19. Мітка темного

"Закоханий. І це вже назавжди.
І ці слова ніколи не забуду.
Закоханий. І це кохання – ти.
Нехай мене не судять люди.

Закоханий. І серцю не накажеш –
Воно горить для тебе і кипить.
Закоханий я в тебе, ти це знаєш.
На все життя одна, а не на мить..."

уривок Юліан Сліпецький

(Такий чудовий вірш, не могла оминути!)

Поки я зачитувалася справді цікавою книгою, Аскхар зник у своїх справах. Куди саме, у мене й гадки не було. Закінчивши розділ стихійників розуміла, що книгу доведеться перечитати ще раз, бо все запам'ятати не зможу. Якщо дуже узагальнено, то стихійники - маги що підкорюють одну чи то кілька стихій. Їх класифікації настільки різноманітні, що не може не дивувати! Хоча назва доволі гучна, але насправді все не так яскраво, як звучить. Частіше всього такі маги страждають поганим контролем, через що їх магія більше шкодить носіям, ніж допомагає. Ті, у кого є завдатки до кількох стихій, мали б бути сильнішими решти та правда інша! Поєднання кількох стихій потребує балансу й абсолютного контролю, з чим власне і проблеми. Через це, більшість найсильніших чаклунів королівства саме одностихійники, адже увесь свій час спрямовують в одне річище.

Коли глянути з іншого боку, то їх можливості вражають! Саме кількість стихійників у війську частіше всього вирішувало хід битви. Не дивно, що увесь світ їх шанує. (Клярсів не беремо до уваги, від них і ті стихійники плачуть!)

- Рубі, не зголодніла? - голос Аскхар доносився з кухні, разом із приємним запахом їжі.

Я акуратно відклала книгу й пішла слідом за ароматом. У голові звучала збочена думка....Невже принц Темної імперії - готує?!Підкравшись до дверей різко вискочила з-за них та застала його на гарячому!

- І справді! - залилася реготом. - Ваша темність, ви куховарите?

- Припини кепкувати. Хоч я і принц та не завжди мене балували як то належить. Їжу темному хлопчиську приносили двічі на день, залишаючи її під дверима кімнати. Спочатку, бували кадри, що заносили сире м'ясо, опираючись на чутки, що темні більше звірі, аніж люди.

- І ти їв сире м'ясо?

- Кілька разів, - лагідно посміхнувся. - Перекидався на звіра й тріскав від великих порцій. Та довго так не зміг. Потім прокрадався на кухню і вчився готувати щось їстівне. Справжнім святом був для мене королівський бенкет, де мене завжди запрошували. Там я ласував наче в останнє! А далі минав час, мої сили міцнішали, бажання стати кимось у житті було безмежне. Досягнувши рівня "Люфернна", моє місце зміцнилося. Більшість жартівників, що докучали раніше, минали десятими дорогами. Звісно, маленька когорта сміливих залишилася та тепер вони всі мертві. - з широченною посмішкою поклав каструлю на стіл.

- Ти їх вбив? - зацікавлено спитала.

- Не всіх. Більшість вбив король, адже я вдало тих підставив. Лише кільком допоміг сам. А що? Боїшся тепер?

- З чого б це?! - одразу обурилася. - Певно тобі не сподобається, однак співчуваю твоєму втраченому дитинстві. - сіла за стіл й потягнулася до тарілки, в котру Аскхар щедро насипав суп. - Ммм, який запашний, - зробила комплімент та повернулася до теми. - Моє єство не підтримує сам факт вбивства, як розправи. Але увесь світ не розуміє нульових, тому мої думки лише вітер! Всім керує магія, кому яке діло до чужого життя? Якби у мене була така можливість розправитися з тими, хто травить життя, не впевнена, що не скористалася б.

- Якщо буде така можливість, кого б ти вбила? - якраз в тему розлив багряний сік у склянки.

- Аскхар, а хто говорив про вбивство? - хитро примружилася. - Розумієш, мене з дитинства вчили, що відбирати право на життя має одне небо. Нульові століттями дотримуються цього правила.

- То що ж ви робите зі злодіями, чи вбивцями?

- Думаєш, смерть - найгірше покарання? Надто легко! Аскхар, ти ж темний! Не розчаровуй мене! Вмикай фантазію?

- Смерть - це кінець! Тому всі її так бояться.

- Страждання! Ось, що найбільше приносить болю й страху. До кожного є свій ключик, варто його знайти і злочинець сам проситиме смерті!

- Ха-ха! Я не вловив суть твоїх думок, а тепер все зрозуміло. Що ж, певно, я надто мало про тебе знаю. Здавалося ти добра, хоча й колюча.

- Я добра, Аскхар, але не милосердна. У моєму житті теж не все солодко, як ти вже помітив. Без твердого характеру, тут просто розтопчуть й не помітять! - скуштувала суп. - До речі, досить смачно! Не очікувала від тебе такої майстерності.

- Швидко від вбивства, до їжі перестрибнули. Хех!

- Моя мати дуже смачно готує, вона навчила мене кільком рецептів. Якщо ти не проти, я б хотіла щось для тебе зготувати. Віддячити за все.

- Тобто? - не розумів до чого веду. - За що віддячити?

- Аскхар, я чудово розумію, що ти використовуєш мене... Але не тільки. Повір, я ціную твій захист та турботу. Принц Вітодаус чудовий маг, хороший наставник, зразковий світлий, але він бачить у мені лише інструмент. Ти ж інший. Лише тобі стало цікаво побачити мене крізь тавро "нульової". Я не будую романтичних ілюзій, у мене їх нема та й не будуть. Нехай твоя прихильність зникне, але воно не змінить того факту, що я вдячна тобі. Справді.

- Ого! Хто б міг знати, на що здатна тарілка супу! - не втрималася від його гумору й дзвінко зареготала.

- Не тільки суп. Я вже здогадалася, чиї руки написали ту книгу, котру зараз читаю, - ковзнула поглядом по його долонях.

- Як саме?

- Всі останні паперові книги були написані років сто назад, а ця новенька! Автор не дуже знайомий з чорнилами, тому є ляпи. Та й можна знайти схожість тексту з твоїм мовленням. А ще, до окремих категорій магів, відчувається авторське упереджене ставлення. Цього достатньо, чи пошукати щось ще?

- Рубін, успіх мого плану на пряму залежить від тебе. Я змушений допомагати тобі розвиватися.

- І коли у свій список хобі ти приєднав написання книг?

- Коли на свою голову зустрів тебе! - щиро посміхнувся.

Закінчивши вечерю мені довелося помити посуд, адже чарами домогосподарства Аскхар не володів. Година була не пізна, проте мене добряче хилило в сон. Темний помітив мою втому та й відправив спати. Обійшовши дім кілька разів зрозуміла - спальня тут одна! Тепер я помітно нервувала! Аскхар ніби мітку поставив, ніби цікава йому, але ж не стане він спати поруч?!

Чоловік, без угризання совісті, спокійно зайшов до спальні, побажав спокійної ночі й розчинився у своєму чорному тумані! А я переймалася! От, дурепа! Аж смішно стало. Фуххх! Оскільки смертельні залицяння з боку темного мені не погрожують, можна й лягти відпочити!