12. Нова викладачка.

"Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
I о власній силі йде.
I простується, міцніє,
I спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою
Міліони зве з собою,-
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть."
І.Франко

Рубін

Чесно, не знаю скільки минуло час, як змогла опанувати свої буйні почуття. Я чудово розуміла, що залишатися у цій кімнаті не вихід, потрібно рухатися вперед... Однак, куди далі? Якщо моїм друзям вдалося втекти, то це чудово! А як ні, то їх чекатиме покарання. Можливо мене теж покарають, ще й доплюсують втрачені чари Вітодауса. Як варіант, моя нова та незрозуміла магія могла зацікавити принца, а той вже спробує її вивчити та використати у своїх цілях. Коли глянути на ситуацію з цього боку, то немає нічого жахливішого для панівної гілки, ніж втрата магії. Для них це кінець! Кінець всьому! Статусу, грошам, впливу. Це крах для їхньої гордості. Не даремно тато каже:" відбери у них чари, і вони втратять самих себе". Звучить привабливо, коли плануєш усунути конкурента, чи то влаштувати переворот. Отож, вірогідність того, що світлий обере скористатися мною, а не вбити, досить висока.

Розклавши по полицях всі бентежливі питання, я змогла заспокоїтися та думати раціонально. Прорахувати дії принца, у силу свого юного віку, досить важко, проте не неможливо.У будь-якому разі, моя задача - навчитися користуватися силою. Тоді, що б не обрав принц у мене залишатиметься козир.

У досить піднесеному настрої я вийшла на коридор та попрямувала до своєї кімнати. У блоці нікого не було, тому думка, що друзі втекли гріла душу. Швиденько привела себе в порядок, одягнула форму та вибігла, наче нічого не сталося, продовжити щоденні заняття. Помістя принца виглядало прекрасно, жодних слідів вчорашнього! Королівських магів не варто недооцінювати.

Згідно з розкладом, зараз у мене теорія мороку, котру вів досить привабливий світлий, з досить довгим іменем! ( Тому і не запам'ятала.) Я запізнювалася на дві години, рівно половина теоретичних занять. Отож, коли відчиняла двері, вже налаштувалася на "лагідні словечка" від привабливого чоловіка. Однак, все що собі нафантазувала не сталося. Розчарування посипалися одні за іншими! По-перше, світлий що вів цей предмет - зник! На його місці стояла рудоволоса краля, згідно з всіма ювелірними атрибутами та була благородною регорннесою, погляд котрої не передбачав лагідного відношення.

- Своє ім'я, дорогенька. - ледь помітно посміхнулася вона. Одразу зрозуміло, що на самому знайомству діло не зупинеться.

- Рубін Аваро Тіренн. Прошу пробачити мені спізнення! - вклонилася, як того вимагають правила.

- Спізнилася? - хмикнула викладачка. - Ти половину лекції пропустила! Причина спізнення? - грізним тоном мовила.

- Гкхм! - не знаю чому ситуація мене розвеселила та ледь стримувала сміх. - Пила з принцом до ранку! - говорити не правду немає сенсу, світлі такого рангу інтуїтивно відчувають брехню, але й всю історію їй не варто чути. Хоча...Чого лукавити? Ця зверхня манера спілкування світлих вже у печінках сиділа! Маленька відплата з мого боку.

- Що?! - здивовано припищала вона, провокація зробила своє діло. - Та як ти смієш таке говорити! - регорннеса розізлилася. Ха-ха! Тільки гляньте на її скривлене обличчя! Здавалося, зараз лусне від злості. 

Не можу знати напевно, що саме вона задумала, але яскраве сяйво в фіалкових очах підказувало, що їх хазяйка вкладає магію у якесь сильне закляття. По шкірі пробігся холодок! У голові, на якусь мить, я почула голос цієї пані. Здається, то були слова із закляття. Не можу пояснити, що саме відбувалося зі мною, проте навколо тіла з'явився напівпрозорий покрив. Він як вода розливався довкола. Подумала, може варто зібрати його та вибудувати стіну. Раптово так і сталося! Покрив і справді належав мені! Світла жбурнула заклинання призначене для мене, але воно вдарилося об стіну й застряло. Покрив миттєво поглинув чари та зробився товстішим. Жінка не розуміючи, що сталося здивовано роззявила рота.

- Здається, принц подарував мені якийсь артефакт, чи то просто зачарована річ, - вигадувала на місці. - Не міг же він дозволити, щоб з його подругою по чарці щось сталося, - посміхнулася і побажала, щоб покрив зник.

- Урок закінчено! - викрикнула світла й кудись побігла.

Я полегшено зітхнула та шукала серед нульових своїх друзів. І моє наступне розчарування, я їх знайшла! Точніше, їм не вдалося втекти...

- Ой, матінко! Рубін! - найпершою наблизилася Розалі. - Ти де була?!

- Це довга історія.

- Ми переймалися, - досить спокійно, але тепло відповів Сіракл. - Ти так неочікувано кинулася на того клярса.

- Зі мною все гаразд, це ви чому не втекли, коли випала така чудова нагода!...- уважно глянула на всіх і... - Це що таке? Сіракл, ти поранений?!

- Та дурниці! - відмахнувся той.

- Еге! Дурниці?! - заперечила Розалі.

- Він кинувся слідом за тобою, ми не змогли його втримати та переконати летіти. Один з клярсів, що тікав від його світлості зіткнувся з нашим Сіраклом та підкинув того вверх. Як результат, кілька тріщин та вибиті пальці. А ми вже не могли просто покинути вас. - зізнався Зореян.

- Всевишні! Як ти себе почуваєш? - щиро переймалася за друга.

- Кілька подряпин, - підійшов, щоб обняти здоровою рукою, - ти сама не ранена?

- Ні. Я в порядку. Поки є вільний час, нумо повернімося до нашого блоку, у мене є що розповісти...

Поки ми йшли, я кілька разів вагалася, чи варто їм розповідати все, що трапилося. Ми добряче потоваришували. Як то кажуть, ніщо так не зближує, як спільний побут! Однак, лише Сіраклу я таки довіряла, а щодо всіх решту... Амммм...Були сумніви, якщо коротше. З Розалі до цих подій взагалі - ворогували. А з хлопцями  раніше не була знайома. Проте, хоч сумніви й тривожили, та інтуїція залишалася спокійною. Тому вирішила розповісти все пов'язане з відкритим даром.

- Ти серйозно?! НЕ жартуєш! - не міг повірити Зореян, і я його розуміла. - Які чари у нульових?! Просто в голові не вкладається!

- Але чекай, ти говорила про покрив, - втрутився розумник Торон, - я не помітив нічого подібного, а ви? - звернувся до решти.

Як виявилося, покрив ніхто не бачив. Може воно і на краще. Не можу сказати точно, що всі мені повірили, але й показувати цього ніхто не став.

- До чого я веду, шановні! - плеснула в долоні, коли настала хвилина тиші. - У мені немає нічого особливого. Батьки обоє нульові, як і у вас. Тому... - бачила абсолютне не розуміння з їхнього боку, - не виключено, що ми всі так можемо! - ці порожні погляди.... - Ну чому так важко! Люди! - обурювалася.

- Пробач, Рубі. Просто думки про магію звучать так... - намагався підібрати влучне слово Торон, - так...

- Так божевільно?! - допомогла Розалі. - А може ти головою вдарилася? Я вірю, що ти говориш правду, просто подумай, чи не билася головою кудись, або...

- Припини, я не зійшла з розуму! Та й ви самі бачили, що було на теорії мороку.

- Рубі, - лагідно звернувся Сіракл, - ми нічого не зрозуміли. Здавалося, її світлість Клаудія хотіла у тебе жбурнути якимось заклинанням, а ти без краплі страху стояла й дивилася. Чи то вона передумала у найвідповідальніший момент, чи то ти її зупинила - нам не ясно!

Бесіда тривала ще якийсь час. Ми будували теорії, як таке можливо. Виходило шкаребно, чесно кажучи. Перервав від цього не легкого заняття лист його світлості. Опромінений клаптик якоїсь не зрозумілої тканини, прилетів у формі метелика й розсипався словами на стіні, варто було торкнутися мене. У посланні Вітодаус просив прийти до його кабінету, для важливої розмови. Тут друзі помітно напружилися, але заговорити не наважилися. Я розуміла, що той кличе не на чай з медом, а збирається вирішити мою долю...

- Побачимося на заняттях! - посміхнулася перед тим, як піти. - Сподіваюся на це... - вже тихо промовила сама до себе. 

Поки підіймалася на другий поверх крутила всілякі думки в голові. Що буде з батьками, коли дізнаються про мою смерть? А може залишуся живою, принц захоче скористатися моїм даром? Є ще темний. Щиро сподіваюся, що той не дасть мене вбити... Однак дивно, що про нього подумала. З якої радості йому мені допомагати? Марні сподівання з мого боку.

Чим ближче підходила до його кабінету, тим збільшувалося моє хвилювання. Ні. Якщо мислити логічно, то моя смерть не принесе йому жодної користі, а от живою буду більш корисна. Якщо ж принц належить до дурної частини населення королівства, і обере не логічний варіант, то спробую відібрати його магію та переконати, аби не вбивав! Саме на цій ноті завітала до кабінету. Вітодаус вже чекав  мене розмістившись на дивані й попиваючи чай. На перший погляд він у чудовому гуморі, сподіваюся так воно і є.

- Сідай, Рубі. Пригощайся. - досить спокійно мовив. Я не стала перечити, сіла на те саме місце, де вчора з ним випивала, правда дещо міцніше аніж чай. - Ну розповідай, моя дорогоцінна, - якось грайливо заговорив, - коли встигла насолити мої нареченій і як?