17. Твоя-моя проблема.

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт...

  Ліна Костенко

Вітодаус

Я знав, що щось подібне мало статися... Моя наречена не з тих людей, котрі вміють мирно жити! Правда, навіть не підозрював, що цій змії вистачить сміливості напасти на Рубі у моєму ж домі!!! Наскільки самовпевненою треба бути! О, святі світлі! Дайте сил не вбити її раніше часу!

Те, що найбільше вразило у цій ситуації - сама Рубін. Хіба нормально залишатися такою спокійною після всього?! На обличчя дівчини шкода дивитися... В принципі це стосується всього образу... Подертий одяг, чисельні синці, почервоніння, щоки спухли, очей майже не видно...

- Пробач. - сухі вибачення від мене.

- За що? - рівним голосом запитала. - Хіба ви мене не врятували?

- Врятував... Але це через мене ти у такому стані.

- Нічого страшно. Заживе.

- Не розумію тебе. Зазвичай дівчата плачуть у таких ситуаціях, або галасують, або... Гкхм! - прочистив горло. - Просять компенсації. Ну, явно не сидять, ніби нічого не трапилося!

- Ваша світлість, ви мене перевіряєте? До чого ця бесіда? Хіба у майбутньому я не попадатиму у ситуації страшніші? Якщо розглядати варіанти з полоном, то болю буде ще більше. Не буду лукавити, такий варіант мене не на жарт лякає, але морально готова до нього.

Певно роззявив рота від здивування. Я вважав її наївною, нестриманою, трохи вульгарної малою, котрою буде легко керувати. А виявляється, вона здібна дівчина. У можливе майбутнє, Рубі заглянула набагато дальше, ніж я. Не хочу зізнаватися, та в глибині душі захоплююся її відвагою. Себе до лякливих не припишу, однак у мене дар. Я - принц світлих, а Рубі - нульова. Між нами настільки велика прірва, що ніколи не зможемо дивитися на світ під одним кутом. Я - гравець, вона - фігурка на шаховій дошці. Нехай її роль з кожним днем вагоміша, та вийти за межі чорно-білих клітин для неї неможливо!

Ерогард без питань, побачивши Рубі, кинувся її лікувати. Мій давній друг - справжній скарб! Хоч вище Горнна не вдалося стрибнути, однак у медицині йому нема рівних! Принаймні у нашому королівству. Завдяки своєму таланту, Ерогард увійшов в історію, як наймолодший королівський цілитель. Хоча фактично, мого батька ще жодного разу не бачив, не те щоб лікував. У замку живе близько семи магів-цілителів, а решта ( точної цифри і не знаю) у власних домівках. От мій товариш з других.

- Ваша світлість, готово. Ось ліки, котрі дівчина має приймати щодня, вони зменшать біль. Я навідаюся в гості через три дні, щоб перевірити її стан.

Лікар залишив ще кілька цілющих препаратів, наперед розповівши Рубі коли й що приймати. Попрощавшись з дівчиною, я відвів його в іншу кімнату, аби переговорити.

- Коли вона буде у нормі?

- Вас цікавить зовнішнє одужання, чи внутрішнє?

- Тобто? - він про психіку говорив? Що ще за внутрішнє?

- Обличчя прийде в норму днів через п'ять, можливо сім. Мої настоянки досить дієві. - сам собі посміхнувся. - А ліва рука постраждала серйозніше. Тріщина не вилікується за кілька днів, потрібен місяць, може й більше.

- Тріщина? Це як? - нічого не зрозумів.

- Ваша світлість, для вас важко це уявити, адже з таким рівнем магії, подібні поранення не більше подряпини. Швидка регенерація та чари цілительства можуть повернути з того світу. Однак у дівчини нема таких сил. Зараз кістка на лівій руці має тріщину, якщо навантажувати руку, то це приведе до перелому, у найкращому випадку. Якщо ж кіски почнуть дробитися, то вона стане калікою на все життя. - мабуть, мій здивований вигляд змусив його продовжити. - Ви не переймайтеся, це лише один з варіантів перебігу подій.

- Зрозуміло... Дякую, Ерогард.

Цілитель відкланявся, а я оцінив всю серйозність ситуації. Доведеться припинити фізичні тренування Рубі. Що зі мною, що з іншими нульовими. Клярси! Цілий місяць викинути!!! Треба знайти Аскхара та розповісти все.

- Віт! - звірине гарчання лунало крізь увесь коридор. Темний вмить з'явився переді мною!

- Лише згадай чорта!

- Віт-т-т!

Той схопив мене за шкірку й відштовхнув до стінки навпроти. Його очі повністю налилися золотом, а звір був на поверхні. Темні плями покрили усе тіло, ікла та гострі пазурі, з кожною секундою він все менше нагадував людину.

- Бачив Рубі? - єдине, що могло його так розізлити.

- Я лише вчора відпустив її швидше, щоб вона нормально відпочила, бо ти зморив дівку! А сьогодні її ніби керс зустрів!

- Ну, майже керс...

- Вимкни гумор! Я знаю чиї рученята це зробили! У мене лише одне питання, як Клаудія заплатить?

- Вона заплатить, Аскхар! Не сумнівайся. - емоційно відповів.

- Віт, сьогодні Клаудія не тільки нашкодила нашим планам, а ще й нажила нового ворога. - темний наблизився. - Якщо до кінця тижня з нею нічого не станеться, то вважай її покійницею!

- Хочеш вбити регорннесу? - не міг повірити у його рішучість.

- Ти й сам хочеш позбутися цього стерво! Коли ваша світлість боїться поставити на місце одну лицемірку, тоді у мене немає вибору!

 

Рубін 

Навіть не знаю, добре це, чи погано, однак від занять принц мене звільнив. Одразу після того, як він вийшов переговорити з лікарем, до кабінету увірвався темний. Звіриний погляд говорив про його нервовий стан. Всього на кілька секунд, наші очі зустрілися, проте я навіть імені його не встигла викрикнути, як той зник!

- І що це було?! - риторичне запитання.

Залишатися у кабінеті не хотіла, але й повертатися до себе - теж! По-перше, мої друзі все ще там, а на їхні допити немає бажання відповідати. По-друге, пересуватися доволі боляче. З іншого боку, просити принца про допомогу, якось не правильно. Як варіант ще є темний... З ним хоч важче розмовляти, ніж з Вітодаусом, але звичніше. Питання, то куди він дівся?!

Я вже і не сподівалася нікого зустріти. Повільно склала всі пляшечки з ліками й пошкутильгала до виходу. Варто було смикнути за клямку, як переді мною знову з'явився Аскхар! На руках кігті, тіло у чорних плямах, очні яблука поглинула пітьма, від такого образу поповзли сирітки по шкірі! Страх легенько дряпнув душу, хоча я щосили намагалася його не показувати.

Чоловік мовчки підхопив на руки, наче принцесу й попросив не користуватися чарами. Ще якась мить і світ занурився у пітьму! Ні, я не втратила свідомість, просто довкола все заполонив чорний дим. Аскхар вільно рухався у ньому. Певно, завдяки цим чарам він так неочікувано з'являється та зникає.

- Де ми? - здивовано спитала, коли дим розсіявся.

Переді мною стояв невеличкий будиночок, побудований у найкращих традиціях світлої архітектури, з акуратно покошеною травою, невеличким квітником, та кількома фруктовими деревами.

- Місце, де люблю побути на самоті. - лагідно усміхнувся. Його обличчя знову стало звичним.

- Тоді, чому приніс мене сюди?

- А ти б хотіла показатися у такому вигляді друзям?

- Дивно, але ти розумієш мене більше, ніж очікувала.

Аскхар продовжив нести на руках, аж до самісінького дому. Всередині будиночок виглядав доволі затишно. Білі стіни, широкі вікна, дерев'яні меблі, затишний диван. Інтер'єр чимось нагадував батьківську хату. Місце мені сподобалося, однозначно!

- Скоро увійде у звичку обробляти твої рани. - розставив на столі всі лікарські пляшечки. - Наступні кілька днів ти залишишся тут. Ми продовжимо твої тренування, але зменшимо фізичне навантаження. Більше приділимо часу теорії, літературі, історії та політиці.

- Звучить не весело.

- Вигляд у тебе теж не веселий... - якась не зрозуміла емоція пробіглася на його обличчі. - У будь-якому разі, поправляйся швидше, бо у мене вже руки сверблять навчити тебе самозахисту!