7. Вони тут!

"Попереду і позаду
Океани небуття.
На біду чи на відраду
Нам дароване життя?

Цей один короткий спалах
Серед вічної пітьми, -
Ніби зірка, що упала,
Так усі згоряєм ми.

Та велить нам дух розкутий
З глибини тисячоліть
Найсильніше спалахнути,
Найяскравіше згоріть..."
Іван Коваленко

Рубін

Цей темний очолює рейтинг найдивніших магів. Хоча, якщо бути відвертою, по Аскхару і не скажеш, що він з благородних. Ті зазвичай пихаті недоумки. А цей якийсь приземлений, чи що?! Проте я не так багато темних бачила. Можливо для них такі диваки - норма .

- Що ви тут робите? - неочікувано пролунав голос третього принца. - Аскхар, це вона?! - з насмішкою сказав.

- Вона. - коротко відповів той.

- Ти з моїх підлеглих, - звернувся до мене світлий, - нагадай, як тебе звати?

- Рубін, ваша світлість.

- Рубін, - наче смакував ім'я. - Можеш бути вільна. Завтра побачимось. - хитро посміхнувся.

Я за всіма правилами вклонилася та покинула бібліотеку. Поки йшла, то гостро відчувала погляд Аскхара на собі. Мені здалося він злився. Але чому? У нього настрій змінюється швидше ніж у моєї мами! Хоча, яка мені різниця?!

На коридорі мене зустріли Сіракл та Розалі. Парочка не надто поспішала і це було помітно.

- Ти куди? - здивовано запитав приятель.

- Поки діждешся вашої допомоги, сама кілька раз впораєшся. Де ви вешталися стільки часу?

- Нам роботу світлі підкинули! - надула губки подруга. - Прибрати у столовій. Кожна група чергуватиме один день. Це вже вечеря, отож завтра черга когось іншого, - радісно почала, - саме тому проявили ініціативу сьогодні. Ми з Сіраклом найшвидше свою частину прибрали, того й першими прийшли тобі на поміч. Решта досі там.

- Зрозуміло.

День повільно добігав кінця. Ми почувалися втомлено, що й не дивно. Як тільки доповзли до кімнати вляглися спати. Вранці нічого не змінилося. Та сама навчальна програма! І після теж, як і після-після. Нас ганяли, наче псів, але ми повільно звикали. Навіть залишалися сили на нічні прогулянки!

Темного я більше не бачила. Гадки не маю куди той зник. А Вітодаус не зраджував своїм обіцянкам і щодня тренував нас. Час від часу його погляд підозріло затримувався на мені. Не хочу здатися собі фантазеркою, але це правда! Окремо виділити мене світлий теж встиг, коли моя група провинилася і була покарана штрафним забігом, лише мені дозволив піти відпочити.
Якими б дружніми не були мої відносини з іншими нульовими, такі витівки з боку знаті посіють зерна заздрощів, злості, можливо ненависті у їх серцях. А мені воно ні до чого!

Таким темпом наближався час "іспитів". Спершу нас мають відбамбурити світлі маги, а через кілька місяців зжерти клярси! Звісно я сподівалася на краще і не втрачала надії на втечу у влучний момент.

Отож, стресу набігло вдосталь, нерви натягнулися куди лише могли, я запропонувала своїм ВИПИТИ!( Є відмінність між словом випити й напитися. Та для моїх друзяків то очевидно слова синоніми...)
наступною проблемою була - сама випивка! Де нам її дістати? У місто нам краще не пхатися, бо, зрозуміла річ, нам не тільки не продадуть, а ще й логічніше по пиці натовчуть.

- Які ідеї, братство? - вигадували план у нашій кімнаті.

- Може у столовці наберемо? Там іноді вино розливають. - запропонував скромняга Торн.

- Рудий, пропонуєш нам поцупити вино у принца? - обурилася Розалі.

- Чекай, красуне! - стала захищати Торна. - Нам у будь-якому випадку доведеться щось поцупити. Хіба у тебе є бажання пройтися Лівою та купити алкоголь у місцевих, - зі сарказмом виговорила.

- Але столова відпадає, бо там всі замки на магічних установках, котрі нам не під силу.

- А давайте просто в погріб! - радикально запропонував Сіракл. - Якщо спуститися з поверху світлих, то там не буде магічного замка.

- Звідки тобі це відомо? - примружився красунчик Зореян. - Невже та світла нащебетала?

- Яка світла? - зацікавлено спитала.

- Ніяка! Почув у розмові двох світлих. Вони питали принца, чи можна брати у нього алкоголь. Для тих двох Вітодаус і зняв закляття.

- Чудово! Мені подобається!

Ідею підтримали швидко. Перевдягнулися у свою форму для занять та домовилися, про спільну легенду, якщо впіймають.

- У мене колінка трусяться!

- Не панікуй, Розалі. - хотіла її заспокоїти. - Ще не пізно повернути назад.

- Ой, облиш! - невдоволено гаркнув Сіракл. - Ми тільки в коридор вийшли, яке назад?! Дівчино, не розчаровуй мене!

Повертатися ніхто не став. Ми непомітно піднялися на поверх світлих, досить обережно минули кілька кімнат і повернули до необхідних дерев'яних дверей, котрі ведуть до погреба. Першим спустився Сіракл, а за ним я і решта. Закручені сходи, котрі ніяк не закінчувалися вже змусили думати, що помилилися дорогою. Однак ні. Тьмяне світло, від магічного каміння вмонтованого у стіни, було знаком!

- Хочу сказати, уявляв масштабніший погріб! - розчаровано зітхнув Торн. - Все-таки третій принц королівства, а тут кілька бочок та, - підраховував добро, - чотири?! Чотири ящики випивки?!

- Для нас вистачить! - одразу заперечив Зореян.

- Якщо думати позитивно, то наш принц не такий пройдисвіт, як інші. - перебираючи пляшки алкоголю, думала в голос Розалі. - З ним є надія, що наступним на трон сяде адекватний правитель.

- Цс! - гаркнув на неї Сіракл. - Ти не розтлумачуй свої політичні думки на людях, бо світлим тільки дай привід розважитися!

- Тю! Я ж не геть дурна, аби ризикувати своїм прекрасним личко-О-м!

Не встигла Розалі договорити, як приміщення захиталося у різні боки! Нас відкинуло від однієї стіни до протилежної. Земля тремтіла під ногами! Зі стелі падали дрібні камінці, а зі стелажів злітали поодинокі пляшки з випивкою. Одна з них впала зовсім поруч і її уламки добряче зачепили мою руку.

- Що відбувається? - схвильовано закричала подруга.

- Просто вшиваємося звідси! - доволі логічно прозвучало з моїх уст.

Хлопці схопили кілька пляшок міцних напоїв, котрі знаходилися поруч з виходом і поквапилися до нас з Розалі. Нам знадобилося вдвічі менше часу, аби покинути погріб, ніж його знайти. Проте, на верху ситуація була не краща! Хитало дійсно увесь будинок. Якщо це землетрус, то доволі сильний, адже шиби на вікнах знесло в одну мить. Та як би нам не хотілося скинути проблему на природний катаклізм, після нелюдських криків на дворі все стало зрозуміло...

- Вони тут...

- Рубін? - схвильовано сіпнув за руку Сіракл. - Що це означає?