Розділ 19

Перше випробування мало проходити десь за тиждень, тому поки всі раділи невеличким канікулам. Не скажу, що випадково, але ми з Паркі підслухали розмову викладачів і вона було далеко не з приємних. Коротче кажучи, даркени почали налітати на звичайних мешканців та перетворювати їх, а за таких умов лише одиниці не втрачають здоровий глузд. Тому майже всі викладачі вишуковують «стабільних» даркенів та будуть приводити їх в академію, поки не стало надто пізно.

А ще о так, виявилося, що покарання для даркенів влаштовуємо не лише ми, а й мисливці. Пам’ятаю, якось у чиїйсь розмові проскакували слова про них, але тоді здавалося, що це якісь люди з минулого моїх одногрупників. Хто ж знав, що коло потенційних жертв значно вище. Активували ж по максимуму мисливців саме ті самі унікуми, що створюють нестабільних екземплярчиків. І тепер навіть викладачам небезпечно знаходитися за межами академії, то що ж говорити про нас, неотесаних даркенчиків, що спершу щось роблять, а тоді вже й думають? Чи хотілося нам тепер взагалі покидати ці межі? Абсолютно ні.

– Думаєте в нас є якісь шанси?– запитав Парків, коли наша п’ятірка зібралася в їдальні у той рідкісний час, коли навколо нікого не було – о третій ранку четверга. З якогось дива саме з середи на четвер всі чомусь завжди намагалися не потикатися в академію. Містика просто, частинкою якої ми й досі були, але не могли викинути з голови давніх забобонів.

– Не знаю, як у вас, але я збирався вступати на акторський. Щось та й придумаю,– розкинув руки Брайс на спинки наших з Кесі стільчиків. Якщо вона зараз хоч трішки скосить свій погляд, то одногрупнику буде вже не до розмов.

– Ти серйозно думаєш, що вони визначають, хто даркени, поговоривши з ними? Парою-трійкою словечок їх не обведеш навколо пальця,– нарешті заговорила й Розі, яка досить довго обдумувала новину.

– А хто тобі про слова говорив? Може, я загримуюся в старенького й переконливо пройдуся перед ними, скаржачись на біль в спині. Даркенів, що на вигляд старші за сорок, навіть немає.

– А містер Флінтстоун по-твоєму хто?

– Я думав це просто якийсь випадковий старигань,– Брайс так подивився, що навіть сумнівів у його словах не виникало. Дурбецело.

– Ага… Він явно крутіший за тебе. От кого-кого, а його ці мисливці навіть зачепити боятимуться.

– Ну от і відповідь. Шанси є лише в якогось дідка, що з якогось дива тільки те й робить, що просиджує цілими днями в кімнаті. А ми всі всього лиш влаштуємо епічні бої.

– Я не збираюся десь гнити через те, що вони раптом затіяли те, чого не було вже понад тридцять років!– раптом підскочила Кесі й вибігла з зали. Щось цей відбір геть нерви їй розхитав.

Проте цього разу ніхто її заспокоювати й не збирався. В усіх у голові крутилося останнє речення, що вона кинула нам. Ну окей, Розі двадцять сім, а Кесі тоді скільки виходить? За п’ятдесят точно й це лише проміжок, який ми знаємо. То може ця її така велика подібність з містером Бельмаком не просто випадкова?

– Думаєте, вона його дочка?– прошепотіла я, знаючи, що всі й так мене почують і зрозуміють, про кого йде мова.

– Я думав, що вона не з нашого століття, але щоб з дев’ятнадцятого…– Паркі затнувся від одного лиш погляду Брайса.

– От чому вона такий крутий маг,– мені ті Брайсові погляди до одного місця.

– Ну тут навряд чи від часу практикування магії все залежить,– Розі також була трішки шокована, але для нас реально нічого не важив її вік. Всі ми вважали одне одного рівними.

– То це виходить, що вона точно випуститься?– якось приречено прошепотів Брайс.

– Виходить,– кивнула Розі, розуміючи, що це означає для Кесі – небезпеки й протистояння на кожному кроці. І тут буде вже не до містечка даркенів. Хочааа…чом би не створити прихисток для нас?– Навмисне споганити випробування абсолютно не вийде. Таких штучок, як скринька буде ну дуже багато. Вони бачать відхилення рівня магії та справжні наміри, тому можна навіть не намагатися їх обійти.

– Тоді я піду з нею. Їй буде потрібен хтось, хто б міг прикрити,– впевнено промовив Брайс і подався за Кесі.

– Я також не збираюся відступати. Вже стільки всього собі надумала. Таку відпусточку розпланувала… Не дам тим тупим мисливцям мені все зіпсувати. Хай краще в чергу стають, бо мені є ще з ким поквитатися,– Розі промовила якраз те, що я й очікувала почути.

А ми з Паркі… Ну не вміємо ми обирати якусь зі сторін. Поживемо, а там побачимо. У будь-якому випадку, начхати на мисливців. Якщо наша п’ятірочка буде разом, то це не нам їх, а їм нас потрібно буде боятися.