6. Нахабне дівчисько

"Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю"

Ліна Костенко 

Кронос Аскхар

Лють вирувала у венах! Звір просився на волю. Сміливе дівчисько розгнівала до клярсів! Я не міг викинути її слова з голови! Вони відлунням повторювалися десь з глибин свідомості, що й не давало мені спокою. Взагалі, темним не притаманно сумувати, любити, чи то дорожити чимось. На те ми й темні, бо стараємося не прив'язуватися. Про почуття й мови нема. Кохання рідкісне явище. У мене воно більше асоціюється з хворобою, симптоми котрої помітні одразу, але чорт знає як з ними боротися.

Волюферни шукають у пару магічку для продовження роду, а не для почуттів. А, оскільки, чари у жінок темних доволі слабкі, то магічний потенціал дитини - лотерея. Саме тому у нас поширене явище, як гареми. Особливо серед правителів. Чим більше сильних синів, тим міцніші позиції на троні. Бо, на відміну від ліберальних світлих, у нас керує сила. Хто сильніший, того корона.

- Аскхар?! - вигукнув принц, коли увірвався до його кабінету. - Якого клярса без стуку?!

- Щось не бачу тут жодних коханок, аби ти так обурювався. Ходімо, мені необхідно випустити пар.

- А що сталося? - Не квапився підійматися з-за свого робочого стола.

- Вітодаус! - вирвався звір з обліку. - Ходімо! - агресивно скалив ікла.

- Воу-воу! Не гарчи, вже йду.

Принц переніс нас до бойової зали, де часто сам тренується. Стіни тут просочені магією, тому можна по буянити. Вітодаус єдиний мій друг тут, а ще єдиний світлий з ким можна не стримуватися, битися у повну силу і не перейматися, що вб'ю засранця.

Отож, як тільки третій прийняв бойову стійку, у ту ж секунду його атакував. Улюбленою зброєю цього світлого негідника ще з дитинства залишалися ручні сокири, але зараз той обрав довгу шаблю. Щодо мене, то надаю перевагу швидкості та проворності рук. Тим паче коли настрій нікудишній.

- Я думав ти злий, - ухилившись від серії ударів вихвалявся Вітодаус, - схоже мені здалося!

- Не роби миттєвих висновків, довгоногий!

Швидкий прохід у ноги, ривок і противник на землі притиснутий моєю вагою. Стискаю одною рукою його горло, а іншою намагаюся відібрати зброю. Але це б було надто просто. Вітодаус відкидає шаблю у бік, цим самим відволік мене на секунду. Та цього час вдосталь, аби звільнити одну руку й завдати неочікуваного удару в обличчя. Випустивши достатньо потужну хвилю світлої магії, засранець відштовхнув мене аж у протилежний бік зали.

- Як там, темний?

- О, ви надто ніжний зі мною, ваша світлість!

Далі бій набирав оборотів. Віт атакував з не меншим запалом, ніж я. Магічні закляття літали не злітаючи з уст. Наші вміння дозволяли читати їх подумки. Разом з магією у мою сторону прилітала різноманітна зброя, котра попадалася принцу під руки. Час від часу вона потрапляла у ціль, але рани мене не хвилювали. Я не уповільнявся ні на мить. З кожним новим ударом, відповідав сильнішим. Не знаю скільки часу це божевілля продовжувалося, але здаватися не бажав ніхто. Врешті, у світлого першого здали нерви й він зупинив бій втомлено розлігшись на підлозі.

- О-о-ох! Весь одяг мокрий! - захекано говорив. - Що тебе так розізлило?

- Навіть казати не хочу, - влігся поруч.

- А ти скажи. Я ж і так дізнаюся. Це мій дім, тут у мене всюди очі та вуха. - погрожував засранець!

- Рубін. - досить тихо зізнався.

- Хто?!

- Рубін, нульова!

- Що?! Нульова?! А тебе яким вітром до них занесло?

- Випадково зустрів у бібліотеці.

- Бібліотеці? - з недовірою витріщив очі.

- Ай! Вітодаус, відчепися! Більше нічого не почуєш від мене. Дякую за бій. - підвівся сам і допоміг світлому. - У тебе наче справи були. - вирішив толерантно нагадати.

- От, клярси! І справді!

Принц поквапився назад до свого кабінету, а я безцільно тинявся туди-сюди. Тінню блукав коридорами, поки не вийшов у сад. На дворі добряче стемніло, це мені імпонувало. Ніч - час коли люди здіймають маски і ніщо не стримує думки.

Я збрехав Вітодаусу. Та він і не повівся. Його бібліотеку ми вдвох перечитали ще років п'ять назад. Що міг там забути тепер? Мій погляд зачепила ця нульова. Спершу, намагався згадати, де її бачив раніше. А пізніше мені сподобалася однакова техніка бою Рубі та її партнера. Випади, стійка, удари, вони не були схожими ні до темних бойових мистецтв, ні до світлих. Щось унікальне. Щось своє. Щось відоме лише їм. Я не міг проігнорувати ту цікавість, що з'явилася у мені. Мабуть, це і змусило піти слідом за дівчиськом. У неї й справді незвичний запах. Коли цілий натовп нульових, то важко щось вчути. Проте на самоті... Світлі можуть цього і не відчувати, бо сприймають світ зовсім не так, як ми. Якщо нульові для них немов мусор, то хто знає, чи темні не сприймуть цей мусор за родзинку. Правда, стосується заможних темних (котрі розважаються у гаремах). Наскільки знаю, то у нульових народжуються лише нульові. А обов'язок кожного люферна - сильне потомство.

- Ей! - так поринув у власні думки, що не одразу помітив її... - Зібрався увесь день мене переслідувати?

Навпроти мене, через кілька кроків, стояла та сама нульова... Чому не відчув її раніше? Я можу не бачити противника, але з точністю вказати його місце знаходження у радіусі двадцятьох метрів. Чого ж цю не відчув? Відсутність магії робить їх невидимими для моїх чар?

- А ти ще цікавіша, ніж здалося спершу. - у випадку нової війни між темними та світлими ці нульові можуть легко виконувати підривні операції. З легкістю проникати у серце ворога і знищити його зсередини. Дивно, що тутешній король Молеус не подумав про це. - Нащо тобі стільки дощок?

- Бо ваша темність розтрощило цілу полицю з книгами! Мені треба якось полагодити, поки принц не виписав нове покарання.- смішно насупила брови, ніби бабця якась.

- Полицю кажеш, - трохи посміхаючись перепитав. - Ну, ходімо глянемо що я там розтрощив.

Рубі ще кілька разів блимнула своїми медовими очима, а після покрокувала назад до бібліотеки. Ми йшли мовчки. Вона попереду, я на кілька кроків ззаду, через що мав змогу розглянути свою нову цікавинку. Нульва мала тендітні плечі, котрі гордо випрямляла при ходьбі. Не високого росту, однак доволі спортивної статури, що кардинально вирізняється на фоні жінок світлих ( ті як один, високі та худі). Довге пряме волосся, зібране у високий хвіст так і хотілося смикнути.

- Дивись, Аскхар. - відчинила переді мною двері. - Не підкажеш, хто б це міг вчинити?

- Вчинити що? - хитро посміхнувся і використав закляття для ремонту.

Дівчина повернула голову до того стелажу, де я побуянив раніше, однак жодних ушкоджень не знайшла. Вона підійшла ближче та провела рукою вздовж дерев'яної конструкції.

- Використав магічні штучки! - якось невдоволено протягнула. - А без них і ложки не піднімеш!

- Чому ж? Просто так швидше.

- Для таких як ти, життя - гра. Змахнув рукою і стіл накрився, плеснув у долоні - полиця відремонтувалася. А без магії що? Що ти вмієш? Ви насміхаєтеся з нас, хоча кожен нульовий змалечку опановує кілька ремесел.

- І що з того, Рубі?! Світом панують не нульові. Ось, де істина.

Дівчина зависла на кілька секунд, а я тим часом почав збирати старі розкидані книги. Рубін глибоко видихнула і приєдналася. Крихітка не погано справляється зі злістю, відмітив для себе.

- Пощастило, що книги залишилися не ушкодженими, - почала вона.

- Це старий непотріб, а не книги. Багато інформації з них вже спростовано, або є книги з ширшими знаннями.

- Все одно, це ж історія! Як можеш так говорити?!

- По-перше, це історія світлих. А по-друге, " Кохання вище?" Такі книги з дитячої літератури, вони не заслуговують тут зберігатися. Скільки подібних казок у принца?

- Не віриш у кохання, Аскхар? - вихватила з моїх рук книгу.

- Чому ж не вірю? Просто не зустрічав справжніх закоханих. Зазвичай короткотривалі зв'язки, що іноді узаконюють. Після весілля почуття кудись зникають, натомість пара з усіх сил намагається не вбити один одного.

- Над цим треба працювати, якщо ти не знав. - посміхнулася та.

- Тобто? - ніяк не міг знайти зв'язку.

- Кохання - це війна, де двоє борються за бажане. А сімейне щастя - це праця, де двоє бережуть почуття. Там вже не має конкретного "Я", натомість є лагідне "Ми". Ти дбаєш про її комфорт, а вона про твій. Весілля не є завершенням, то лише початок шляху. - глянула на мене. - Сподіваюся, ти колись зрозумієш.

- А ти вже закохувалася? - зацікавлено спитав.

- Ні. - коротко відповіла.

- То звідки знаєш про кохання?

- Я дитя народжене у пари, що вже 25 років береже почуття. - її очі так дивно засяяли, коли заговорила про це. - Я росла у любові, тому знаю багато. Ось чому маю обов'язково повернутися додому!

- Ти хороша донька, Рубі. Батьки мають пишатися тобою.

- Дякую! Вірю, що так і є.

Не очікував такої теплої бесіди. Тим паче від нульової, котра зовсім не давно так розізлила мене. Мушу визнати, зараз на душі так спокійно та затишно, що хочеться затримати цю мить на довше! Але не судилося...