20. Провидець.

Сукня з мережива плетіння.

Ти така спокуслива. Може, ворожіння?

Неначе світле видіння.

Або, я у стані сп’яніння?

Куди не гляну, скрізь тебе шукаю,

У думках літаю.

Певно, чимось отруїла. Не знаю..

Так тону, з тобою – оживаю..

Буяна Іррай

Вітодаус не розчарував мене. Бесіда була короткою, однак наповненою. Його наречена ув'язнена, а сам він готує всі необхідні докази її зухвалої поведінки, аби розірвати їхні зв'язки. Трохи втомлений вигляд в додачу з піднесеним настроєм говорив, що мій друг вже дочекатися не може кінця справи! Я поділився планами на завтра, додав кілька слів про стан Рубі й вирішив переночувати у принца. По-перше, замок короля мені не подобається. По-друге, вночі краще триматися далі нульової, бо хтозна що може трапитися!

Вранці, разом із першим промінням сонця, повернуся до Рубін, прихопивши зі собою її батьківського меча. Мушу сказати, що зброя, хоч і не мала великої цінності, та залишалася у відмінному стані!

Нульова вже була готовою до пригод, тому належно чекала у прихожій з книгою в руках. Я усміхнувся. Якщо дівчина не показувала свій характер, то у її присутності важко залишатися серйозним. Щось було у ній таке.... Таке незвичне, світле, від чого на душі ставало легко-легко!

- Доброго ранку, Аскхар! - відклала книгу й з посмішкою привіталася. Можливо я помиляюся, та, здавалося, вона є тією рідкісною людиною, котра не носить маски. Котра щиро посміхається, жартує, ненавидить, злиться. Котра залишається собою ЗАВЖДИ!

- Якщо ти готова, то ходімо.

Коли дівчина наблизилася, начаклував їй шкіряний пояс, куди можна прикріпити її меч. Потім обережно взяв її під руку та впевнено покрокував на ринок. Рубі намагалася залишатися спокійною, особливо тоді, коли на шляху все частіше траплялися світлі. Її високий хвостик та мило холітався зі сторони у сторону, рівномірно з кроками господарки. На якусь мить, зізнаюся, замилувався дівочими чарами, тому не одразу помітив, що з Рубін щось не так...Маленькі долоньки міцно вчепилася за мою руку, а ритм її сердечка трішки пришвидшився. Вона хвилюється?

- Щось трапилося? - поцікавився на що дівчина одразу затрясла головою. - Тебе лякає велике скупчення народу? Але на ринку та й у самій таверні людей буде не менше.

- Я донька голови нашого містечка. До натовпу звикла давно. - одразу заперечила.

- Тоді у чому проблема?

- Моє обличчя! Вони всі дивляться...

- Той що? - чесно не розумів. - Невже...Цураєшся ран на обличчі?

- Мені просто не приємно! Кожен їх погляд, як живий гачок, що повертає спогади про мій програш! Врешті, я нічого не могла вдіяти, коли кілька чоловіків схопили! Звичайних кілька чоловіків! А нам доведеться боротися з клярсами! Це чистої води самогубство! Жодні тренування тут не допоможуть!

- Слухай, Рубі, ти особлива дівчина, котра лише недавно минула межу дитинства. - схопив її за плечі та розвернув до себе. - Те, що зараз здається тобі неможливим, згодом викликатиме сміх. Ні Віт, ні я, ні навіть ти сама не знаєш власних можливостей! Багато світлих регорннес давно розплакалися, будь вони у тій ситуації! - зробив паузу. - Зараз триває війна, хоча для нас вона здається далекою, та королівська армія у цю є хвилину стримує навалу клярсів на кордонах! Тому твої рани, то бойові травми для місцевих жителів звичні.  Нема чого перейматися! Зрозуміла? - дівчина мовчки опустила погляд. - Рубін, якщо тобі стане краще, то я начаклую маску, натягну плащ й ніхто не бачитиме твого вигляду! Але тоді тебе впевнено можна буде назвати переможеною!

- Хочеш, щоб я гордилася тим, що отримала на горіхи?!

- Ні, гордитися будемо, коли сама горішки роздаси. - не міг не зашкіритися. - Річ у тім, щоб не зациклювалася на таких дрібницях, як людське око.

- І це мені говорить той, хто розв'язує проблеми усуненням людей! - ображено пробурмотіла. - Але ти правий! Я ж не зробила нічого поганого. Моє сумління чисте! Сприйму цю увагу, як виклик!

 

Рубін

Хіба темний здатен зрозуміти мій біль?! Та він мав рацію. Зациклюватися на таких дрібницях дійсно не варто. Мене справді чіпляла ситуація з нареченою Вітодауса, хоча старанно намагалася цього не показувати.

Світлі з кожним днем все більше викликали огиду. Я і справді боролася... Зі собою. Батьки завжди наголошували, що не можна рівняти всіх людей під копірку. Що серед світлих знайдуться, як і злі, так і хороші люди. Проте, на мою долі адекватних мало, не те щоб хороших! Коли вже говорити про власний досвід, то сам Аскхар кращий всіх знайомих світлих разом узятих! Звісно, у нього теж свої таргани, але хто ж без них?!

- Дякую тобі... За підтримку. - трохи не впевнено почала.

- Я нічого не зробив, не дякуй. Мені приємніше бачити тебе сварливою бабцею, а не плаксивою собакою.

- Ей! - голосно вигукнула! - Хто тут плаксивий!

Темний зареготав та потягнув у сторону першого прилавка з овочами та фруктами. Разом ми обрали те, що ближче до смаку. Як виявилося, у нас схожі вподобання! Я не забула свою обіцянку приготовити щось смачненьке, тому наступним ділом стала купівля м'яса, потім спецій, круп і багато іншого. Аскхар так вміло заговорював мені зуби, що попросту не звертала уваги на все, що діялося довкола! А увагу ми таки привертали! Він - темний, я - нульова. Що за бісова суміш?!

Єдине місце, де ніхто не пилив поглядами - таверна " Чарівна зоря". Аскхару нагадувати не довелося. Використавши якісь чари, всі наші покупки телепортувалися до будинку, а ми з вільними руками завітали у таємничий заклад.

Зовні таверна мало чим вирізнялася з-поміж архітектури світлих. Широка дерев'яна вивіска з назвою та дві фігурки якоїсь дивної тварини з масивними задніми лапами, горбатою лускою, зміїним хвостом та ростом в людину, досить "привітно" стояли перед металевими дверима.

Темний кинув у пащу одній фігурці золоту монетку, після чого її кам'яні очі засяяли блакитним, а вхідні двері відчинилися. Чоловік обійняв однією рукою за талію і так ми увійшли всередину.

Як казав темний, тут було достатньо людно. Всього шість столиків, проте жодного вільного. Кожен гість частувався випивкою, через що атмосфера залишалася досить веселою! Ми підійшли до вусатого чоловіка, котрий відповідав за випивку.

- Які люди?! Бісові діти, Аскхар! - радісно плеснув по столі. - Прийшов влаштувати пекло світлим воякам?

- І тобі не хворіти, хто сьогодні у грі?

- З нових - нікого. Всі ті, кого ти вже встиг відлупцювати! - голосно зареготав чолов'яга. - Налити щось? Можна поцікавитися, хто ця чарівна дівчина? Вперше привів когось. Хоча для побачення міг знайти місце краще, Аскхар!

- Вона сама обирала місце побачення. Я ж не міг опиратися її волі, - лукаво підморгнув мені. - Ми якийсь час тут повештаємося, спробуємо вдачу.

- Ласкаво прошу!

Далі ми минули перший зал ( як виявилося їх тут більше), де були невинні балачки. Трохи затрималися поруч арени, де мірялися магією. А після потрапили у досить тиху кімнату, де грали у настільні ігри. Я здогадувалася, що навіювачі швидше за всього будуть саме тут, адже їх здібності ідеально тут вписуються. Все ж, хто не хоче заробити легкі гроші? Тільки у мене з'явилося кілька питань, котрі й озвучила Аскхару?

- Навіювачі справді використовують свій дар, аби трохи заробити грошей? Хіба у них не найприбутковіша робота? Чим насправді вони тут займаються?

- Твої глибокі роздуми, у майбутньому, не раз врятують тобі й близьким життя! - наче похвалив темний. - Як бачиш, це місце для розваг. Досить рідко, але саме у цій таверні є можливість зустріти темних. Бачу твій шокований погляд, тому скажу наперед, Люфернни час від часу приїжджають з візитами до Ліви. Як і світлі навідуються до імперії. Навіювачам краще приховувати свій дар, адже тут їм не раді. Ну кому сподобається програти без шансу на перемогу? Насправді вони тут сидять з іншими цілями.

- Якими?

- Збір інформації, спілкування, розвиток дару...

- Як вони його розвивають? - раптово перебила.

- Ну, Рубін, використовувати свої чари на звичайних людях нічого для них не значить, а от спробуй взяти під контроль собі подібного?! Це вже зовсім інший рівень!

- Здається розумію про що ти.

Ми підійшли до найбільш людного стола, де розкидали карти. Яка там була суть гри не знала, та й воно мені не так важливо. Темний вчив мовчки спостерігати за людьми. Чоловік хотів, щоб сама зрозуміла, де серед них навіювач.

Хоч все це звучить дико. Звідки мені знати, як вони виглядають?! Але подумавши виникає ідея, що впізнаю якогось, коли той почне нишпорити в мене у голові. Отож спокійно чекала цього моменту.

- А як протистояти навіювачам? - якось пошепки спитала в Аскхара.

- Я нічого не роблю. Розслабляюся, очищую розум, і шукаю цього жартівника, котрий наважився зі мною пограти. А далі примітивно хапаю того за горло й розповідаю цікаві байки!

- Як повчально...- усміхнулася.

За столом жвавішав рух. Одні вставали, щоб покинути гру, а на їх місце сідали інші. За таким принципом минуло кілька годин і... НІЧОГО! Увесь цей час ми мовчки спостерігали за гравцями. Моя терпіння повільно зводилося до нуля, вже хотіла просити темного піти звідси. Та раптом відчула легенький холодок по тілу. Я мимоволі озирнулася не розуміючи що відбувається. Потім склалося враження, наче мене хтось лоскоче.

Як там казав Аскхар? Просо розслабитися? Я намагалася! Не впевнена, що вийшло, проте очима я таки знайшла навіювача! Це був худорлявий юнак, з гладкою, світлою шкірою, кучерявим волоссям, та кирпатим носом. На всі сто впевнилася, коли випустила свою магію й прослідкувала справжній шок на його обличчі.

- Як я зрозумів, - неочікувано почав Аскхар, - ти його знайшла. А ще, його чари на тебе не подіяли.

Після цих слів темний підійшов до юнака, схопив того за плече й запросив випити з нами. Хлопчина був налаштований позитивно, тому й не відмовився ( Аскхар вміє "переконувати"). Ми повернулися до першої зали, де частували спиртним. Пощастило застати вільний столик за котрий одразу сіли!

- Якщо не помиляюся, то ви - "Біс", темний що боровся зі всіма охочим тут, і жодного разу не програв! Як цікаво! Мене звати Соляріс - маг навіювач, як ви зрозуміли. - привітно усміхнувся. - А вас, чарівна діво, ніколи не бачив. Розкажіть, що то за магія, котра може витримати мою. Невже ви теж навіювач? - хлопець настільки швидко тараторив, що не могло не веселити.

- Соляріс, - повторив його ім'я темний, - син одного з королівських навіювачів. Нам пощастило, дорогенька!

- Дорогенька?! Цікаво-цікаво! - радісно плеснув у долоні маг. Він знову намагався проникнути у мою голову, але історія повторилася. - І все ж, що то за магія?

- Соляріс, - заговорила я, - а який ви конкретно навіювач?

- Читач думок, якщо узагальнено. А ще, - якось хитро усміхнувся, - провидець...

Я глянула на Аскхара, а той виглядав досить схвильованим. Добре це, чи зле, навіть не знаю.

- Ти бачиш майбутнє? - з недовірою спитав.

- Мій дар передбачає лише один з можливих варіантів. - знизив плечима. - Не варто сильно покладатися на цю здібність.

- Тобто? - не зрозуміла.

- Як того бояться люди, та наше майбутнє на пряму залежить від наших рішень. Я можу побачити один зі зв'язків таких рішень, який прийнятно називати майбутнє.

- Говориш наче просто, а заплутуєш ще більше. - зізналася. - Тепер не розумію сутність твого дару.

- Уяви велике дерево, - почав той. - Ти стоїш прямісінько перед ним і бачиш широкий стовбур, котрий простягається вверх - це наше теперішнє, котре бачимо. А підніми голову вище, туди де розлоге гілля торкається неба - то майбутнє. Скільки гілок, стільки доріг з можливими розв'язками.

- Якщо все так, то твої передбачення мають малий шанс здійснитися. - підсумував Аскхар.

- Все так, але є маленький нюанс. Схопивши одну гілку майбутнього, я збільшую можливість його здійснення.

- А як саме ти можеш передбачити? - зацікавив його дар.

- Це не контролюється. Видіння приходять частіше всього випадково, Рубін. - знає моє ім'я? - Пробач, та випадково зазирнув у твоє майбутнє.

- І що там?

- Смерть. - вся його радісна аура вмить змінилася! - Ти помреш врятувавши кохану людину...