Розділ 4

За байками про різноманітні дурниці та поїданням солодкого минула всенька ніч. І хоч емоції частково повернулися, спати досі не тягнуло, тож змусити нас підвести наші ліниві місця заднього виду зміг лише надокучливий дзвінок. Деренчання заполоняло все довкола і немов проникало в думки, змушуючи витіснити навіть мій улюблений тортик. А про нього я думала ще відтоді як побачила тацю зі смаколиками, тож дзвінок був напевне чарівним.

Розі було абсолютно байдуже й вона продовжила доїдати останні крихти шоколадного торту з часточками полуниці та персика. Та вона ж і не першокурсниця. Кому-кому, а їй вже прекрасно відомо, що буде. Ми ж з Кесі заметушилися, не знаючи, що робити. Ну точніше це я не знала, куди ж мені податися й чи взагалі маю це робити. А от Кесі напевне розгубилася через те, що вперше забула про час і кудись спізнювалася.

Якщо чесно, то вона сама винна. Не потрібно було приходити сюди з тією смакотою та зближатися зі мною. Адже про мене завжди ходила слава як про людину, що вміє завжди спізнитися. Ну а тих, хто проводив зі мною більше години часу рано чи пізно завжди чекала така доля.

Але що б я там не говорила, пишаюся Кесі й злегка заздрю її таланту. Хвилин за п’ять ми обоє вже були в свіженькій формі адептів академії та стовбичили під головним корпусом, допомагаючи спрямовувати даркенів у правильному напрямку.

І коли я встигла напроситися? Чесно, безпоняття. Але мені вдавалося непогано, особливо як на людину, якій ніколи не давали змогу виконати якісь більш-менш серйозні завдання. Недовіра – ось що всі навколо відчували, бачачи мене. Точніше, то було раніше. Хоча в супермаркетах саме до мене зверталися частіше за проханнями, ніж до консультантів відділень. Тут же все було інакше.

Я з посмішкою та шаленою ейфорією після гори з’їденого солодкого допомагала новеньким розібратися, куди їм йти. Та ще й так впевнено ходила поміж даркенами, ніби сама пробула на території академії не максимум добу. І не дивно, що мене мало не приписали до другокурсників. Але в результаті маси непорозумінь мою тушку, разом з іншими, погнали до загону новачків. І коли я ще могла підозрювати, що там буде Брайс також, то Кесі вже геть не очікувала побачити серед своїх одногрупників.

– Хіба ти не старшокурсниця?– не втрималася та прошепотіла до дівчини під загальний гул.

– Тобі б краще зосередитися на собі. Доволі непогано тримаєшся як для першого дня,– посмішка аж ніяк не була щирою. Немов повернулася та давня ревнива Кесі, образ якої проскакував не так вже й часто.

Розпитувати, що ж та має на увазі й не довелося. Усвідомлення того, що мої відчуття зараз значно сильніші, прийшло занадто пізно. Увесь цей галас тиснув на голову залізними лещатами. Просто несамовито. І якщо раніше його заглушувала нестерпна цікавість чи лише часткове сприйняття, то слова Кесі немов щось зламали, руйнуючи захисний бар’єр.

– Вітаємо в нашому світі,– хмикнула дівчина, відкидаючи своє руде, неначе вогняне полум’я, волосся.

А вона ще й потішається з цього, виходить. От стерва. І це я ще її годину тому мало собі в подруги не приписала. А нам тут з Брайсом, між іншим, не легко. Он бідненький аж замовк. А це найвищий показник в його випадку. Бо раніше мені здавалося, що він хронічно не може замовкнути хоч на годинку.

Хм… А думки про нього неабияк відволікають. Здається, що реальність відсувається від тебе, немов по той бік екрану. Є лише ми – широкоплечий даркен з пульсуючою жилкою на шиї та незбагненна навіть для себе самої даркена. Та ще парочка, але дивлячись на нас, я б не відкидала можливості, що нас так називатимуть.

У будь-якому випадку, коли Брайс мовчить, то він досить привабливий. Контури його губ не псує підла посмішка чи знущальні фразочки, які він кидає оголюючи білосніжні зуби. Чому мені саме остання деталь здається такою спокусливою? Дурня якась. І чому в голові зараз настільки тихо та порожньо? Все немов остаточно відлетіло, звільняючи простір для безглуздих думок. Чи не таких вже й безглуздих? Адже я точно бачу, що Кесі нас просто поглядом спопеляє.

Чому нас? А все тому, що Брайс також залип на мене так, немов ми раніше ніколи не бачилися й він намагається закарбувати в своїй пам’ять найдрібнішу деталь мого обличчя і не лише його. Ну звісно, за нових обставин все відкривається з нового боку. Особливо це тріпотливе пасмо злегка звивистого волосся Брайса. Не стямилася, як потягнулася поправити його, припинити тремтіння від вітру. Хотілося позбавити це пасмо самотності й повернути його до кола родини, як би дико не звучало.

– Ну все, годі!– остаточно спалахнула Кесі, як і її червонючі очі. Волосся ж своїм забарвленням цілком доповнювало картинку. Вона ще з якогось дива жбурнула в нас по маленькому електричного розряду.

– Ау,– схопилася я за лікоть руки, яку вже було підняла, щоб поправити зачіску Брайса.

– Ти чого це раптом?– здивувався шатен, дивлячись на свою пропалену сорочку.

– Нам потрібно поговорити,– раптом нізвідки виринув Бельмак та потяг Кесі за собою. А вона то напевне не хотіла покидати нас самих. Хоча це складно було б так назвати. Ми явно були не наодинці.

– Здається, нам також варто це зробити,– першим порушив мовчанку, яку перебивав лише гамір навколо, Брайс.

– Це точно,– посміхнулася, мимоволі повернувшись у спогадах до обличчя Кесі.