Розділ 17

Тієї ночі Аліса залишилася ночувати у Ксав'єра. Вони довго говорили — про всякі дрібниці, смаки, дурниці, згадували дитинство. В основному, щоправда, говорила Аліса.

— А одного разу я тікала від злої собаки, — розповідала вона, коли вони влаштувалися на підвіконні. — Вона була просто величезною. Порвала мені всю сукню, а мені вона так подобалася.

Аліса елегантно закинула ногу на ногу. Ксав'єр, як завжди, сидів поряд у своїй улюбленій позі лотоса.

— І яка ж це була сукня? — спитав він, спираючись щокою на долоню.

— Біла, в зелену квіточку. Спідниця - сонечко  і такі рукави-ліхтарики.

Вона показувала руками і спідницю, і рукави, захоплюючись розповіддю. Ксав'єр посміхався, дивлячись на неї, і йому хотілося, щоб цей момент не закінчувався. Щоб ця ніч тривала якнайдовше. Бажано – нескінченно.

Спочатку йому теж хотілося розповісти про своє дитинство. Але досить швидко він зрозумів, що розповідати, по суті, нема чого. Історії про те, як він бився з дорослими чоловіками, просто аби вижити. Або про те, як у сім років гасив диван, що загорівся від недопалка п'яного батька, — все це зовсім не підходили цьому вечора.

Якщо чесно, такі історії не підходили до жодного вечора.

Тож він розповідав інші. Трохи вигадані. Або ті, що чув від Емми: про феєрверки у бабусі, про прогулянки в парку, про нормальне, спокійне дитинство, якого в нього ніколи не було.

— Слухай, а як ти думаєш, які вони ці паралельні світи? — раптом спитала Аліса. — Що ми побачимо, коли твій батько таки закінчить навігатор?

— Не знаю, — знизав плечима Ксав'єр і глянув у вікно.

Вулиці внизу були тихі та порожні. Над містом розсипалися зірки, навіть незважаючи на вуличне освітлення, вони світили яскраво. Майже повний місяць висів високо в небі, розливаючи навколо бліде, холодне світло.

— Цікаво, — продовжила Аліса, поправляючи поділ сукні, — ці світи такі самі, як наш?

— Думаю, ні, — хмикнув Ксав'єр. — Якщо вірити фантастиці, це світи, де якісь важливі події пішли зовсім не так.

— Наприклад? — Аліса пожвавилася, помітивши, що він нарешті включився у розмову.

— Ну… війни, — замислився він. — Виграй, скажімо, Німеччина — і наш світ був би зовсім іншим. Або якась епідемія.

— Епідемія?

— Ну, так. Уяви: у тому світі винайшли щось, що розтоплює льодовики. А в льодовиках знайшли давній вірус, до якого ми не маємо імунітету. І все – кирдик усім.

Аліса засміялася.

— Ти думаєш, у паралельних світах і розвиток відбувається по-різному?

— А чому ні? — знизав плечима Ксав'єр. — Хіба не існує теорія, що у цьому світі розвиток науки загальмував один період… — він насупився, намагаючись згадати. — Ну там, де вчених палили і цих... відьом.

— Середньовіччя? — Аліса підняла брову.

Ксав'єр тицьнув у неї пальцем.

— Точно. Воно.

— Така теорія є, — погодилася вона. — Але хто знає, чи це правда.

Ксав'єр знав, що правда.

У його світі цей період був не такий розтягнутий. Вчених не спалювали так масово — і це дало світові набагато більший поштовх у розвитку. І, звісно, наблизило його кінець.

Чим швидше буде створено Навігатор, тим швидше світ почне тріщати швами.

Вони ще довго говорили — про дурниці, теорії, зовсім несерйозні речі. А ближче до третьої ночі таки лягли спати.

Спочатку Аліса хотіла піти до себе, але Ксав'єр умовив її залишитися. Він дав їй свою футболку та шорти, і вони влаштувалися на ліжку. Хлопець намагався триматися трохи осторонь, не соромити її, але Аліса сама скоротила відстань — влаштувалася в нього на грудях і майже відразу заснула.

Ксав'єр ще кілька днів слухав її рівне, спокійне дихання. А потім теж провалився у сон. Тихий, без сновидінь.

------------------

Ранок настав так само тихо.

Ксав'єр закрутився в ліжку і майже одразу зрозумів, що поряд порожньо. Він важко зітхнув і тільки потім розплющив очі — щоб переконатися остаточно: він справді один. Аліса пішла.

На мить його накрило дивним, майже дитячим почуттям покинутості. А потім він мимоволі посміхнувся.

Раніше так само тихо він проводив ночі тільки з тією Алісою. Вони теж говорили про все і ні про що, жартували, ділили на двох сигарету, запивали її дешевим алкоголем. Іноді засипали на одному ліжку, просто щоби було тепліше в холодні ночі.

Цікаво, чим ця ніч відрізняється від тих?

Думка була неприємною, тому Ксав'єр одразу підвівся з ліжка — рівно в той момент, коли відчув, як смуток знову починає повільно заповнювати груди, витісняючи легкість і підкидаючи йому спогади… і важке, липке почуття провини.

Він розблокував телефон. О шостій ранку від Аліси надійшло повідомлення.

«Пішла, доки не прокинулися інші в будинку. Не хочу, щоби про нас говорили. Напиши, як прокинешся»

Наприкінці повідомлення стояло емодзі серця . Ксав'єр завмер на секунду, не знаючи, як відповісти. Потім написав коротко: