Розділ 8. Вона знову запізнилася

Увечері Аліса розвішувала білизну на маленькій сушарці біля вікна.

Квартиру важко було назвати сухою навіть у ті дні, коли надворі давно не було дощу. Повітря стояло важке, білизна сохла довше, ніж хотілося, а від стін тягнуло тією самою квартирною сирістю, до якої з часом перестаєш ставитися як до чогось незвичного. Аліса повісила чорну футболку, потім пару шкарпеток, одну за одною, але вже на другій зрозуміла, що вони різні. Одна була сіра з тонкою чорною смужкою, друга — майже чорна, з маленькою діркою біля п'яти. Вона подивилася на них, але не стала шукати другу пару. На підвіконні стояв кактус, який давно перестав бути схожим на рослину з магазину. Кілька його частин пожовкли, земля в горщику стала твердою, а сама рослина нахилилася вбік, ніби їй уже було байдуже, куди рости. На стелі біля вікна проступали старі сліди від вологи. Фарба місцями оббилася, і під нею виднілося щось сіре й нерівне. Завтра знову треба було вставати раніше. Аліса подивилася на годинник і вирішила, що ляже не дуже пізно. Вона, звичайно, не лягла.

Вранці будильник пролунав кілька разів, перш ніж вона нарешті відкрила очі. Після цього все пішло швидше, ніж вона розраховувала: чай залишився недопитим, волосся довелося збирати вже дорогою, а коли Аліса побачила час, стало зрозуміло, що до початку пари вона вже не встигне.

Вона знову запізнювалася.

Це вже починало ставати звичкою, хоча звичкою вона це називати не хотіла. Більша частина пар припадала на другу половину дня, тому в університеті Аліса часто залишалася до вечора. Після останнього заняття вона вийшла з корпусу вже тоді, коли день майже закінчився.

Надворі було темно. Осінній вечір розмивав обриси будинків, дерева стояли майже голі, а холод пробирався під куртку ще до того, як встигнеш пройти кілька метрів від входу. Біля дороги горіли ліхтарі, їхнє світло губилося у вологому повітрі, і весь двір університету здавався трохи порожнішим, ніж удень.

Мета щось написала їй ще під час останньої пари, і тепер вони переписувалися про якусь дрібницю, яка вже через кілька повідомлень перетворилася на довгу розмову. В цей час Аліса читала повідомлення і друкувала відповідь.

Саме тоді вона випадково підняла очі. Біля входу стояв Безер. Він стояв трохи осторонь, тримаючи сигарету між пальцями. Волосся розтріпалося від вітру й тепер лежало зовсім не так, як на парах. Кілька пасом падали на лоб, інші постійно зрушувалися від поривів холодного повітря. Дим підіймався від сигарети й майже непомітно огортав його, перш ніж розчинитися у вечорі.

Аліса ще кілька секунд дивилася в той бік, не читаючи повідомлення, яке залишалося відкритим на екрані. Він виглядав зовсім інакше. Не так, як людина біля дошки з аркушами в руках і спокійним голосом, до якого вона вже звикла за ці кілька занять.

Він затягнувся, повільно видихнув і затримав на ній погляд. Він теж помітив її.

Гарна, подумав він.

Без якихось особливих пояснень, просто перша думка, яка прийшла в голову. Потім він глянув на годинник.

Вона виходить звідси так пізно. Мабуть, пари.

Аліса знову опустила очі на телефон. Мета вже встигла написати ще одне повідомлення. Аліса пройшла повз, ще раз мимохідь глянувши в бік входу, не сказавши нічого. За спиною залишився запах тютюну, який на холодному повітрі тримався ще кілька секунд.

І тільки відійшовши на кілька метрів, подумала, що знову побачила в ньому щось, чого раніше не помічала.