16. Наскільки важлива?

Коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

Іздрик

Варто було піддатися власному єству, як плани зазнали краху! По коридорі йшло кілька осіб. Певно нульові розходилися по своїх блоках. Тьфу! Плакали мої невеличкі розваги. Рубі нічого не підозрюючи, спокійно дивилася мені вічі, очікуючи наступних дій. Вона і справді цікава. Досить розсудлива, сильна та віддана своїм ідеям.

- На добраніч, Рубін. - хотів піти та дівчина мене здивувала. Знову.

Різко кинула якийсь одяг в обличчя, через що на мить обачність. Штовхнула вперед та вмостилася зверху. Тепер ситуація була схожою, як в той день, коли вона відібрала мою магію, лише позиціями помінялися. Сказати що я здивувався - нічого не сказати! Та я рота роззявив від шоку!!!

- Рубі? - якось невпевнено кликнув.

- Аскхар, - грізно мовила, - я не досвідчена у справах сердечних, але й не залякана вівця! Твій погляд хвилину назад - розкусити не важко. Отож послухай сюди, темний звабник! - потрусила за шкірку. - Ти ще не розплатився за минулі дурощі! Тому навіть не смій до мене торкатися! Я не іграшка, і не дівчина за викликом! Якщо якісь проблеми з жінками, у тебе завжди є руки в поміч!

- Ей! А ти не переоцінюєш себе? Рубін, ти власноруч підписала договір, де зобов'язалася виконувати всі накази!

- По-перше, підписала його з Вітодаусом, отож коритися маю йому. А по-друге, всі права дівочої честі зберігаються за мною! Я не така дурна, як ти собі гадаєш. - наче змія шипіла! - Тому подбала про багато дрібних пунктів у договорі!

Чомусь саме перше з усього мене розізлило. Ну добре - добряче РОЗІЗЛИЛО! Та стримав злість у собі. Не зараз! Її товариші уже в блоці, варто покинути дівчисько.

- Ти даремно мене провокуєш. - торкнувся її ніжного волосся. - Коли прийде час, доведеться поплатитися, Рубі. - протягнув ім'я та зник під покровом ночі...

Я повернувся у замок короля, де офіційно знаходилися мої апартаменти. Доволі простора кімната, з балконом та чудовим виглядом на сад. Колись ненавидів це місце, людей, все королівство було бридким! А ще бридкішим - моя імперія, що безжалісно полонила тут. Однак, з роками ставав дорослішим, розумнішим і змінив погляди. У володарів не було вибору, мир давно став необхідністю. А народи ніяк не бажали це прийняти. Питання було в тому, кого з принців відправити. Якщо у короля Моллеуса вибір банально простий . На той час у нього народилося двоє синів, старший корисніший королівству, а молодший зовсім дитина - ідеально підійде на роль завдатка для миру.

Щодо моєї сім'ї, то тут і досі розібратися не можу. В батька, крім мене, ще шестеро синів! Чому ж з них всіх, зайвим ребром став я?! Треба буде спитати в імператора, коли повернуся і захоплю владу! Рубі займе одну з найвагоміших фігур у цій грі...

Хммм... Рубі. Рубін. Якщо задуматися, мені подобається її ім'я. Легке, милозвучне, трохи загадкове і ніжне. Явно не відповідає своїй гострій на язик володарці! У дівчиська талант розхитувати мої нерви! А для правителя справжня розкіш - показувати емоції. Звісно вона перша до кого у мене така цікавість, тому варто користатися моментом, адже у майбутньому на розваги не буде часу...

 

Рубін

Аскхар вчасно зник. Якраз перед приходом друзів. Розалі першою постукала у двері, помітивши мій одяг у прихожій.

- Невже наша закохана вдома?! - зі смішком ляпнула та накинулася обійматися!

- Розалі!!! Ти чого? Постривай, ви не тверезі? - вскочила з ліжка й глянула на Сіракла, котрий увійшов слідом за подругою.

- Ну випили, то що? - ледь вимовив той. - Яка тобі різниця? Бігаєш щоночі до свого принца, нам жодного слова не кажеш! Хто ми для тебе?! Га?!

- Вірно!

Обійнявши одне одного, в прихожій холіталися Зореян із Торном. Обидвоє шукали вмикач, щоб увімкнути світло та місія була надто складною, отож втомлено сповзли по стінці й позасинали. Я повернулася до другої парочки, котра вже вмощувалася на моєму ліжку. Розалі згорнулася калачиком на подушці, а Сіракл замотався у покривало гусеничкою та й заснув поруч. Вони всі такі милі сьогодні. Навіть злитися шкода. Що ж, спати у своїй кімнаті не судилося, тому пішла переночувати до найближчої. Впевнена, Сіракл не образиться, коли відпочину у нього.

Вранці прокинулася сама, разом із першими промінцями сонця. Це був чудесний ранок, адже я виспалася, була повна енергії та сил. Дрібні поранення затягнулися, тільки синці залишилися. Ліки, що приніс темний і справді допомагають! Я нишком відправилася до своєї кімнати, аби взяти одяг, однак даремно підкрадалася. Моя банда вже не спала! Це варто було бачити. Ці зморені обличчя, червоні очі, бездушні тіла, що випередки бігали до ванни!!! Зізнаюся, моя психіка не витримала! Сміх вирвався неочікувано й надовго!

- Світлі, Рубі. - хапався за голову Зореян. - Будь ласка, тихіше! - прохникав бідолашний. - Мені так погано ще ніколи не було.

- Я ж казав годі, а ви: "ще пляшку!"

- Торн, нехай і казав, але половину пляшки сам спустошив! - тримаючись за голову відповіла Розалі. - Ой! Здається знову. - втомлено пробурмотіла дівчина й кинулася до ванни!

Я ще раз усміхнулася, швиденько перевдягнулася та побігла у пошуках ліків для компанії. В принца була кімната, де можна знайти якісь лікарські засоби. Правда, досить скупі та все ж... Поки крокувала коридором подумки перераховувала, що саме варто шукати, але неочікувано хтось схопив за руку й різко сіпнув до себе! Я не втримала рівновагу та дупою гепнулася до підлоги!

- Ось і знову зустрілися, брудна шльондра! - навпроти мене присіла вже знайома жінка. Не пам'ятаю як там її звати, наречена Вітодауса. - Пора тебе провчити, бо зачастила ноги розсувати перед його світлістю!

Жінка була не сама, а у супроводі ще трьох чоловіків. Один з них болісно шарпнув за волосся, а інший дав добрячого ляпаса.

- Ваша світлість, Клаудія, варто сховатися у якомусь затишному місці, аби ніхто нас не бачив. - точно! Клаудія...

Регорннеса кивнула головою, чоловік затулив мені рота і потягнув до погребу. Саме тут ми вкрали першу пляшку випивки, котру скоріш за все і знешкодили мої друзі... Далі сюжет розправи продовжувався банально просто. Один чоловік тримав мені руки за спиною, змушуючи стояти на колінах, а інший роздавав ляпаси. От, навіщо третього - в душі не розумію! Спершу удари були болісними, щоки почервоніли та спухли, з губи потекла цівка крові, а потім голову ніби затуманило, й терпіти стало легше. Подумки я мріяла піднятися та роздати щедрих стусанів негідникам. Однак реальність суворіша! За якийсь не цілий місяць життя тут, я не стала професійним бійцем! Асхар правду казав, наївна, слабка та дурна! Думала, якщо тренуватимуся до знесилення, то буде користь. А куди там! Що я можу?! Відібрати магію, але як її відібрати, коли нею не користуються?!

- Що ж, личко підфарбували! - облизала губи світла. - Глянемо, що підправити твоєму тілу?

Тепер підійшов третій чоловік, котрий тримався осторонь до цього час. Він витягнув з-за пояса гострий ніж та наблизився. З льодяним виразом обличчя почав різати мій одяг. Ось тут я запанікувала! Страх сковував не тільки тіло, але й розум! Хоча, що ж можна вигадати у такій ситуації?! Абсолютна безпомічність! І на допомогу нема кого покликати... Я приречена. Сльози вже зібралися на очах, хоча щодуху намагалася їх стримати.

- Ви що тут робите?! - грізний голос принца шокував всіх. - Повторюю, ви що тут робите?! - крикнув світлий, що всі здригнулися!

- Продовжуйте, - холодно махнула рукою жінка.

- Клаудія, ти геть з глузду з'їхала?! - я не встигла вгледіти, як Вітодаус опинився поруч, відкинув заклинанням всіх довкола та підхопив на руки. - Все добре, я поруч. - лагідно промовив.

- Вона нульова! Кого ти захищаєш?! Я все королю розповім! - криком волала та.

- Розповідай! Але спершу в темниці відпочинь!

- За що?! - невдоволено репетувала жінка.

- За непокору, кохана! Ти проігнорувала наказ зупинитися, тому наступні сім днів проведеш у тюрмі! Мені набридли твої жорстокі ігри. А після твого покарання, я перегляну питання наших заручин! Тепер геть з мого будинку, щоб ноги твоєї тут не було!

Після гнівного висловлювання принц поніс мене до свого кабінету. Мовчки посадив на диван та присів поруч. Його схвильований вигляд трішки дивував. Чого б це йому так перейматися? Хоча, я ж йому потрібна. Можливо навіть більше, ніж собі уявляю...

- Я покликав лікаря, він скоро прийде. Ти десь поранена, окрім обличчя? - я похитала головою.

- Ви вчасно з'явилися. - сухо відповіла.

- Візьми накинь, - здійняв свою сорочку й протягнув мені, - твоя зіпсована, не застібається, - зробив коротку паузу, - видно груди...