Розділ 18

Ми з Розі з самісінького раночку гналися в головний корпус так, наче нічого важливішого на світі бути не може. Там якраз мали вивісити попередні списки на випуск за результатами академічних та дисциплінарних характеристик студентів. І не так сусідці, як вже мені, були цікаві результати. Та я й взагалі на результатах напевне більш схиблена аніж Кесі. Ніколи нічого по-людськи дочекатися не могла. Те саме й по-даркенійськи, але підсилення відчуттів явно мені не на руку.

І як не дивно, ми були в приміщенні далеко не єдиними. Довгі ряди з даркенів вишикувалися п’ятьма колонами. А прямо біля стіни, де мали з’явитися результати, стояла Кесі. Сама-самісінька в оточенні білуватого сяйва, що не давало й на три кроки наблизитися до неї чи щось зробити. Забираю свої слова назад. Хоч десь знайшла тих, хто повністю розуміє мене і цей дивний стан очікування.

– Пішли до неї,– кивнула на Кесі Розі й практично одразу зупинилася, зловивши одразу з десяток розгніваних поглядів.

– Так, краще залишимося тут. Подумаєш, чекати зовсім не довго,– сперлася я спиною об стіну, з подивом та водночас розумінням помічаючи, що за нами вже також біля десятка людей. Швидко ж вони.

Всі переминалися з ноги на ногу, заламували пальці, вкотре перероблювали зачіски через те, що постійно хотілося зарити руки у волосся. Але ніхто не розмовляв. Навіть приглушеного шурхоту не було чути. Всі надто перехвилювалися, стривожилися.

Та навіть я боялася вилетіти з академії, хоча до кінця не розуміла чи хочу цього. Пам’ятаю, як тільки прийшла сюди, то хотіла вишуковувати нових даркенів й це здавалося роботою мрії. Але зараз ми з друзями можемо створити свою  академію або ціле невеличке містечко для даркенів з власними кондитерськими та майстернями шоколаду. І повірте, цього мені хотілося в рази більше, проте й тут були свої особливості.

Залишалося питання – що буде з ними? Чи не станеться так, що я одна залишуся в академії або ж навпаки? Бо це було б якимось знущанням. Вже й справді дуже прикипіла до них. А на місці Розі не уявляла нікого, хоча саме в її відрахуванні, а точніше випуску, була впевнена на всі сто.

Потужний сплеск сили збив з ніг практично всіх. Лише Розі, напевне, була готовою до істерики Кесі й поставила на нас захист, захопивши кількох даркенів по сусідству.

– Хмм…що ж мені підказує, що вона йде на відрахування?– це була не насмішка, просто я розуміла, що Кесі застрягла тут, а їй потрібно було вже давно рухатися далі. Тільки чому ж сама даркена хотіла залишатися в академії якомога довше?

Але цей сплеск був не єдиним і навіть щит не менш крутішого мага, ніж міс ідеальність, почав слабшати. Я хотіла було підійти та заспокоїти, сподіваюся, таки подругу, але під одну з роздач таки потрапила, випадково збиваючи з ніг і Розі. Тут вже довелося похапцем самій ставити щит, заклинання для якого з’явилося в моїй голові практично нізвідки.

– Так-так-так і що ж тут у нас відбувається?– промовив містер Флінтстоун, просуваючись до Кесі та постукуючи своїм геть непотрібним ціпком.

Я було хотіла якось його захистити, поставити на нього щита, але той хитро підморгнув і сам окутав нас захисним коконом. Можливо, його роль в академії була зовсім не такою, як всі вважали? То було не покарання, а...навчання?

Кесі не вгамовувалася, незважаючи на слова містера Флінтстоуна. Та й ми їх не чули. Це було звичайнісіньке буркотіння, що навіть мене почало дратувати та виводити з себе. Одне заклинання подруги й всі вже мали от-от знову поцілуватися з підлогою, але наш захисний кокон розповсюдився на всіх студентів. Тільки містер Флінтстоун і залишився без захисту. Тому подруга вирішила зосередитися на ньому. Не знаю, звісно, чого вона чекала, але явно не того, що сталося далі.

Сплеск сили Кесі – один крок містера Флінтстоуна й один удар ціпком об підлогу. Не одразу зрозуміла в чому справа, але коли дійшло, то була неабияк вражена. Кожен удар ціпка створював контратакуюче заклинання, яке нівелювало сплески сили Кесі. Але до неї це дійшло далеко не одразу. Тому обличчя дівчини було дуже потішне. Вона то напевне вважала, що володіє своїми силами ідеально, але ж ні – хтось був в рази кращим за неї.

Не витримавши, дівчина відійшла від дошки на тремтячих ногах і плюхнулася на підлогу та заридала. Не думала, що так буде, але це проймало настільки, що аж мені стало її жаль. А я не збиралася повністю пробачати сьогоднішнє. Через неї довелося нам з Розі витратити чималий резерв сил, який мали спрямувати на проходження випробувань. І якщо не мені, то сусідці це були вкрай важливо та Кесі це прекрасно знала.

– Було б чого лити сльози. Нові випробування – це завжди нові можливості. Нові можливості – це завжди нові випробування. Запам’ятай це, дитинко,– суворим голосом промовив чи не наймудріший даркен з усіх кого я знаю і буквально випарувався з коридору.

Даркени немов виринули зі стану шоку й ринулися до дошки. Таке розмаїття емоцій мені ще бачити не доводилося. Але що ж відчула я, коли побачила своє ім’я серед тих небагатьох, хто пройшов до відбору на «випуск»? Можливо, здивування? Саме так, адже я тут була в рази менше часу від решти, але таки опинилася у так званому списку «обраних».

– Що тут відбувається?– до приміщення зайшли заспані Паркі з Брайсом.– От кого-кого не хвилювало випустять їх чи ні, то це цю парочку.

– Кесі, невже плачеш через те, що я потрапив до списку?– схилився Брайс до дівчини, поки на обличчі Паркі читалися ті самі змішані емоції, що й у мене. Ну а як же іще, коли з десяти людей, п’ятеро – це наша компанійка? Знайшли одне одного, називається.

– Замовкни,– легенько вдарила вона його по плечу.

– Ну-ну. Невже аж так погано пожити за межами академії суто для нас, а не бігати за найменшим покликом? Ніхто не заважатиме, не викидатиме з кімнати заклинаннями прямо в колючі кущі. Я аж так тебе лякаю?– посміхався Брайс, сидячи поруч з Кесі на підлозі серед уламків та обіймаючи її.

Ми з Паркі переглянулися та пішли за Розі, яка помчала за солодким для Кесі. Думаю, міс ідеальності воно вже не знадобиться, а заважати парочці не хотілося. Хтозна, до чого вони там договоряться.