Розділ 1. Пара, на яку вона не прийшла

О восьмій тридцять ранку в старому біонічному університеті вже було душно.

Не тому, що надворі було тепло. Навпаки, вітер цілу ніч ганявся між високими будинками, бився об металеві конструкції міста й час від часу просочувався крізь щілини у старих вікнах університету. Просто в аудиторії зібралося надто багато людей, а вентиляція, встановлена ще до того, як будівлю востаннє намагалися модернізувати, працювала приблизно так само добре, як і все інше тут.

На третьому поверсі гудів старий блок очищення повітря.

Хтось сидів біля вікна й намагався відкрити його руками.

Хтось спав.

Хтось уже десять хвилин дивився на годинник.

Професор Безер стояв біля дошки.

На дошці було написано кілька слів, але більшість студентів їх не переписувала.

— Філософія, — сказав він, перегортаючи сторінку у своїх записах, — має одну неприємну властивість. Вона майже ніколи не відповідає на те питання, з якого ви почали.

Кілька людей підняли голови.

Безер поправив окуляри.

Вони були незвичайними — темними, з широкою оправою, трохи схожими на старі льотні окуляри. На його обличчі вони виглядали не дивно, а чомусь цілком доречно.

— Ви можете прийти на заняття з питанням про сенс життя, — продовжив він, — а вийти звідси з питанням про те, чому ви взагалі вирішили, що життя повинно мати сенс.

Хтось тихо засміявся.

— Це погано? — запитала дівчина з другого ряду.

— Не знаю.

Безер подивився на неї поверх окулярів.

— Але це чесніше.

За вікном пройшов сильний порив вітру.

Старе скло здригнулося.

Десь у коридорі грюкнули двері.

Безер відвернувся до дошки.

Аліси на цій парі не було.

Власне, її не було і на попередній.

І на позаминулій.

Її місце біля задньої стіни залишалося порожнім, якщо не рахувати чорного рюкзака якогось студента, який сьогодні вирішив поставити його саме там.

Безер цього не коментував.

Він узагалі рідко коментував відсутність студентів.

Університет був достатньо великим, щоб кожна людина могла загубитися в ньому без особливих зусиль.

Аліса саме цим і займалася.

Вона лежала вдома на підлозі біля відкритого вікна й слухала музику.

Її навушники трохи потріскували на тихих місцях, але вона не збиралася їх міняти. Їй подобалося це потріскування. Воно було частиною запису, хоча, можливо, тільки тому, що вона так вирішила.

На підлозі лежав розкритий зошит.

На першій сторінці було написано:

ФІЛОСОФІЯ

Нижче — дата.

Нижче — нічого.

Аліса перевернулася на живіт і подивилася на зошит.

Потім на годинник.

Потім знову на зошит.

До університету їхати було сорок хвилин.

До початку пари залишалося двадцять сім.

Вона могла встигнути.

Теоретично.

Аліса вимкнула музику.

Посиділа кілька секунд у тиші.

Увімкнула знову.

На парі Безер говорив про те, як філософські системи виникають не у вакуумі, а в конкретних історичних обставинах.

— Це важливо, — сказав він, ходячи вздовж дошки. — Ми часто читаємо старі тексти так, ніби їхні автори просто прокинулися одного ранку й вирішили пояснити світ. Але вони жили в конкретному світі. У них були війни, хвороби, політичні конфлікти, релігія, технології, страхи. Усе це присутнє в тому, що вони писали.

Він поставив книжку на стіл.

— Тому, коли ви читаєте філософа, не поспішайте запитувати, чи був він правий.

Студенти мовчали.

— Спочатку запитайте, чому саме в його час виникла необхідність поставити це питання.

Хтось почав записувати.

Безер продовжив.

Аліса тим часом уже вдягалася.

Вона знайшла одну шкарпетку під ліжком, другу — біля дверей.

Потім довго шукала ключі.

Ключі лежали в кишені її куртки.

Куртка висіла перед нею.

Це вона зрозуміла останньою.

На вулиці було холодніше, ніж здавалося з вікна.

Аліса застебнула велику велюрову куртку майже до підборіддя, закинула портфель на плече й пішла до зупинки.

Місто вже прокинулося.

Над дахами висіли тонкі транспортні лінії. Десь далеко між будинками проплив великий пасажирський модуль, майже безшумний, і за кілька секунд зник за скляною вежею.

Аліса навіть не подивилася.

Вона слухала музику.

До університету вона все одно не встигла.

Коли Безер закінчив лекцію, студенти почали збирати речі.

— На наступну пару прочитайте третій розділ, — сказав він.

— Весь? — почувся голос із задніх рядів.

— Бажано.

— А якщо тільки половину?

Безер подумав.

— Тоді ви будете знати половину.

Пролунав дзвінок.

Студенти вийшли в коридор.

Аудиторія спорожніла.

Безер залишився сам.

Він стер із дошки останні два слова, склав книжки й підійшов до вікна.

Воно знову погано закривалося.

Він натиснув на раму долонею.

Скло здригнулося, але цього разу залишилося на місці.

У коридорі хтось біг сходами.

За хвилину двері аудиторії зачинилися.

Аліса прийшла до університету через дві години.

Вона не знала, що пропустила лекцію.