Розділ 21

Наша п’ятірка піднесено крокувала коридорчиками академії. І чом би не радіти, якщо всі пройшли перше випробування.

– Кажуть, це було найважче,– промовив Паркі, крутячи в руках якусь незрозумілу штуковину. Всім роздали по одній такій і ніхто не знав для чого вона взагалі.

– Звідки ти це взагалі взяв? Тут не залишилося тих, хто випустився з академії, окрім викладачів, а вони не будуть розповідати таких деталей студентам,– Кесі явно вже встигла це перевірити й далеко не один раз.

– В когось є якісь припущення про наступні етапи?

– Та як і в тебе нічогісінько. Хіба лише ці дрібнички можуть бути якимись підказками. Я відчуваю магію всередині них,– Кесі покрутила в руках щось схоже на глиняний свисток у формі пташки.

– Може якось підготуємося?– подала я пропозицію, неабияк сумніваючись, що взагалі можна бути готовими до будь-чого, що стосувалося цих випробувань.

– А ви взагалі не забули, що зараз пара з магічного мистецтва?– Кесі змахнула рудуватим волоссям, перекидаючи сумку з підручниками наперед.

– Ти що їх весь цей час з собою тягала?– ну не помічала я в неї цієї сумки, що ж поробиш.

– А ви ні?– щиро здивувалася міс ідеальність, витягуючи товстелезний фоліант. А то навіть не сам підручник був, а додаткова література, на яку я лише краєчком ока встигала подивитися, але повноцінно так і не брала до рук.

– Навіщо вони взагалі нам?– нарешті обізвався Брайс, але краще б він цього не робив.

Кесі секунд п’ять ще стримувала себе, але все ж надто рознервувалася й пішла розвіятися, заїдаючи стрес солоденьким. Ми ж розбрелися за підручниками й зустрілися вже на самому магічному мистецтві, яке в нас викладав Семберг Джонк.

Завжди усміхнений викладач залетів цього разу дещо зарано. Ну як, пара розпочалася трішки більше тридцяти хвилин тому, але для нього це вже був чималий прогрес. Як завжди, з розтріпаною шевелюрою й дико спітнілий, але з просто незрівнянною посмішкою, викладач якось примудрився вже давно стати улюбленим серед усіх наших наставників.

Буквально кожен, як тільки наставав час заняття, приходив і не відводячи погляду від дверей кабінету, чекав на прихід містера Джонка. А потім з завмиранням серця слухав розповіді про його юнацькі пригоди, сповнені магії та гумору. Але найбільше підкупляла щирість всього, що він говорив. Йому довіряли беззастережно, хоч би якими безглуздими чи неймовірними не здавалися пережиті ним пригоди.

А коли справа доходила до використання заклинань, то більшого спеціаліста в цьому не бачив ще ніхто. Що вкотре підтверджувало часом навіть здавалося нереальні розповіді містера Джонка.

– В кожного з вас різний стиль застосування магії. Комусь потрібно не більше звичайнісінької думки, комусь одного подиху, а хтось гучним сплеском може творити справжнісінькі дива,– вимальовуючи дивні нариси перед собою говорив Семберг Джонк.– Можливо, хтось опанує кілька різних стилів, але не раджу, бо в Тернополі якось сталася така плутанина... Коротче, пришив я чисто випадково капелюх до блузки однієї жіночки, роблячи здавалося б найпростіше заклинання. Ото шуму було... Абсолютно не рекомендую випробовувати так звану «зовнішню» магію в громадському місці.

– А який стиль магії найпотужніший?– здається, це був сьогоднішній красень з випробування. Яке ж в нього незрівнянне волосся… Хм, як же його звали… Щось схоже на прізвище викладача. Джейк чи… Точно, Дрейк Малітс.

– Все залежить не від стилю, а від мага, який чаклує та й самого заклинання. Тут ніколи не вгадаєш, бо все досить персоналізовано й бувають особливі випадки, як у мене в Ужгороді. Нагадую ще раз, якщо ні топитися, ні смішити до смерті когось не збираєтеся, не повторюйте моїх помилок.

– Можливо, тоді не розповідайте нам цих історій,– подала голос Кесі, якій явно вони були не до смаку, але почула гул невдоволених голосів. Кілька слів, а скільки ж в неї тепер ворогів…

– А так вже буде не цікаво,– посміхнувся викладач, дивлячись прямісінько на нас з-поміж величезної аудиторії.– Як же інакше трішки підняти вам настрій? Геть похмурі якісь приходите сюди. Давайте трішки розпорушимося. Всі на вулицю, розпочнемо тренування.

– Казав же, що підручники ні до чого,– шепнув Брайс.

– Замовкни,– викрикнула Кесі трішки аж надто гучно. Але містер Джонк вдав, що нічого не було й з незмінною посмішкою першим побіг на тренувальну територію.

– Цікаво, що ж він цього разу придумав,– Паркі першим підскочив зі свого місця й подався за викладачем.

Буде весело – єдине, що я знала стовідсотково.