Розділ 4

Ксав'єр прокинувся з відчуттям тривоги та роздратування. Після блаженного сну про свій рідний світ прокинутися в цьому чужому ліжку було особливо неприємно. Він сів, озирнувся — приглушене світло світильника робило кімнату ще більш незнайомою, наче підкреслюючи її чужість. Потягнувся до телефону, машинально перевірив час — 5:42 ранку. Майже світанок, але в будинку, швидше за все, ще спали.

Недовго думаючи, він вирішив знову оглянути кімнату, але спочатку слід було знайти ванну.

Ксав'єр намацав тапки біля ліжка, тихо підвівся, відзначаючи, що слабкість і біль стали менш відчутними. Навшпиньки попрямував до дверей. Коридор був темним, але очі вже звикли до напівтемряви. Він прислухався — у будинку панувала тиша.

Ванна виявилася зовсім поряд. Клацнувши вимикачем, він на мить зажмурився від різкого світла. Дзеркало над раковиною відобразило втомлене обличчя з темними кругами під очима. Сон не приносив відпочинку.

Він відкрив кран, умився крижаною водою, провів рукою по обличчю, наче намагаючись змити залишки сну. Відчинив шафку в пошуках зубної щітки, але, не знаючи, яка з них належить йому, вирішив залишити це на потім.

Повернувшись до кімнати, він оглянув її уважніше. Тепер, коли голова трохи прояснилась, в очі почали впадати деталі: стіл біля вікна був завалений паперами; книжка на тумбочці виглядала потертою, ніби її читали не раз; у кутку стояв стілець, на якому акуратно склали одяг.

Він підійшов до столу та перебрав папери. Серед них опинилися схеми, розрахунки, якісь начерки, а поруч малюнки фентезійних істот: фей, драконів, ельфів. Всі зображення були зроблені олівцем, але виглядали майстерно. Цей Ксав'єр був талановитим. А ще, мабуть, дуже любив фентезі.

Книжка на тумбочці теж виявилася романом у цьому жанрі. Він не впізнавав її, але при цьому відчував дивне відчуття впізнаваності.

Відкривши шафу, він швидко перебрав одяг. Світлі тони, сорочки, штани, футболки, джинси — нічого зухвалого, нічого, що б відповідало його звичному стилю. Ксав'єр надавав перевагу темним відтінкам, але вибирати не доводилося. Він витягнув білу футболку з мінімалістичним принтом та джинси.

Настав час спробувати відчути себе хоча б трохи "собою".

Ксав'єр зняв піжаму, збираючись переодягнутися, але застиг вдивляючись у своє відображення у дзеркалі. Він повільно провів рукою по ребрам, відчуваючи, як вони легко промацуються під шкірою. Пальці ковзнули по впалому животу, по ключицях — тіло здавалося чужим. Він насупився, роздивляючись свої тонкі зап'ястя і довгі пальці. Вени на руках проступали надто виразно, плечі здавались вузькими, а шкіра – блідою, майже прозорою під світлом лампи. У його світі він був міцнішим, сильнішим, хай і не відрізнявся потужною мускулатурою.

Ксав'єр напружив м'язи, стискаючи руку в кулак, але навіть у цьому русі не відчувалося сили — тільки суха натягнутість. Глибокий вдих — ребра виступили сильніше, надто виразно позначивши себе. Він різко відвернувся від дзеркала і стиснув зуби.

Йому не подобалося це тіло. Воно виглядало слабким, тендітним. Беззахисним.

Ксав'єр одягнувся, натягуючи футболку з таким виглядом, начебто це допоможе йому не думати про свою нову подобу. Але відчуття чужинства не зникало. У кожному русі, у кожному погляді він відчував дисонанс. Мов носив чийсь костюм, який сидів не за розміром.

Він підійшов до вікна і тихо відсунув штору. За склом повільно світлішало. Подвір'я порожнє, лише легкий вітер ворушив крони дерев. Тут усе було надто тихим, надто спокійним у порівнянні з його світом, де навіть уночі вулиці вирували життям.

Зробивши глибокий вдих, він вийшов із кімнати. Будинок був тихий, але внизу горіло приглушене світло. Мабуть, хтось уже не спав. Ксав'єр обережно спустився сходами, намагаючись не шуміти, і, зазирнувши до вітальні, помітив знайому постать.

Аліса сиділа на дивані і перегортала якусь книгу. При світлі настільної лампи її волосся відливало м'яким блакитним відтінком. Вона виглядала розслабленою, але варто було Ксав'єру наблизитися, як дівчина відразу відірвала погляд від сторінок і обдарувала його легкою посмішкою.

— Ти чого не спиш? — спитала вона тихо, роблячи приглушений голос ще теплішим.

— Я міг би спитати тебе про те саме, — усміхнувся Ксав'єр, сідаючи поряд. — Але, якщо чесно, то я вже виспався, все-таки останню добу, яку я пам'ятаю, я майже весь час спав.

Аліса закрила книгу і обернулася до нього.

— Щось турбує?

Він хотів відповісти щось ухильне, але передумав. Якщо хтось і міг дати йому хоч якусь інформацію, то то була вона.

— Я… хочу більше дізнатися про себе. Про те, яким я був до вчорашнього ранку.

Аліса задумливо кивнула.

— Мені здалося, що містер Лейн відповів досить інформативно. Не подумай, що я не хочу тобі щось говорити, я просто переживаю, щоб тобі це не зашкодило. — По погляду дівчини Ксав'єр навіть не сумнівався, що вона і справді переживає за нього.

Хлопець сів зручніше поруч з Алісою, схрестивши ноги в позі лотоса і відкинувся на спинку дивана, обводячи поглядом інтер'єр довкола нього. Все тут було обставлено так само як і в його кімнаті: білі меблі, мармурова підлога з чорних і білих плиток, білий диван, білий пухнастий килим, який додавав трохи затишку. Плазма, що висить на стіні, була досить великою, щоб Ксав'єр відчув легке захоплення — він такі тільки на вітринах магазинів бачив.