Розділ 4. Вікна, які не закриваються

Вікна в аудиторії ніколи не закривалися до кінця, їх ремонтували кілька разів, міняли ручки, встановлювали нові механізми, але старі рами все одно залишалися старими рамами. Одне вікно можна було притиснути майже щільно, друге залишалося відкритим на кілька сантиметрів, а третє взагалі жило своїм життям і відчинялося від сильнішого пориву вітру.

Цього дня воно відкрилося саме під час пари, а Аліса сиділа на останньому ряду.

Безер стояв біля дошки й щось писав.

— Якщо ви зараз запишете це слово, — сказав він, не обертаючись, — то через тиждень уже не будете пам'ятати, що воно означає.

Аліса відкрила зошит.

На дошці було написано кілька понять, які вона вже бачила на попередній парі.

Вона записала перше.

Потім друге.

Потім подивилася у вікно.

За ним було світле небо, старий дах сусіднього корпусу і частина транспортної лінії, яка проходила за університетом. По ній повільно рухалися модулі, майже безшумно.

Вікно знову хитнулося від вітру.

Безер подивився на нього.

— Я просив адміністрацію полагодити це вікно ще минулого року, як бачите мені сказали, що його вже ремонтували.

Він підійшов до вікна і спробував повернути ручку, і натиснув сильніше.

Нічого.

Він повернувся до аудиторії.

— Добре. Продовжимо.

Безер пояснював, як люди формують уявлення про себе, чому ми часто намагаємося заздалегідь визначити, ким будемо, і як легко сказати про себе щось одне, а через кілька років опинитися зовсім в іншому місці.

— От ви, наприклад, — сказав він, дивлячись на студентів. — Ким хочете бути після університету?

Безер подивився на дівчину поруч.

— Архітектором. Мені подобається створювати будинки.

— Вам подобаються старі будинки?

Безер кивнув у бік стіни.

— Наприклад, цей.

— Цей?

— Саме цей.

Студенти озирнулися.

— Тут половина стіни пережила кілька століть, а друга половина пережила ремонт. Я не впевнений, яка з них міцніша.

Безер перегорнув сторінку книжки і повернувся до дошки. Вітер тим часом знову пройшовся аудиторією. Відкриті сторінки на столі Безера піднялися й почали швидко перегортатися.

Аліса глянула на годинник, залишалося сімнадцять хвилин до кінця пари. І вона знову подивилася у вікно.