Розділ 3. Професор Безер

На наступну пару Аліса все-таки прийшла. Вона зайшла в аудиторію за хвилину до початку, коли майже всі вже сиділи на своїх місцях, і поставила на підлогу портфель біля задньої парти. Ніхто не привітався. Аліса теж.

Вона сіла біля вікна.

Аудиторія була довгою і вузькою. Стільці стояли нерівними рядами, один із них був трохи нижчий за інші, а біля дошки залишилася стара дерев'яна кафедра, яку давно можна було замінити, але чомусь ніхто цього не робив. На стіні висів годинник. Він поспішав на сім хвилин. Аліса перевірила свій телефон.

Двері відчинилися.

Безер зайшов без поспіху.

В одній руці він тримав книжку, в іншій — тонку папку з аркушами.

Він поклав усе на стіл і кілька секунд мовчки дивився на аудиторію.

— Добрий день.

— Добрий, — відповіли не всі.

Безер зняв окуляри, протер їх тканиною і знову одягнув.

— Сьогодні ми продовжимо говорити про античну філософію.

Хтось тихо застогнав.

Він відкрив книжку.

— Але доведеться.

На дошці з'явилося кілька слів.

СОКРАТ. ПЛАТОН. АРІСТОТЕЛЬ.

— Якщо дуже спростити, — сказав Безер, — то ми можемо уявити античну філософію як довгу суперечку між людьми, які не погоджувалися навіть у тому, що саме потрібно вважати хорошим життям. Він говорив спокійно.Не надто голосно.

Але в аудиторії його було добре чути.

— Сократ вважав, що незнання власного незнання є однією з найбільших проблем людини. Платон намагався побудувати систему, у якій за мінливим світом речей існує світ ідей. Аристотель, як це часто буває з людьми, які приходять після двох дуже впевнених співрозмовників, вирішив розібрати все по пунктах.

Безер узяв крейду.

— Аристотель не був просто продовжувачем Платона. Він багато в чому з ним сперечався. Наприклад, він не вважав, що форми або ідеї повинні існувати десь окремо від речей.

Крейда залишила на дошці білу лінію.

— Для нього форма була пов'язана з самою річчю. Якщо перед вами дерево, то немає необхідності припускати існування якогось окремого ідеального дерева десь поза світом.

Він повернувся до студентів.

— Це, звичайно, дуже грубе спрощення.

— А можна не грубе? — запитав хтось.

Безер подивився на годинник.

— Але тоді ми закінчимо в наступному семестрі.

Аліса опустила погляд у зошит.

Вона записала:

Аристотель — дерево.

Потім трохи подумала.

Під цим написала:

чомусь.

І відклала ручку.

За вікном було сонячно.

Світло падало на підвіконня, потім на край її зошита.

На сторінці було видно дрібні подряпини.

Аліса провела пальцем по одній із них.

— Тепер, — продовжив Безер, — цікаво інше. Якщо ми говоримо про людину, то Аристотель не розглядає її як щось відірване від суспільства. Людина для нього є істотою політичною. Не в сучасному сенсі слова «політична», а в сенсі здатності жити серед інших, створювати спільноти, говорити про справедливість, правила й те, яким має бути спільне життя.

Він говорив далі. Про етику і чесноти, і про те, що для Аристотеля доброчесність не виникає від одного правильного рішення, а формується через повторення.

Аліса слухала не весь час. Вона дивилася у вікно, щось писала, і просто сиділа.

На останній парті хтось пошепки запитав:

— А ви самі як думаєте?

Безер зупинився.

— Про що саме?

— Про те, що людина стає такою через звички.

Він трохи подумав.

— Думаю, це справедливо.

— Тобто якщо я буду щодня приходити на пари, я стану хорошим студентом?

— Ні.

— Чому?

— Бо вам потрібні інші звички.

Коли продзвенів дзвінок, Безер закрив книжку.

— На наступне заняття прочитайте кілька сторінок Аристотеля, скільки зможете.

Студенти почали збирати речі.

Аліса повільно закрила зошит.

Вона вже вдягала навушники, коли Безер сказав:

— Алісо.

Вона підняла голову.

— Так?

— Ви можете не писати «Аристотель — дерево».

Аліса подивилася на зошит. Вона не помітила, що він бачив.

— Чому?

— Тому що він образиться.

Вона кілька секунд дивилася на нього.

— Він помер.

Вона закинула портфель на плече й вийшла з аудиторії. Безер залишився біля столу. На дошці все ще були написані три імені :  Сократ, Платон, Аристотель. Він узяв губку й почав стирати їх.

За вікном знову піднявся вітер.