Розділ 3

Хвилини тяглися нескінченно довго. Аліса майже відразу відповіла на повідомлення, але, схоже, не поспішала з приходом, бо Ксав'єр чекав уже щонайменше десять хвилин. Він загуглив види амнезії — як люди при цьому почуваються, як поводяться і чи лікується цей стан. Насправді йому навіть не треба було прикидатися: життя цього Ксав'єра було для нього зовсім чужим. Однак йому треба було дізнатися, чи буває амнезія, коли людина пам'ятає, як користуватися побутовими предметами, орієнтується в суспільстві, але не пам'ятає деталей свого життя: з ким дружив, кого любив, які у нього були стосунки з сім'єю. Дисоціативна амнезія ідеально підходила під цей опис.

"Дисоціативна амнезія - це порушення, при якому забуваються факти з особистого життя, але зберігається пам'ять на універсальні знання." — стверджувала Вікіпедія, і Ксав'єр зупинився у цьому варіанті. Проблема полягала в іншому: тепер, швидше за все, йому доведеться спілкуватися з психіатром та приймати якесь лікування. Але про це він вирішив подумати пізніше, коли проблема стане реальною, а не гіпотетичною.

Погортавши, як йому здавалося, достатню кількість статей, Ксав'єр переключився на телефон, намагаючись дізнатися з нього хоч якусь інформацію. Але галерея була майже порожня — кілька фотографій рефератів, одне селфі у ванній (благо, в одязі) та скріншот листування з Алісою, де вона ділилася враженнями про фільм. Можливо, цей Ксав'єр збирався подивитися на нього, щоб потім обговорити з подругою.

Цікаво, чи встиг він?

Але однією із головних проблем було інше. Це тіло чимось хворіло. Однак ні в телефоні, ні в планшеті, ні в якихось відкритих джерелах про його сім'ю не спливало інформації про хворобу. Вони навмисно приховували це чи він занедужав нещодавно, і відомості не встигли просочитися в ЗМІ?

Ксав'єр глянув на екран телефону і відкинувся на подушки, важко зітхаючи. Все навколо було чужим: чисте, велике ліжко, ці білі простирадла, світла кімната, і навіть місто, в якому він знаходився, було не його. Він не належав до цього світу, але чому ж відчуття впізнаваності було таким відчутним? Це тіло пам'ятало? Дотик Аліси, м'якість подушок, холод мармурової підлоги, теплий вітер із вікна, запах, який він приносив із собою. Все це було і знайомим, і чужим водночас. Цей дисонанс віддавався тупим болем у потилиці і хлопець скривився, знову подивившись на час.

Очікування стомлювало.

Аліса з'явилася лише через 20 хвилин після його повідомлення. За нею в кімнату увійшов високий чоловік середнього віку, одягнений у сірі штани та білу сорочку з розстебнутими верхніми гудзиками. Ксав'єр одразу впізнав у ньому свого батька, але різниця між цим чоловіком і тим, кого він знав, була разючою. Обличчя серйозне, тіло у чудовій фізичній формі, ідеально поголено, волосся акуратно підстрижене та укладене. Його ж батько був худим, із запалими щоками, сірим кольором обличчя та слідами від численних ін'єкцій. Це порівняння викликало у Ксав'єра заздрість, і це було абсурдно — адже він заздрив сам собі.

Схоже, його розгубленість була досить помітною, тому що вони вирішили заговорити першими.

— Ксав'єре, як ти почуваєшся? - Запитала Аліса. Вона тепло посміхнулася і присіла на край ліжка, але з іншого боку. Чоловік стояв за нею, його обличчя залишалося серйозним, без натяку на теплоту.

Які стосунки у них були у цьому світі?

Думка прийшла раптово, і він раптом зрозумів: він хотів би, щоб вони тут були близькі.

— Мені вже трохи краще, — спробував усміхнутися Ксав'єр, але його погляд знову і знову повертався до чоловіка. - Алісо, це ...?

Він не знав, як правильно закінчити фразу, тому замовк, переводячи погляд із подруги на свого "батька". Обличчя Аліси поблідніло, і вона повернулася до Едварда. Чоловік теж перестав виглядати суворо — на його обличчі майнув біль.

— Ксав'єр… синку… — Його голос здригнувся, і він замовк. Від цього жесту у хлопця стислося серце. Цей Ксав'єр мав прекрасне життя. Прекрасного батька. А він, хай і ненадовго, забирав усе це в нього.

Тиша заповнила кімнату. Чоловік завмер, вдивляючись в обличчя Ксав'єра, а той мовчав. Він не міг підібрати потрібних слів — та й чи варто було щось говорити? Голова здавалася зовсім порожньою. Можливо, він прочитав недостатньо статей, щоб знати, як правильно відповісти, але, швидше за все, справа була не цьому. Він раптом зрозумів, що не хотів брехати. Не хотів вдавати.

Шалена ідея сказати правду наполегливо крутилася в голові, і Ксав'єр навіть почав розглядати цей варіант, але незабаром він відірвав погляд від очей чоловіка і перевів його у вікно, де за склом тривало звичайне життя. Вітер доносив до нього приглушений гуркіт голосів, шум машин. Десь у його світі теж вирує життя. Десь у його світі Аліса чекає на його повернення. Десь у його світі Олівер повинен відповісти на багато запитань.

Десь у його світі...

Ці думки протверезили. Він тут чужинець.

Та й відколи він став таким сентиментальним? Лис ніколи таким не був. Це, напевно, старі почуття цього Ксав'єра.

Він знову глянув на чоловіка. Едвард не зрушив з місця.

— Я вас не пам'ятаю, — тихо сказав Ксав'єр і опустив голову, наче вибачаючись. Йому не хотілося бачити, який біль зазнав "батько" від цих слів. Виявилося, брехати людям, які щиро за тебе переживають, набагато складніше, ніж дурити незнайомців. Напевно, саме тому Алісі він ніколи не брехав.

Що б не відбувалося, хоч би що він накоїв, Ксав'єр завжди розповідав їй правду.

Коли йому виповнилося сімнадцять, один із старших вихованців дитячого будинку почав чіплятися до Аліси — чіпав її, затискав при кожній зручній нагоді. Ксав'єр зламав йому всі пальці і побив до такого стану, що той провів останні тижні перед повноліттям у лікарні. Що з ним сталося згодом, Ксав'єра не цікавило.

Це був перший раз, коли він розчарував Алісу. Вона була проти насильства і наполегливо просила його нічого не робити. Він збирався збрехати. Спочатку хотів сказати, що це не він, потім — що боронився і перший ударив зовсім не він. Але зустрівшись з Алісою поглядом, розповів правду.