Розділ 9. Сонце на підлозі

Аліса знову відкрила свій список бажань. Вона кілька секунд переглядала записи, а потім зупинилася на одному пункті — «поїздка». Цього разу їй захотілося не просто залишити це бажання серед інших.

Вона написала Меті, і вони швидко домовилися, що ввечері підуть на концерт панк-гурту в маленькому клубі на іншому кінці міста.

Перед самим виходом Мета написала, що не зможе прийти. Вдома виникли якісь проблеми, і їй довелося залишитися. Аліса прочитала повідомлення вже дорогою до клубу. Вона трохи подумала, чи не повернутися назад, але зрештою поїхала сама.

У клубі було темно. Невелика сцена світилася кількома лампами, а зі стелі звисали дроти, які ніхто особливо не намагався сховати. На стінах висіли старі афіші, одна поверх іншої, а під ногами місцями відходила фарба.

Аліса стала ближче до стіни, поки зал поступово заповнювався. Коли музика почалася, вона вже не думала про те, що прийшла без Мети.

Гітара звучала різко, барабани били майже без пауз, а підлога ледь відчутно здригалася від кожного сильного удару. Аліса кілька разів відступала, коли натовп ставав щільнішим, а потім знову поверталася ближче до сцени.

У якийсь момент між людьми попереду вона побачила знайому спину.

Спочатку просто силует. Потім плечі, волосся, звичний рух голови.

Безер.

Аліса не могла зрозуміти, як він тут опинився. У темряві його обличчя було не видно, та й він, здається, її не помітив.

Вона не стала підходити. Просто ще кілька секунд дивилася в його бік, а потім знову повернула увагу до сцени.

За кілька хвилин музика знову поглинула всю увагу, і Аліса перестала думати про нього.

Коли концерт закінчився, люди почали виходити. Аліса накинула куртку й вийшла на вулицю.

Холодне повітря одразу відчулося після задушливого залу. Вона поправила ремінець сумки й зупинилася біля входу, коли почула:

— Привіт, Алісо.

Вона обернулася.

Безер стояв неподалік.

— Добрий вечір.

— Як вам концерт?

— Мені сподобалося.

— Вперше?

— Ні.

Безер ледь помітно посміхнувся, ніби саме цього й очікував.

— Підкинути?

Аліса на секунду замислилася.

— Так, можна.

— Ходімо.

Вони разом пішли до машини. Безер притримав для Аліси дверцята, поки вона сідала, а потім сів за кермо.

Кілька хвилин вони їхали мовчки. За вікном пропливали ліхтарі, у салоні поступово ставало тепліше.

Коли вони проїхали ще кілька кварталів, Безер сказав:

— Тут неподалік є бар. Можемо зайти, якщо хочете.

Аліса повернула голову в його бік.

— Окей.

— Добре. Але я не наполягаю, — спокійно сказав він. — Просто запропонував.

— Я зрозуміла.

Вони звернули з дороги й за кілька хвилин зупинилися біля невеликого бару.

Усередині було тихо. Після гучного концерту ця тиша навіть трохи незвично відчувалася. Вони сіли за столик біля вікна, замовили по гарячому напою. Аліса зігрівала долоні об чашку й дивилася на вулицю крізь скло.

Вони говорили тихо, майже не привертаючи уваги до себе. Час від часу хтось із них щось казав, інший відповідав, а потім знову виникала пауза. За двадцять хвилин вони вийшли з бару й повернулися до машини.

Дорогою до її будинку вони знову їхали мовчки. Аліса дивилася у вікно, а потім раптом запитала:

— А у вас є неулюблені учні?

Безер трохи здивувався.

— Неулюблені?

— Так.

Він ненадовго замислився.

Аліса подивилася на нього.

— Ви з усіма учнями так?

Безер загадково повернувся вбік і замовк.

— Ні, не з усіма.

Аліса більше нічого не запитувала.

Коли вони під'їхали до її будинку, вона відстебнула ремінь безпеки й відкрила дверцята.

— До побачення.

Безер подивився на неї.

— До наступного танцю, Алісо.

Вона зачинила дверцята й пішла до під'їзду.

Телефон завібрував уже біля входу.

Мета.

«Вибач, що не прийшла. Вдома все якось накрилося. Потім розповім».

Аліса прочитала повідомлення й заховала телефон у кишеню.

Наступного дня ніби нічого не було.

Безер проводив пару, Аліса записувала за ним, і все виглядало так само, як завжди. Він говорив про тему заняття, студенти щось занотовували, а вона кілька разів ловила себе на думці, що вчорашній вечір був зовсім не схожий на звичайну пару.
Але про нього вони не говорили.