15. Чи варто відмовляти власним бажанням?

Заплутані вуличні дороги,
 Наш парк і ти...
 У душі вагон тривоги,
 А скільки треба для біди?
 Я стану бідою для тебе,
 Без шансу, дурітимеш шалено.
 Буду маревом, буду жагою.
 Так, що не знайдеш собі спокою.
 Минатимуть дні й ночі,
 У снах ввижатимуться мої очі.
 Такі-от чари дівочі!
 Бо любов - це підла штука.
 Солодка кара і солодка мука.

Буяна Іррай

- Сильний дар, але ніякий захист! - видихнув в обличчя. - Ти все ще безпомічна нульова, Рубін.

Можливо його слова і були правдою, однак чути все одно не приємно. Я настільки сильно розізлилася, що всупереч ваговій перевазі, відштовхнула темного, після чого смачно вліпила кілька ударів в обличчя! Інстинкт самозбереження зовсім вимкнувся. Зупинятися на досягнутому не стала! Атакувала що сили, поки чоловік дозволяв себе бити... Так-так. В якийсь момент до мене дійшло, що Аскхар навмисно не ухилявся. Наче насміхався над моїми спробами зробити йому боляче.

- Припини шкіритися! - кричала тому. - Бісиш! - замахнулася для нового удару, однак темний перехопив руку!

- Приємно чути. Від сьогодні я тренуватиму тебе разом з Вітом. Сподіваюся ти збережеш цей вираз обличчя якомога довше. - відсторонився на кілька кроків. - Чому вчив тебе світлий мені зрозуміло. Буду витягувати з тебе максимум, тому приготуйся!

- Готова! - без сумнівів відповіла. - Говориш наче принц мене лише смаколиками годував, а не тренував до втрати свідомості. - пробурмотіла під ніс.

Аскхар нічого не відповів. Мовчки запросив до столу, де був скупий кусок м'яса та овочі. Наїстися таким не можливо, тільки голод перебити. Закінчивши з трапезою, очікувала наступного раунду нашого двобою. Проте, темний здивував. Поки я пережовувала харчі, той намалював кілька пентаграм на підлозі, після чого запросив всередину кожної. Що саме має статися - мені не відомо. Як і те, на що саме сподівався Аскхар. Пентаграми закінчилися. Я минула кожну, однак - НІЧОГО!

Чоловік почухав потилицю і кинув якусь паперову книгу всередину свого малюнку. У ту секунду, коли книга пролетіла повз лінію пентаграми, вона загорілася блакитним полум'ям. Я аж сіпнулася від несподіванки!

- Як це?! - стривожено запитала.

- Темні чари захисту. Тебе не беруть всі шість типів захисту. Вітодаус розповідав, що світла магія не шкодить тобі. Схоже, темна теж не впливає. У будь-якому разі, проникнути у найзахищеніші місця королівства, чи імперії, для тебе не важко.

- Звучить багатонадійно, - криво посміхнулася. - Ви ж не збираєтеся з моєю допомогою обкрадати багатіїв?

- Що ж так низько береш! Збираємося відібрати всі дорогоцінності у самого короля!

- Як дотепно. І що далі? Втечете з Вітодаусом далі на північ, оселитеся в тихому містечку й житимете довго та щасливо?

- В яблучко! Лише про дітей забула згадати.

- І справді! Двійня підійде?

Наші прирікання продовжувалися достатньо довго, поки у темного не увірвався терпець й він не кинув мені під ноги палицю з німим наказом "підійми!". А варто було мені це зробити, як той блискавично почав атакувати. Я не те що програвала йому, я ледь на ногах трималася!!! Чудодійними силами відбивала випади, ухилялася й блокувала. Ми стрибали з місця на місце, розносивши все на шляху.

Через кілька хвилин кабінет перетворився на пекельне поле бою. Ми розтрощили все уздовж і впоперек! Мені до болю хотілося зупинити це божевілля, але Аскхар не давав зайвий раз повітря ковтнути, а не те щоб поговорити. І гадки не маю, на скільки часу вистачило моєї витривалості, однак боролася з останніх сил! Врешті тіло не витримало. Після чергової порції тумаків впала навколішки не в змозі піднятися.

- Ще не час, - холодно кинув темний, - вставай, нульова!

- Не можу. - відрізала тому.

- Можеш! Підіймайся! - я намагалася підвестися, але мене трясло від перевтоми!

- Ні!

- Можеш говорити, отже можеш і піднятися! Ну-бо, Рубі! Доведи, що ти не просто непотріб!

- Замовкни! - крізь зуби зашипіла. - Не тобі мене осуджувати!

Звісно я розуміла для чого Аскхар говорив у такому тоні. Та це не могло вгамувати тої люті, до котрої він мене довів! Хіба не смішно?! Люди здатні витримати неабиякий біль, і не можуть зберегти ясність розуму після кількох слів! Мимоволі приходиш до висновку, як саме правителям вдається керувати цілим народом! Та про це пізніше...

Уявлення не маю як, та все-таки вдалося піднятися! Зціпивши кулаки я кинулася в атаку, щоб завдати останні кілька ударів. Правою! Лівою! Знову правою! Він відкрився!!! З усього духу підіймаю протилежне від руки коліно, що прилітає прямісінько у сонячне сплетіння чоловіку!

- Що?! - здивовано заблимала очима.

- Це була найкраща з твоїх атак. - з усмішкою похвалив.

- Та невже? - без сил сповзла на землю. - У цьому є твоя заслуга. Провокатор з тебе відмінний.

- Я хотів бачити твій максимум. Запам'ятай на майбутнє, Рубі! У нашому світі, хто не вміє контролювати свої емоції - довго не живе! - наголосив на цьому. - Сьогодні з тебе досить тренувань.

- А?! Справді? Але Вітодаус ніколи не відпускав мене так швидко. - здивувалася такому подарунку.

- Вітодаус осліп від майбутніх перспектив, його амбіції випереджують людські можливості. А ти вже на межі своїх. Синці під очима, чисельні травми, недосип, боюся для твого тіла це занадто. Йди добряче відпочинь. Завтра продовжимо.

Я шоковано роззявила рота. Це він серйозно? Чи жарт якийсь? Мені справді дозволено відпочити?! За останній тиждень про це можна було лише помріяти! Отож, поки темний не передумав, побігла до себе. ( Точніше пошкандибала) Хотілося завалитися у ліжко й поспати до обіду! Але перед цим варто заглянути до ванни. Так і вчинила. Теплі цівки води допомогли зняти напругу й змити бруд тренування. Перевдягнувшись у чисте я повністю відчула всі знущання з власного тіла. Це було нестерпно! Добре що друзі не в себе, інакше б чули симфонію з моїх болісних стогонів. Якось доповзла до омріяного ліжка й задоволено заплющила очі. Тиша пестила слух, а темрява найкраще колихала. Відчинене вікно дарувало нічну прохолоду та мелодію природи знадвору. Прекрасно! Саме на такій ноті у кімнаті пролунав знайомий голос.

- Абсолютно безпомічна. - якось невдоволено протягнув темний.