Розділ 10

– Думаєш, він дивиться на мене?– магічний надпис, створений ніким іншим як Кесі, з’явився прямісінько перед моїм носом.

– Якби ж,– зітхнула, знову зустрічаюсь поглядом з власником очей кольору моря після сильного шторму.

– Але ж він справді дивиться лише на мене,– рядок літер, виведених рівненьким каліграфічним почерком замайорів перед моїми очима.

Я нарешті відвела погляд від Цезаріуса Крендана та повернулася до Кесі. Ну реально, звідки вона взяла, що викладач дивиться на неї? Він погляду від мене не відводить ще з самісінького початку пари. Навіть ніби ненароком кілька разів розгладив невидимі складки на одязі та мимохіть пройшовся рукою по зачісці. О так, сьогодні ми обоє хотіли виглядати чудово, а не так як минулої нашої зустрічі.

– Чому вони сьогодні сіли не з нами?– мене ці мерехтливі буквочки незабаром дратувати почнуть.

Але з якого дива містер Крендан повинен був сісти поруч з нами? Та й що забув би викладач, що перевіряв його, поруч з нами? По-перше, були вільні лише кілька двомісних столів й вони розташовувалися в різних кінцях аудиторії. А по-друге, вони ж викладачі. Чи… От капець, Кесі ж увесь час запитувала про Брайса. Від власної тупості й усвідомлення цього, ляснула себе долонею по лобі, створюючи аж надто гучний звук.

Викладач замовк, а всі одногрупники повернулися до мене, здивовано втупившись. Я ж почувалася так, наче сиджу не в новісінькій сукні та з ідеально укладеним волоссям, а уявила на цьому місці вчорашню себе.

Дзвінок пролунав як ніколи вчасно й підвівшись зі свого місця я шугнула до їдальні. Просто мусила перекусити. Здавалося руки та ноги витанцьовують власний танок і я повинна була його зупинити. Думала, що взагалі не здатна хвилюватися, принаймні в таких масштабах. А тут на тобі – коліна трусяться. Сміх та й годі.

– З тобою все в порядку?– рука Розі лягла на моє плече, прибираючи дурнувате тремтіння. Від сусідки аж віяло спокоєм, що передався й мені.

– Так, не звертай уваги,– хмикнула, дивлячись на сяючу брюнетку.– Ну що, здала?

Розі замість відповіді просто закружляла мене по їдальні. І чому ж даркени такі сильні? На мить захотілося трішки пришвидшитися та незрозуміла як з вуст злетіло перше заклинання в моєму житті.

– Ти чогоо?– шоковано викрикнула Розі, набираючи обертів, а я вислизнула з її рук і як та куля для боулінгу збила кількох даркенів.

– Вау,– бадьоро підскочила на ноги, щиро прагнучи повторити.

– За що?– прокректів Цезаріус Крендан, вправляючи собі плече.

– Упс. Пробачте,– тільки й змогла промовити, задкуючи до Розі.

Швиденько схопивши перекус, ми побігли до гуртожитку. І це вперше після пар я почувалася сповненою сил. Як інакше, коли ще не минуло й тижня, а вже чаклую. А що буде потім? Вже передчуваю цю насолоду.

– Два заклинання за день – непогано як для новачка,– зазирнула до нас Кесі.

– Як два?

– Ти взагалі розумієш, що коли ляснула себе по лобі, то передала це відчуття всім в аудиторії?

– Клааасс,– думала чудовий настрій вже більше не підніметься, але ні. 

Звісно, те, що я зробила не пройшло безслідно. Два заклинання, а сумарно зачепила біля двох сотень студентів. Трішечки, до вашого відома. Але все ж мене таки відправили до містера Флінтстоуна. Зізнатися чесно, чекала цього як ніколи. Вже було цікаво, чому ж  у всіх до нього склалося якесь таке дивне ставлення.

Було зібралася, навіть вийшла з кімнати під здивовані погляди дівчат, коли на порозі буквально влетіла в смаглявого одногрупника.

– А я якраз по тебе,– широко посміхнувся Паркі.– Зараз в нас буде мистецтво бою.

– То давай може повернемося по Кесі? Здається, вона забула про пару.

– Взагалі-то заняття буде тільки в нас. Це захист та закляття проводять для всієї групи. А от мистецтво бою ефективніше, коли є мінімум студентів.

– Ну ок,– просто стенула плечима й вирішила йти вперед. Байдуже, що зараз мала би бути в містера Флінтстоуна. Впевнена, заняття буде значно кращим і цікавішим.

До всього іншого, у мене ще буде красивий краєвидик постійно перед очима. Паркі Кренті ще той красунчик. Широкоплечий, з ідеальною поставою та гарно натренованими руками (жаль, що погляду відкривалися лише вони). Хоча не знала, чи пощастило мені з ним в плані заняття. Якщо нас поставлять на спаринг, то шансів у мене не буде. Навіть за волосся не зачепишся – воно у нього таке коротке, наче стрижеться що два місяці. Не те, що в мене. І навіщо воно мені взагалі аж по пояс?

– Якщо не помиляюся – це тут. Але будь обережною. Перше заняття з бойової магії – це завжди сюрприз,– застеріг мене Паркі.

Відколи я його вперше побачила, він був живим втіленням легковажності, але тоді раптом насторожився, готуючись до всього. Але навіть я не очікувала того, що підготувала нам Ріслія Елкінс.