10. Загралася...

Як важко знайти іскру в очах.
 Як важко її запалити.
 Ти можеш тонути у спекотних ночах,
 Але вогню цього таки не відчути.

 Серед тисячі, серед мільйонів...
 Нам вготовані лише одні.
 Очі, що не бачитимуть кордонів!
 Очі, що горітимуть лишень тобі!

Буяна Іррай

Рубін

Сонячне проміння вже довно пробралося у мою кімнату та настирливо докучало моєму сну. Я повільно піднялася з ліжка, бо у голові лунали вибухи. Е, ні-і-і. Назад гепнулась у м'яке ліжко... М'яке?! Знову здригнулася та озирнулася довкола. Нульовим таких зручностей не давали! Я явно не у своєму блоці. Розкішні завіски, мереживні скатертини, магічне дзеркало зі золотою рамою.

- О, всевишні! Що вчора було?! - жалісно вигукнула.

Нічогісінько не пам'ятаю! Як хлепнула один стакан чогось горючого, так і порожнеча. Де я? Як сюди потрапила? Скільки ми взагалі випили?

- Бачу ти прокинулася, - якось хитро протягнув темний. Він сидів на шкіряному кріслі, у кінці кімнати, розслаблено відкинувшись назад й безсоромно дивився, як сплю. - Дикунка.

- Що-що, пробач?! - відкинула покривало та вскочила на підлогу. Рівновагу втримала за другої спроби, правда. - З якої радості "дикунка"?!

- А ти не пам'ятаєш? - примружив свої чорні очі, що повільно наливалися золотом. - А знаєш, хто приніс тебе сюди?! Хто всю ніч терпів твою п'яну бесіду?! Хто з усіх сил намагався акуратно вложити тебе спати?! І що отримую натомість? - піднявся з крісла та повільно наблизився. Аскхар закотив рукав та показав кілька слідів від укусів.

- Ні, - посміхнулася та похитала головою. - Не могла ж я тебе...Хах! Лізти до темного?! Хах! - тривожно забилося серце!

- Я можу тебе стратити за це! - гаркнув той, аж вуха заклало! - Мені й суд не знадобиться, для таких як ТИ, - наголосив, - вирок одна привілейована особа виносить!

- То вперед! - закипіла одразу! - Залиш свого світлого друга магічним непотребом назавжди! Вперед! - відштовхнула темного назад.

- А зубки точиш з блискавичною швидкістю, - зашкірився звіриною посмішкою.

В якусь мить його очі повністю наповнилися золотом, зіниці витягнулися, а обличчя набуло звіриних рис. Я і не зрозуміла, як він зник з мого поля зору й опинився за спиною. Міцна чоловіча долоня стиснула шию, а інша рука притиснула до себе. Ну все! Догралася! Зараз скрутять тобі шию Рубі, проскочила думка. Але цього не сталося...

- Я не маю нічого проти тебе, Рубін. Про нульових те саме можу сказати. Але не варто випробовувати моє терпіння. - майже гарчав він, хоча відчувалося, що намагається заспокоїтися. - Будьмо реалістами. Ти - нульова, світла без прав. Я - четвертий син імперії, моє слово стає законом! Я не терпітиму твої дитячих витівок та нерозсудливих вчинків!

Нехай мені не подобалося чути все це, та то була правда. Я загралася... І куди ділася моя вічна обережність?! Зовсім голову втратила. Як виявилося не так легко залишатися байдужою, коли довкола одна не справедливість!

- Слухаюся, ваша темність! - ковтаючи образу та сльози, крізь зуби прошипіла.

Однак, йому було мало моїх страждань певно! Чоловік різко розвернув мене обличчям до себе та болісно стиснув пальцями підборіддя. Наші погляди зустрілися. Його гнівний, а мій наповнений образою. Смикатися, намагатися вирватися не стала. У цьому не було жодного сенсу. Аскхар не відпустить, це читалося у нього на обличчі.

- Можеш гніватися, але для тебе ж краще припинити мріяти й опуститися на землю. Поверни магію Вітодаусу, інакше світлі не залишать ні тебе, ні твоїх близьких у спокої.

- Ах, он воно для чого стільки слів! - з іронією промовила. Минуло всього кілька хвилин, проте їх було вдосталь, щоб всередині мене щось зламалося. Наче порожня склянка душі розбилася на дріб'язки, щоб заново себе зібрати. Тільки зібрати без зайвих шматочків, без зайвих страхів, без зайвих почуттів. Істинна ж проста: поки комусь від тебе щось потрібно, ти будеш мати вартість допоки не віддаси це. - Ваша рація, що я була надто безпечною у своїх висловлюваннях. Однак цим синдромом страждає кожен. А його світлість не виключення. Я і гадки не маю, як саме забрала його чари, те саме стосується і справи з їх поверненням.

- Ти ж маєш розуміти наскільки це важливо для королівства і війни з клярсами.

- Розумію, але вище голови не стрибнеш. - набралася сміливості. - Я ж нульова, куди мені до світлих горннів та регорннів, чи то темних люфернів та імператорських волюфернів? - плювалася сарказмом. - Мені знаєш що цікаво?.. Чому чари зникли лише у принца, коли вас було двоє? Не боїшся, що історія може повторитися? Уявляєш життя без магії?

Його пальці лише сильніше стиснули підборіддя та задерли голову вверх. Аскхар знову розізлився... Ну і нехай, зі мною він нічого не може зробити, поки Вітодаус без чар.

- Знаєш чим різняться чоловіки імперії та твої нульові?! Перші десять років життя нам блокують магію. Вчать тільки теорії. А після відправляють у ліс до диких тварин, щоб малеча знайшла свого внутрішнього звіра. Без магії, без зброї, без другого шансу, діти йдуть зазирнути смерті в очі! Ніхто з батьків не знає напевно, чи повернеться його дитя, однак саме це робить нас повноцінними фернам! Прийнявши свою тваринну подобу ми отримуємо право повернутися додому та вивчати магію! А після стати Люфернами, володіючи темною енергією та контролюючи власного звіра! Тому послухай сюди, Рубі, - гнівно скалив зуби. -  Навіть без магії я порву весь твій загін з безпомічними нульовими, бо є воїном з народження! - він не погрожував, Аскхар знав це безсумнівно...

Не знаю, що мала б відповісти на все сказане, якби двері раптово не відчинилися й до кімнати не залетів Вітодаус.

- Вони повернулися! - радісно вигукнув той. - Мої чари знову зі мною!

Брудні ж ви клярси! Як не вчасно. От, чого він приперся саме зараз! Холодок вже пройшовся по шкірі. Боюся уявити, що зі мною зроблять ці двоє.

- Віт, я дуже радий за тебе, але попрошу вийти! - не відриваючи погляд від мене мовив.

- Все добре, Аскхар? - обережно запитав.

- Вийди! - зі звіриним риком прокричав.

Вітодаус сумнівався, чи варто залишати нас вдвох, проте дружба важливіша. Світлий зник, як і попросив темний.

- Схоже ти втратила свій єдиний козир, Р-р-рубі, - з риком протягнув моє ім'я. Аскхар бавився зі мною, як кіт з мишею, а я не в силах щось змінити... Принаймні зараз. -  Поганий з тебе гравець..- нахилився і видихнув останні слова прямісінько в губи.

- Я готова до смерті, але жалкувати не буду. Нехай це була коротка гра, та зіграна за моїми правилами.

Аскхар хиже посміхнувся, а я заплющила очі подумки примирившись з покаранням. І воно слідувало, однак не таким, яким собі уявляла. Гарячі уста спершу обережно торкнулися моїх, а потім безжалісно їх цілували. Його пальці все ще залишалися на підборіддю й не давали змоги навіть головою покрутити, не те щоб поворухнутися. Неначе метелик, що потрапив у павутину, я намагалася відсторонитися! Та хіба у метелика є стільки сил? Чоловічі руки опустилися до талії, потім до сідниць, нахабно втискаючи до себе. Клярси! Що він робить?!

- Ти збожеволів? Я ж нульова? - закхекано вдалося вимовити.