14. Іграшка в руках вищої касти.

"Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись..."

Василь Стус

Мені б хотілося пікантно відповісти Вітодаусу, але слів не знаходилося. Був би я вдома, то думати над причинами, вірністю рішення, чи іншим дрібницями - не потрібно. Мій соціальний статус не залишав би іншого шляху, окрім покори. А тут?! Хто я тут?! Жалюгідний полонений! Маріонетка в руках батька! Віт неоціненний друг, однак на першому місці у нього королівство, і ніщо не може конкурувати з цим. Саме за таку позицію я його й поважаю.

- Аскхар, невже тобі не цікаво на що вона здатна? І на що будемо здатні ми, з її допомогою?!

- Віт, я знаю тебе з дитинства! Не намагайся заговорити зуби! Тобі потрібна моя допомога, щоб повною мірою розкрити потенціал цього дівчиська. Нам і досі не відомо до яких витоків магії вона належить, до чого вразлива, що усилює. Без мене ти не зможеш дізнатися, чи буде Рубі ефективна проти темних.

- Не стану заперечувати, - хитро посміхнувся. - Ризик й так великий, а я люблю точність.

- Це тобі не закляття вивчити, Віт. Я допоможу лише за умови, що зможу повернутися у свою імперію.

- О-о-о! Звучить цікавіше! Таки хочеш скористатися її силою? Як саме збираєшся повернутися?

- Варіантів не багато. Лише у твого батька є влада, аби повернути мене на Батьківщину.

- Світлі! Хочеш відібрати силу в короля?! - в друга очі на чоло полізли. - Він найсильніший маг королівства! Той хто досягнув ступінь Нокрегорнна! Хіба не божевілля пхатися до короля?

- Я думав над цим. Однак, ти - Норегорнн, остання ступінь перед Нокрегорнном. У мене титул Люфернна, але магічно майже виріс до Волюфернна. Почекай кілька місяців, щоб я зміг використати демонічну подобу, якщо у такому стані Рубін зможе відібрати силу, то швидше за все і король піддасться.

- Зажди, Аскхар. - почухав підборіддя. - Я розумію, що ці ступені практично рівні одна одній, та ми не можемо бути впевнені, що спрацювавши на тобі, те саме буде і з батьком.

- Якщо Рубін, тільки-но розкривши дар змогла відібрати і в тебе, і в мене магію, то що буде, коли вона опанує чарами повністю? - бачив маленький вогник, котрий блиснув в очах друга. - Я впевнений, все вдасться! Ми домовилися?

- Ох! - тяжко видихнув. - Ти просиш мене нашкодити власному батькові, не так легко погодитися. Я мушу все звісити.

- Вітодаус, яка шкода? Рубі забере й віддасть магію, наче нічого не сталося. Я отримаю наказ про повернення, а разом з тим відправлю твого старшого брата додому. Всі у виграші.

- А що збираєшся робити в імперії? Тебе там ніхто не знає, впринципі, як і ти.

- То моя Батьківщина, і повернутися туди - мій обов'язок.

- Ой, вимикай цей патріотизм! - перебив той. - Твоя Батьківщина відправила тебе сюди, в якості полоненого! Не розумію, чому туди повертатися?!

- Саме через це, Віт. Я збираюся підкоректувати закони темних!

- Навіжений, чесне слово. - хапався за голову світлий. - То нашій дружбі кінець? Просто втечеш у свою імперію?

- Та чому? Ти мій єдиний друг, Віт. - посміхнувся від такого дотепного питання. - Що забороняє нам бачитися, проводити час разом й так далі? Я ж не збираюся руйнувати хиткий мир між нашими народами. Тим паче зараз у нас з'явився спільний ворог - морок. Без допомоги один одного нам не вистояти, скоро і всі решту це зрозуміють. Думаю, наші батьки передбачили цю війну, саме тому й підписали мирний договір.

- Скоріш за все. Я готовий ризикнути та допомогти тобі повернутися, але після того, як світле королівство позбудеться всіх тих блохів, що заважають дихати вільно.

- Звісно! А після візьмемося за блохів темної імперії.

- Згода! Я змушений буду тобі допомогти! - потиснули руки один одному. - Якщо все вже обговорено, то завтра, - глянув на час, - тобто сьогодні, Рубі тренуєш ти. Ми з нею домовилися щодня після занять зустрічатися у моєму кабінеті. У неї вже краще виходить контролювати свій дар, думаю ти й сам помітив, коли вона відбила те закляття.

- Оціню успіхи під час тренування. - хиже посміхнувся.

Отже, аж ввечері зустрінемося з нею. Що ж, не можу дочекатися...

Рубін

Безмежна втома, біль, безмовний крик у скронях! Ця сила не давалася легко... Я щоразу мусила переступати через себе, доводячи принцу й самій собі, що чогось варта! Вітодаус не давав розслабитися. Змушував використовувати чари поки земля з-під ніг не тікала. На сон залишалися нікчемні кілька годин, а після навчання зі всіма і по-новому.

Проте, не зважаючи на всі випробування вже через кілька днів могла вільно відбивати одні з найсильніших атак принца. Звісно, всю міць той мені не показував, але вища магія стала моїм розігрівом. З кожним маленьким успіхом у світлого очі горіли ще яскравіше. Для нього я була інструментом для досягнення великих цілей, використати котрий, він не міг вже дочекатися!

Не скажу, що мене все влаштовувало... Нехай з чарами, але залишаюся тою самою нульовою. Правда, не звичайним непотребом, а іграшкою в руках вищої касти. Така собі альтернатива, скажу вам.

Отож, після чергової порції теорії та практики на заняттях, на мене очікувало нове тренування зі світлим. Як то вже входило у звичку, після першого пекла мала час ( годину-дві), котрий тратила на ванну, аби зняти втому й освіжитися. Мої друзі йшли на вечерю, а я у кабінет Вітодауса. Вони не знали усієї правди, тому й не дивно, що добра половина не сміливо вважали мене коханкою принца. Правда озвучити ніхто ще не наважився. Зникати щоночі, а повертатися вранці, то важко вигадати адекватну причину "чому". Сам світлий не хвилювався з цього приводу, а як хтось щось запитає, то промовчати, наказував мені.

Сьогодні я прийшла швидше ніж зазвичай. Сонце лише починало свій шлях до заходу. Його яскраві промінці таємниче відблискували крізь віконця. Дивно. Ніколи й подумати не могла, що буду знаходитися в помісті принца, ще й служити йому. Так парадоксально. З усією пристрастю ненавиділа світлу верхівку, що вкорінила такі жорстокі закони для нас. Не стану лукавити, я мріяла про магію. Досить довго мріяла... Але для того, аби провчити всіх світловусих дурнів, котрі століттями принижували мій народ, а не служити їм вірою та правдою! Тільки життя таке непередбачуване. Те що сьогодні любиш, завтра можеш зненавидіти, і навпаки. Найбільший страх стати дійсністю, а найяскравіше бажання лише мрією... Хіба справедливий такий перебіг подій? І до кого звертатися зі скаргами?! Хто плутає нитки долі?.. Прикро, чи не так. Вірити можна у будь-що, а от покладатися - тільки на себе.

- Ваша світлість, Рубі готова! - постукавши мовила.

Двері відчинилися завдяки закляттю, а Вітодауса ніде не видно. Може чергове випробування від нього? Я впевнено зайшла всередину очікуючи нової порції болю. В кімнаті, на перший погляд, жодної живої душі. Але це не так. Мій дар не відчувається серед нульових, натомість поруч з тими у кого є магічні сили, він прокидається. Приємне пощипування на кінчиках пальців говорить, що я не сама тут.

- Ще довго чекати?! - невдоволено белькнула.

У цю ж хвилину на мене посипалися слабкі заклинання з різних сторін. Від неочікуваності сіпнулася, однак стіну встигла виставити, а далі накинула покрив на себе, щоб захиститися з усіх сторін від атак.

Я ніяк не могла зрозуміти, де знаходиться нападник. Магія кружляла довкола з шаленою швидкістю! Це був не Вітодаус, однозначно. Енергетика у повітрі зовсім інша...Зовсім іншої природи...

- Аскхар? Це ти? - неочікувано для самої себе спитала.

Так само неочікувано перед очима з'явився і сам темний. З пихатою посмішкою той штовхнув мене, ще й з такою силою, що стрімголов полетіла назад. В останній момент перед зіткненням з холодною підлогою, чоловік схопив за руку й не дав впасти. Фух! Полегшене зітхання. Невже пронесло? Але рано радіти.


Аскхар різко притягнув до себе та...