1. Вигнанці

Наше життя - гра на виживання,

І в долі немає виправдання

Кожен наспівує свій мотив,

Бореться з усіх сил.

І часом бій,

Нечесним буває він.

Але вихід є завжди,

Тільки візьми його знайди!

Буяна Іррай 

- Ей! Поклади на місце мою нову сукню! - кричала навздогін молодшому брату. - Жук смердючий! Віддай негайно!!!

- А ти забеЛи! - тішився дурбецел показуючи свою діряву посмішку.

- Сопля зелена, мене мама приб'є, якщо з ганчіркою щось станеться! Вона її тільки вчора купила!

- Тляпка казес? - ще швидше прискорився малий й вибіг на подвір'я.

Цього зірвиголову звати Олександрит, але ми скорочуємо до "Лекс". Йому недавно виповнилося п'ять. Дана цифра рівнопропорційна моїм рокам згублених нервів! Ні-ні. То мій брат і я його люблю, безперечно. Просто воно ж таке вредне буває!

- Рубі! - голос мами з хати. - Ми запізнюємося!

- Ой-йой, - Лекс різко зупинився, адже чув інтонацію матері. - Нам влетить залаз, чи пізніше?

- Певно пізніше, - похитала головою,- зараз батьки поспішають. Віддай сукню! - роздратовано гаркнула.

Сьогодні місцеві збори, де обговорюють важливі питання, читають листи зі столиці, приймають закони й подібні дрібниці. Не те щоб я там була дуже потрібною, просто мій батько голова нашого містечка - Нульових. Чому Нульових? Бо наш світ переповнений магією та чарівними створіннями! Проте, не ми. Звісно, для хвальків з чарівним порохом в одному місці, ми - виродки. Але що вдієш? Такими народилися. Хоча, якщо брати у кількісному співвідношенні, то нас можна назвати особливими. Лише кожен шостий у королівстві народжується нульовим.

Отож, впевнено крокую на ті збори, як краля на побачення, не з цікавості, а для підтримки татового статусу. Брата ще не беремо. По-перше, малий. По-друге, рознесе все там до дупи! Тому, Лекс залишається на бабусю у таких випадках.

- Рубі, - знову бурмоче мама, - що з волоссям? Невже так важко заплести щось людське?!

Ой, мамо! Знала б ти скільки я пробігла за малим, аби відібрати цю милу сукню. Але їй краще таке не розповідати. Бережемо мамині нерви!

Кілька хвилин терпіння і я зі зачіскою та у вишневій сукні, класичного крою. Моя мати у схожому вбранні, лише на кілька тонів темнішому, а батько не змінює традиціям - просте вбрання чорних тонів.

Ми живемо майже в центрі, поруч з головною площею, де і відбуваються збори. Сьогодні люду менше ніж зазвичай. Пощастило! Ненавиджу ці натовпи. Далі на мене чекає кілька годин нудних балачок. Я вже встигла налаштуватися, однак першим зачитали нововведений закон короля Моллеуса:

"З кожної домівки нульових, по одному представнику, до завтрашньої ночі, мають з'явитися у столиці! Хто не виконає наказ, того чекає смерть!"

Сказати, що всі шоковані - нічого не сказати. Якого лисого нас викликають у столицю? Раніше всіх нульових гнали звідти, як морок. Що ж такого трапилося? Це саме спитав хтось із натовпу.

- Не знаю, - почав батько, - але нехтувати не раджу. Якщо король обіцяв страту, то так воно і буде. Не варто сьогодні марнувати часу. Розходимося по домівках, усім треба вирішити хто саме їхатиме до столиці.

Тато мав рацію. Оскільки нас там не шанують ( та й взагалі, ми всюди вважаємося за вигнанців,) то більша ймовірність того, що назад вже не повернемося. Вбивство нульового навіть законом не карається! Тьфу! А ще королівство світлих називається! Ганьба вам!

Може, варто переселитися на іншу планету, адже Аммаларіонн надто несправедливий до нульових?! Та, до равликів такий план! Надто дороге задоволення! Я ще не знаю, що знаходиться по іншу сторону цього материка. Власне, ніхто з наших так далеко не подорожував. А може і подорожував, просто не дожив до повернення?..

- Я поїду! - грізно гепнув кулаком по столі батько.

- Тіренн, куди тобі в столицю?! - заперечувала мати. - Ти не в тому віці, щоб у воїна бавитися!

- Чого верзеш, Урсуло?! У розквіті сил твій чоловік. Не знаю чого там хоче король, та я впораюся.

- А давайте я! - спокійно запропонувала. - Молода, красива, розумна нульова, у мене більше шансів повернутися живою.

- Ні, Рубін! - одразу відмовив батько. - Ти моя люба донька, я не відпущу тебе у руки небезпеці!

- Батько має рацію, ти надто юна, тобі ще... - не дала договорити мамі.

- Чого юна? 023 - вік повноліття. І-і-і... - протягнула. - Не те щоб я рвалася помирати, просто думаємо раціонально. Якщо батько не повернеться, що буде з нами? Поживемо до наступної перевірки, а далі що? Лекса заберуть, бо немає чоловіка у сім'ї. Ти ж знаєш, світлі не роблять виключень. Правила є правилами.

- На жаль, вона говорить правду. - сумно протягнула мама. - Без повнолітнього чоловіка, наша сім'я не зможе існувати за їхніми законами. Якщо не повернешся до наступного місяця, - зверталася до батька, - то нас з дітьми вже і не побачиш...

- Так, жодних сліз! - обійняла засмучену маму. - Нічого зі мною не станеться, обіцяю. Живою повернуся. Трохи відпочину від малого спиногриза і все. У будь-якому випадку я - наш єдиний вибір.

- Рубін, - серйозно мовив батько, - не хочу визнавати, однак це дійсно так, - зі сльозами на очах промовив. - Я дам тобі зачарованого меча! - наагався тримати емоції під контролем.

- Впевнений? Це єдина зброя у нашому домі.

- Я поганий тато! З цим жахіттям нічого не можу вдіяти!  Як останній покидьок - відпускаю свою доньку у невідомість. Тому візьмеш меч, хоч щось для самозахисту.

- Не кажи так! Ти найкращий татусь у світі! Просто так склалося, що ми народженні нульовими...

                                                             *************************

Нічка видалася тяжко для кожної родини нашого міста. Вранці, як і наказано, по одному представнику вже зібралося біля головних воріт, де на нас чекали кілька гвардійців на керсах (велетенські бойові птиці). Прощалися ми не довго. Мені не хотілося розтягувати "задоволення" і розплакатися перед батьками.

Якщо ви подумали, що близько сотні нульових полетить на керсах, то це надто шанобливо з боку світлих і витратно. Наш транспорт набагато "солідніший". Ми сідаємо у металевий вагончик з десятьма сидячими місцями, а пташка хапається зверху і несе до столиці. Звісно, така подорож супроводжується нудотою, блювотними сусідами по кріслу, та й просто випаданням з крісла. Думаю, ви зрозуміли - сервіс вищого рівня!

Таким чином, знервована, обпльована та з великим синцем на дупі я виповзла з цієї клітки! Зі схожим станом повиповзали всі нульові. Нас вишикували в одну шеренгу ( з марними надіями що стоятимемо прямо).

Мої ж предки! Я в Ліві - столиці світлих! Нарешті підняла очі вверх. Як тут гарно! Височенні будинки, з якогось білого каменю, що штилями торкаються хмар. Витончені скульптури, безліч квітів та незрозумілих рослин. Тут кожна річ підживлена магією!

- Його світлість норегорнн Вітодаус Дорон! - урочисто вигукнув один з гвардійців.

Так-так. Норегорнн? Титул королівських осіб? Нам на коліна стати, чи як? Глянула на друзяків, але вони такі самі дерева. Ох! Думаю, гірше не буде. Першою схилила одне коліно. За мною повторив увесь "ліс" нульових.

- Я 3-тій син вашого короля - Вітодаус Дорон, - приємний чоловічій голос. Хоча на вигляд теж приємний. Високий, широкоплечий, фіолетові зіниці ( знак чистокровного), русяве волосся. - Сьогодні вас зібрали тут не просто так! Ви потрібні королівству. Морок розповсюджується, клярси - породження мороку, вже захопили Рирс і були помічені на наших північних кордонах. Якщо нічого не вдіяти, то клярси знищать і наше королівство!

- Питання? - підняв руку брат по нещастю. Принц жестом дозволив тому говорити. - Що таке Рирс? - хороше питання! Теж не знаю.

- Кгхм! - шоковано кашлянув Вітодаус. - Рирс - північний материк. Ми живемо на Ксаалі - південному. Наші "друзі", - виділив слово, - темні розділяють західний материк - Ерид. Ви цього не знали?

- Ми нульові ваша світлість, більшість з нас ніколи стін міста не покидали. Звідки можемо знати про материки?

- Це ж базові знання,- дивувався принц.

Може і базові, тільки ви - магічні ручки, заборонили нам все що можна й освіту в тому числі! Лише рахувати, писати та читати дозволили вміти. На цьому щедрість скінчилася!

- Добре, - похитав головою, - чи є ще питання?

- Що сталося зі всіма світлими? Чим звичайні нульові можуть допомогти у битві? - скептично заговорила я.

- Якщо вас сюди покликали, отже користь буде! - процідив крізь зуби. - У вас є кілька тижнів підготовки, перед тим як ми виступатимемо проти клярсів. Бажаю всім терпіння та волі до перемоги. Гвардійці проводять вас до тимчасових домівок і розкажуть що робити далі. Щодня вас тренуватимуть світлі і я у тому числі, щоб ви не загинули у перший же день!

На цьому принц закінчив свою проповідь та кудись зник. А я шоковано хапала повітря ротом. Битва з мороком? Вони серйозно?! Це що за жарти?!