Розділ 23

Ось нас вже дев’ятеро. І це разом з підступною Ріслією Елкінс. Стоїмо посеред руїн якогось замку, що височіє над давнім містом. Його мури вже далеко не ті, що колись. Я б сказала, що це наша академія через років триста – такою ж розвалюхою буде, якщо ніхто не візьметься за розум.

Ну просто ідеальне місце для перевірки бойових мистецтв обрала Ріслія Елкінс. Вона що, явно когось тут прибити хоче? Я звісно не перевіряла, що буде, якщо впасти з висоти в дві тисячі метрів, але краще й не буду. Простіше буде банально уникнути зіткнення з камінням, що гострими шпичаками стирчать де-не-де з трави. Мені й самої викладачки з бойових мистецтв цілком вистачає, щоб не тільки відчути страх за себе (а я то вже її розлютити встигла добряче), проте й за всіх інших також.

– Давайте подивимося, що ж ви для мене цікавенького приготували. Ну що, Дрейку, так і будеш витанцьовувати навколо мене, не завдаючи жодного удару. Чи ти, Шарлін? Магії в тебе вже немає. Хто ж захистить нашу бідненьку маленьку дівчинку?– скорчила гримасу Ріслія Елкінс, а в мене з’явилося досить просте й раціональне бажання – зацідити їй по пиці. Але хіба вона цього й не чекає?

Викладачка явно випробовувала наше терпіння, пригадуючи випадки з попередніх спарингів із нею. Вона навіть у всьому ідеальну Кесі примудрилася зачепити, а це вже немало. Проте подруга все ж не дарма вважалася наймудрішою, тож запросто стримала свою лють. Бо серйозно, от хто взагалі ця Ріслія Елкінс – людинка, яка не має нікого, хто захотів би бути поруч з нею. І сумніваюся, що такі коли-небудь знайдуться. А ми є одне в одного й це наша сила та перевага.

Звісно, поки я оце от думала, перші з нашої вісімки вирішили випробувати свої сили. Зізнаюся чесно, дівчина з волоссям кольору стиглої сливи була досить непогана. Зважені рухи, легкі випади, численні комбінації з ударів, які нелегко було відбити. Хитрість у неї йшла в ногу з силою, тому Ріслія Елкінс ніяк не могла підібратися, щоб завдати удару, вдало ставлячи блоки.

Проте тут раптом Дрейк почав сперечатися з кимось і його просто штовхнули на дівчину. Та, ухиляючись, пропустила потужний удар викладачки й вибула з випробування. Але тут мене Ріслія Елкінс здивувала, викликаючи того, хто підставив чи не найкрутішого бійця з нас усіх.

Але коли він вийшов, то моє відчуття небезпеки знову дало про себе знати. От як тоді, коли на викладачку етики, Юлісу Анджик, хтось вирішив напасти. Щось в цьому даркені явно було не так. На його обличчі не читалося бажанням програшу чи перемоги, там не було злоби чи з якогось дива, радості. Воно було немов порожнім. Неначе це була не людина з даркенійською сутністю.

І тепер вже була черга Ріслії Елкінс дивувати, бо замість боротися, вона почала будувати написне заклинання.

– А це хіба не поза правилами?– схилилася я до Кесі, що немов застигла, стежачи за тим, що відбувається.

– Я вже й не певна. Але тут явно щось не так,– промовила вона одночасно з тим, як і Клісіні (нарешті згадала ім’я суперника викладачки) також почав будувати якесь заклинання.

– Самозванець,– чомусь викрикнула я одночасно з тим, як антимагічна сітка окутала Клісіні.

– І як же це ти здогадалася? Часом не через магічні сіті?– хмикнула Ріслія Елкінс, викидаючи в портал того самого дивного студента.– Продовжимо?

Наша шестірка, не враховуючи непритомну даркену, вмить напружилася. Чесно кажучи, я думала, що на сьогодні це буде все, але це буде не справедливо по відношенню до дівчини та й ми були б вже готовими до поєдинків завтра. Хоча чому це поєдинків?

Думка про це прийшла, як на мене, аж надто пізно, хоч це було і вкрай просто. Нас шестеро, а викладачка одна. Якщо вона така чудова в бойових мистецтвах, то як вона покаже себе проти трьох чудесних бійців і трьох не дуже. Давайте краще, не називатиму імена. А то може ще прочитають потім якось про себе ці рядки й образяться.

Коротче, ми обійшли викладачку, ставши по-двоє з трьох сторін. За моїм сигналом у бій вступила перша трійка. Одночасно з трьох боків. Як тільки втомлювалася вона, вступала наша. Дрейк і Розі суто відволікали викладачку, а я, Кесі, Паркі та Брайс, завдавали ударів. І може це спрацювало б, якби Ріслія Елкінс не розкрила нас так швидко й прораховувала все наперед.

Тож вдалися до найкращої тактики – несподіванки навіть для нас самих. Не скажу, що ми випадково не заїхали по пичці одне одного, але минуло хвилини три і Ріслія Елкінс почала пропускати перші удари. А в результаті просто здалася.

Ну от і прекрасно. Ще одне випробування позаду. Проте замість того, щоб радіти, підійшла до дівчини, що досі була не при свідомості. Аскінія так і лежала, розпластавшись біля каменю. Кесі також вона не залишала в спокої й ми разом з нею затягнули дівчину до мерехтливого порталу, створеного викладачкою. Це було надто дивно.  Вона ж даркена. Хіба не повинна була навіть не непритомніти?

– Що з нею?– в нас таки був медпункт і ми затягли її туди досить швидко, зважаючи на те, що не знали, куди взагалі йшли.

– Не хвилюйтеся, вона просто спить. Коли прокинеться, буде як новенька,– посміхнулася нам даркенійська медсестра й поспішила в інше крило, де я побачила надто знайому шевелюру…Цезаріус Крендан.

– Стривайте, що з ним?– спинила медсестру, вказуючи у бік викладача.

– А ви не знаєте? В академії знайшли біля пів сотні підісланих даркенів. Боротьба була не з рівних. Багато викладачів досі не повернулися, а ті, що були…

Я лише кивнула. Час вже було з цим щось робити, але що могли вдіяти ми? Хіба лише опинитися за межами й припинити все в корені. А це буде далеко не просто.