Розділ 16

Цей ранок наставав повільно: сонце поволі піднімалося, заливаючи місто теплим рожевим світлом. Ксав'єр прокинувся ще до восьми, але лише розплющив очі, не бажаючи вставати з ліжка. Здавалося, бездіяльність зараз могла хоч трохи відстрочити наслідки вчорашніх вчинків.

«Який же ти недоумок.»

Думка крутилась у голові, поки кімната наповнювалася блідим ранковим світлом. За вікном чулася тріль птахів, а через прочинене вікно в кімнату проникав запах свіжої трави та туману.

Але, незважаючи на внутрішні протести, пам'ять наполегливо підкидала образи: ніжні губи Аліси, м'яке волосся, в яке він зарився рукою, розстебнутий ґудзик на її блузці…

Ксав'єр різко сів, ніби намагаючись викинути з голови вчорашній вечір, і тихо вилаявся.

— Вітаю, придурок. Ти примудрився зіпсувати перший поцілунок. — іронічно пробурмотів він сам собі і відкинув ковдру. — І як мені тепер дивитися в очі Аліси?

Вже тихіше додав хлопець. Сумніви довелося залишити на потім — думки треба було впорядкувати. Ксав'єр подався у ванну.

Холодна вода давно стала чимось на зразок ритуалу. Він умивався і дивився на своє віддзеркалення. Руде волосся стирчало в різні боки після сну, очі дивилися з дзеркала зі злістю і глузливою іронією.

— І не треба так дивитися на мене. Це все ти, — Ксав'єр тицьнув пальцем у дзеркало, і віддзеркалення слухняно повторило жест. Він затримав палець на склі довше, ніж збирався.

На мить йому стало навіть прикро — хотілося перекласти відповідальність на когось іншого. Наприклад, на того Ксав'єра, у чиєму тілі він опинився. Навіть розуміючи, що це безглуздо.

«Цей Ксав'єр вже може бути мертвим.»

Голос Мортіса пролунав у пам'яті несподівано ясно, і хлопець здригнувся. Десь у грудях неприємно озвалося болем.

— Походу, ми з тобою, Ксав'єре, божеволіємо, — підсумував він, повторюючи собі вчорашню фразу, дивлячись у відображення, і кивнув, ніби той погоджувався.

Швидко почистивши зуби, хлопець повернувся до кімнати та заправив ліжко. Чомусь думалося легше, коли ковдру було застелено — хай і не дуже акуратно. Він сів на край ліжка, прихопивши планшет, який дав йому Мортіс, і відкрив файли з досьє. Декілька хвилин дивився на екран, барабанячи пальцями по тонкому корпусу, а потім знову його заблокував. Нині вони здавалися безглуздими.

Думка, що крутилася в голові ще з учорашнього вечора, нарешті набула форми. Еліот теж користувався флешками — Ксав'єр бачив його на камерах. Він тоді це проігнорував: через дружбу чи з якихось інших причин тепер уже не важливо.

Ще кілька хвилин він обмірковував рішення, після чого таки відкрив чат з Мортісом.

«Привіт. Слухай, а ти зможеш дістати досьє на Еліота? Таке саме, як на інших?»

Відповідь надійшла через кілька хвилин.

«Еліота? Навіщо тобі? Ти щось знайшов?»

«Поки що тільки здогадки. Так що?»

«Може, ближче до обіду.»

«Добре.»

Ксав'єр уже збирався відкласти планшет, як Мортіс знову написав.

«Ти там як?»

Хлопець вигнув брову, не чекаючи прояву турботи від чоловіка.

«Нормально. Готуюся до неминучого.»

«Нам же необов'язково всім розповідати, хто ти.»

Ксав'єр трохи подумав, перш ніж відповісти. Такі фрази змушували вірити, що все ще може налагодитись. Але він знав, швидше за все, це неможливо.

«Впевнений, нам і не доведеться.»

Пара секунд сумнівів.

«Не хвилюйся, Мортісе. Коли все покотиться в тартарари, я зроблю все можливе, щоб ти не покотився зі мною. Обіцяю.»

«Дякую, але ти б за себе переживав.»

«В першу чергу.»

Ксав'єр усміхнувся і відклав планшет. Було приємно розуміти, що ти не один проти всього світу. Принаймні вас таких двоє.

Ще трохи повалявшись і дозволивши собі насолодитися тишею, Ксав'єр таки вийшов із кімнати, попередньо написавши Алісі, що вони могли б зустрітися в залі і поснідати разом. Він вирішив, що уникати її весь час він все одно не зможе, тому варто побачитись, зрозуміти ситуацію. Нарешті вирішити, що робити далі. Так буде простіше.

Будинок жив своїм життям: покоївки наводили лад, десь садівник підрізав кущі — різкий звук ножиць був чутний навіть у коридорі. Із зали тягло запахом свіжих тостів. Чомусь сьогодні дихало легше. Простіше. Немов прийняття того, що скоро все зруйнується, дарувало дивний спокій. Або скоріше розуміння, що він все одно нічого не зможе змінити.

Едвард здогадувався. І Ксав'єр був упевнений: чоловік не зупиниться, доки не переконається остаточно.

Коли він увійшов до зали, то трохи посміхався. Хлопець не готовий був визнати, що це через зустріч із Алісою.

Дівчина вже сиділа за столом. Волосся було розпущене і м'якими хвилями спадало на плечі. На ній була та сама блакитна сукня, яку вона одягала на його день народження, а губи злегка блищали від блиску.