8. Не нульова?

Людей жахливих не буває, 

Це світ грішникам сприяє.

Ми не народжуємось святими

Зі світлими помислами, чи то гнилими...

Свій вибір кожен робить сам!

Однак помилки не замолить храм!

Віра тут у кожного своя

Та істина всюди залишається одна!

Чи добро, чи зло - все вернеться.

І за скоєне платити доведеться.

Буде кара, чи може дар? 

То вже у твоїх руках.

Буяна Іррай 

Язики чорного полум'я охопили загорожу і ясно здійнялися вверх. Вогонь швидко розповсюджувався! Дуже швидко! Поки ми встигли перебігти з одного кінця коридору в інший, то горів вже увесь сад! Чари захисту, усі можливі бар'єри, що ставили кращі маги королівства - зруйновані вщент! Я намагалася розгледіти та підрахувати кількість клярсів, але марно. Їхнє тіло наче повільно тліє і димиться, а якщо вони стоять у купі, то не зрозуміло, чи то одна, чи двоє тварюк.

- Рубі, обережно! - різаним голосом закричала Розалі.

Я повернула голову і побачила, як стріла бойового заклинання летить прямісінько у мене. Пощастило, бо встигла присісти й воно ковзнуло повз, вдаряючись у стіну та пробивши там велику дірку.

Група світлих, котрі намагалися виховати у нас дух воїна, зараз безпомічно гуртувалися внизу, прямісінько перед ворогом. Їхній страх відчували навіть ми...

Нарешті клярси розійшлися, тому тепер зрозуміло, що тварюк троє. Вони нахабно ходили зі сторони у сторону, повільно стискаючи магів у кільце.

Запеклий бій почався лише з приходом принца. Я і сама не очікувала такого героїзму з його боку! Вітодаус стрибнув у саме пекло до клярсів, цим самим провокуючи їх на атаку. Та варто було потворам рухнутися, як сильними чарами їх відкинуло на кілька метрів назад. Третій кинувся до найближчого та відрубав королівським мечем голову. Інші маги нарешті взяли себе у руки та почали щось там чаклувати.

- Це наш шанс! - повернулася до друзів. - Під цей шум можна втекти звідси. Вітодаус потім вирішить що то клярси.

- І як ти пропонуєш нам втекти? - здивовано спитав Сіракл. - Я у те пекло внизу не хочу.

- Обійдемо! Поїдемо додому так само як приїхали - на керсах!

- Це божевілля, Рубін! - хапався за голову Зореян. - Ми не вміємо ними керувати, а як нас впіймають, то стратять одразу.

- Слухайте, я нікого не змушую. Тільки залишатися тут й очікувати страшної смерті від тих тварюк - не моє. Нехай світлі рятують своє королівство без мене!

- Рубі має рацію. Краще ризикнути, ніж повільно очікувати смерті. - підтримав мій смуглявий приятель.

Достатньо було дати добро Сіраклу, як решта погодилася ризикувати з нами. Ми побігли через чорний хід до конюшні, де знаходилася всяка живність. Пташки, як інші тварини, помітно нервували. Прихід мороку ті відчували краще магів. Я потягнулася до найспокійнішого керсу (мені так здавалося). Пташка не сильно опиралася, адже була достатньо налякана і покинути територію їй хотілося не менше! Друзі вже дерлися вверх. Торн найкраще ладив з тваринами серед нас, тому одразу посадили його за "штурвал". Звісно, бідний хлопчина і гадки не мав, як саме керувати птахом-винищувачем. Та керс виявився не примхливим і через кілька хвилин ці двоє знайшли спільну мову. Однак...

- Пізно! - тремтливим голосом промовила Розалі та кивнула вперед.

Біля входу вже красувалася одна з цих бридких тварюк, грізно скаливши зуби. Її багряні очі, здавалося, завмерли на мені, що аж подих перехопило! Ні я, ні будь-хто інший не могли поворухнутися! І це не діло у страху, хоча він теж присутній. У клярсів є здібність паралізувати своїх жертв. Нам про це розповідали світлі на уроках.

- Ей! - першою прийшла до себе. - Брудна тварюко! - привертала її увагу на себе. - Впіймай, якщо зможеш!

Я кинулась через вікно на вихід. Клярс побіг за мною, як і планувалося. Тепер у моїх друзів з'явиться шанс на втечу.

- Рубін! - крикнув вдогін Сіракл. - Ти здуріла?!

- Підіймайте керса в небо!

Не впевнена, чи почули вони, але часу на теревеньки не має. Особливо коли чудовисько з дитячих казок за тобою женеться! Я мчала стрімголов куди очі бачили! Ноги ще ніколи не бігли з такою швидкістю! Клярс позаду не відставав. Він з кожною хвилиною зменшував відстань між нами. Треба терміново щось вигадати! Інакше стану ласощами для цієї потвори.

Мені вдалося забігти в невеличкий лабіринт, що був прикрасою перед входом до помістя. Сподіваюся таким чином вдасться втекти. Однак мої сподівання розвіялися доволі швидко. Хто б мг подумати, що ці тварюки такі повороткі. Просто ідеальна машина для вбивства!

Ну все! Глухий кут! Стіна котру ні пробити, ні перелізти! Я в капкані. Більше немає куди тікати. О, всевишні! За що така страшна смерть?! Звір зупинився зовсім поруч... Відчувала його присутність спиною. Повертатися не хотіла, але якась внутрішня сила дала сміливості. Клярс не поспішав нападати. Він розглядав свою жертву й насолоджувався моєю безпомічністю. Переможний рик виривається з його горла, ще секунду і кінець...

- Пригнись! - до болю знайомий голос!

Аскхар з'явився вчасно! Він блискавично завдав кілька ударів мечем та відкинув потвору якомога далі від мене. Його очі сяяли не гірше ніж у самого клярса! Розплавлене золото горіло в його зіницях, а ніч - найсприятливіший час для темних. Ох! Як він боровся з клярсом! Це треба бачити! Наче два голодних звірі схрестилися у поєдинку! Хоча тваринний облік той ще не приймав. Те, наскільки вправно Аскхар керував своїми чарами й зброєю, можуть позаздрити кращі маги королівства! Мої очі ледь з орбіт не вискочили, як голова клярса переможено впала на землю.

- Лише відрубавши голову можна їх вбити!

Наче нічого не сталося наблизився темний. Він турботливо простягнув руку, адже мої ноги не витримали і я схвильовано хапаючи повітря сиділа на землі.

- Ти...Ти!... - не могла зліпити слова до купи, настільки шокував бій! - Обережно!

Не знаю, що тут трапилося. Але нізвідки з'явився інший клярс. Я інстинктивно потягнула Аскхара на себе та через невідому причину прикрила собою! Можливо, всередині себе вже сприймала його за друга, котрому зобов'язана життям. Тварюка вже зробила стрибок і мала роздерти моє тіло на шматки своїми кігтями, проте цього не сталося. Якесь бліде сяйво охопило нас двох, а клярс просто розчинився у повітрі!

- Що це було? - опустив свій погляд на мене, обіймаючи за талію.

- Тобто? Це не ти зробив?

- Ні, - похитав головою. - Я вперше таке бачу! Це явно твої чари, але їх взагалі не відчутно у повітрі. - його рука ще сильніше притиснула до себе.

Наші погляди були небезпечно близько...У нього така холодна шкіра, перше про що подумала я. Темний вільною рукою схопив мене за підборіддя і задер голову вище, зацікавлено щось роздивляючись. Потім схилився до шиї торкаючись носом шкіру. Агррр! Яким неочікуваним був цей жест! Моє тіло вкрилося сирітками, хотілося різко відштовхнути його та це не легко... Мене бентежили дії цього чоловіка. Здавалося ще трішки й закиплю!

- Аскхар? Ось ти де? Чому так раптово зник з поля бою?

- Помітив як клярс мчався сюди за дівчиськом, вирішив допомогти. - досить спокійно відповів принцу. - Віт, мені не подобається, що морок з такою легкість пробив захист королівських заклинань.

- Зачекай! Ти кинув мене, аби врятувати її? - бачила як нахабна посмішка ковзнула по обличчю Вітодауса. - Цікаво...

- Я маю тут ще дещо цікавіше, - показав пальцем на свою голову. - Пізніше покажу. Певно ця нульова, не зовсім і нульова.

Його палець повільно обвів контур губ, привідкриваючи їх, а потім видихнув якийсь червоний дим та.. Голова йшла обертом, тіло німіло, темний двоївся в очах і...Все! Пітьма...