім знову продовжив:

- Рубі, я не дам тобі загинути!

Його впевнена фраза трішки відрізнялася від звичайного мовлення. Слова, хоч сказані холодним та впевненим тоном, проте були щирими... Крізь них можна було відчути його хвилювання водночас з впертістю. Мені подобався Аскхар, навіть більше, ніж того хотілося. Я заздрила його вольовому характеру, його силі, впевненості у діях, прагненням змін. Він однозначно стане великою людиною! Про нього писатимуть в історії. А що ж я? Залишуся невідомою нульовою, котра зникне безслідно?! Це ранило понад усе! Він відкрито зізнався у своїх почуттях до мене, я ж так не можу! Я боюся кохання... Воно, як лотерея. Може збагатити, або ж обікрасти. Може наділити силою, або ж знищити! Може дарувати життя, або ж його забрати. Це не означає, що не варто ризикувати. Просто, не зараз. Не для мене...

- Рубін...- ніжно прошепотів зовсім поруч.

Я здригнулася! Він стояв так близько, що відчувала його подих. Чоловічі руки обережно обійняли та притиснули до себе, неочікувано для мене самої. Щось не хочеться опиратися. Навпаки. Вперше, мені було так затишно у чиїхось обіймах! Я заплющила очі та поклала свої долоні зверху на його. Цього разу моє серце не вистрибувало з грудей, ніякого тремтіння, сорому, чи ще чогось... Мій розум залишався, на диво, ясним. Все було природно, без фальші. Аскхар схилив голову до моєї шиї, і впевнена, що в цей момент теж заплющив очі. Ми обидвоє залишалися спокійними, нам було добре просто так стояти. Байдуже що коїлося на дворі. Саме зараз між нами виникла якась своя магія... І це прекрасно!

Звісно своїх переконань не змінила. Я для нього не пара, а вплутувати почуття у ділові відносини, лише нашкодить мені. Пора остаточно попрощатися зі своєю інфантильністю й почати думати, як доросла! Бути пішаком у грі знаті - не хочу! Ніхто не повинен вирішувати мою долю, окрім мене! Нехай смерть вже чекає, але зустріну її гордою нульовою, котра займатиме не останнє місце в цьому світі!

                                                    **************************

Наступного дня, як нічого не бувало, до будинку навідався Соляріс! Погрожувати темний вмів, як і викликати страх одним поглядом, а навіювач у нас не дурний. Додав два плюс два та й не став опиратися. Ми якраз снідали, того й запропонували юнаку приєднатися. Той не відмовився.

- М-м-м! - з насолодою протягнув, коли скуштував овочеве рагу, що приготувала. - Як смачно! Ніколи не куштував подібної страви!

- Це з вчорашнього залишилося. - темному теж смакувало. - Рубін чудово готує!

- Ти спробував всього одну страву, не будь таким самовпевненим! - щоб там не було, але приємно таке чути.

- То яким чином можу вам допомогти із новими чарами? - перейшов до діла хлопець.

- Не поспішай. Спершу договір, - викликав з повітря золотий папірець, такий самий, що підписувала я з Вітодаусом. - Я мушу тобі довіряти.

- Договір крові? Ти не можеш змусити мене його підписати. Це робиться добровільно!

- Закрий рот, шмаркач! - схопив того за руку. - Змушувати ніхто й не буде. Маєш десять секунд, щоб прийняти рішення. Якщо відповідь ні - я відірву тобі руку й дам ще десять секунд! Якщо наступні десять ні, - залишишся безруким! І так далі, поки ти не погодишся, або не загинеш. - Аскхар говорив настільки переконливо, що навіть у мене не залишилося сумнівів!

- Цікаво-цікаво! - замість страху на обличчі навіювача читалася радість?! Він миттєво підписав договір й глянув на мене! - Тепер мені можна довіряти, то розкажіть, хто ти така? - його дурнувата посмішка починала мене дратувати!

- Перемістимося в зал, там буде зручніше, - запропонував темний.

Я уважно слідкувала за Солярісом, щоб краще вивчити його. Юнак не виглядав серйозним противником, у нього не було тієї потужної аури що в Аскхара, чи Вітодауса... Його дивакувата поведінка, вічна посмішка на обличчі, веселощі, спонукали сприймати хлопця не як суперника, а ближче до приятеля. Але залишалася маленька дрібниця, котра змусила сумніватися. Нормальні люди не можуть поводити себе так само радісно, коли їм погрожують! Навіть не здригнувся, коли Аскхар схопив його! Думаю, сам темний теж розумів, що цей юнак не такий простий, як здається. Тому погрожував Солярісу. Підписаний договір змусить його мовчати про все, що тут дізнається.

- Що мені робити? - запитав хлопець.

- Рубін, ти готова? - чекав моєї згоди.- Спробуй залізти їй у голову, але без шкоди.

Варто було закінчити фразу, як мене наче викинуло зі світу! Все окутала пітьма! Жодних звуків, жодного руху, жодних відчуттів. Просто НІЧОГО.