Розділ 3

Магія може й всесильна часом буває, але явно не у нашому випадку. Тож всю ніч довелося робити швидкий ремонтик, щоб прикрити (зло)діяння Розі. А мені було все одно – як новенька володарка даркенійської сутності я взагалі не потребувала ні сну, ні звичайнісінького банального відпочинку. Навіть раділа, що, досить непогана на перший погляд, сусідка мимоволі знайшла мені заняття. Та настільки, що випровадила геть Кесі, яка вкрай хотіла допомогти. Хоч може так з Розі познайомлюся і вона не приховає від мене якихось цікавеньких деталей.

– Давно ти вже ти тут?– здавалося б звичне питання в академії  явно не сподобалося дівчині, але це було видно не більше, ніж долю секунди.

– Та вже років зо п’ять. Все ніяк звідси не виберуся. Та й якщо чесно, іти не хочеться взагалі. Прикипіла до цього місця,– злегка посміхнулася Розі, вперше після інциденту.

– А хіба в тебе немає дому? Родичів там чи знайомих?

– Це і є мій дім. Всі з минулого життя вже давно думають, що я померла.

– А ти не намагалася повернутися чи хоч просто подати якийсь знак?

– Спершу дуже хотіла, але потім зрозуміла, що нікому не потрібна. Не була потрібна ні тоді, ні зараз.

Не знаю чому, але не втрималася й підбадьорливо поклала руку на плече Розі. З якогось дива думала, що це допоможе, а в результаті просто отримала здивований погляд.

Якби ж то вона знала мою історію. Тоді б і не дивувалася. Але що мені розповідати про себе? Сказати, що й не мала такого загальновідомого поняття, як «дім». Розповісти як напрошувалася на чергову вечірку чи ночівлю до подруг, яких і звичайними знайомими назвати складно? Чи може повернутися в пам’яті до тих часів, коли рідна сестра не впізнала мене на вулиці та мало не надавала стусанів?

Чесно кажучи, вже звикла почуватися невидимкою для інших, яким було байдуже на мої проблеми. А навіть якщо Розі й чудова, то це не значить, що в неї обмаль власних переживань.

– Знаєш, коли містер Кравц привів мене сюди, я навіть здивувалася. Не думала, що це місце може виявитися таким красивим і навіть свого роду цікавим,– раптом після довгої мовчанки заговорила Розі, натхненно вичищаючи підлогу від якогось дрібненького невідомо чого.

– Тобі не здалося, що тут якось аж надто тихо?– не втрималася я, поглядаючи на сусідку з якоюсь лукавинкою.– Ну було принаймні до того моменту, як ти сюди прийшла.

– Пробач,- посміхнулася Розі, побачивши, що я зовсім не ображаюся чи боюся. В принципі, до мене жодних відчуттів так і не повернулося. Лише дурнувата цікавість нікуди так і не зникала.– Зараз більша половина академії на виїзних навчаннях, тому може й не побачиш нікого. Залишилися лише ті, хто не підтвердив магічний рівень й отакі от як я – нестабільні екземплярчики.

– Як на мене, самоконтроль у тебе чудовий,– підбадьорливо посміхнулася до Розі.

– Дякую, звісно, але після сьогоднішнього мене б і до містера Флінтстоуна не допустили б. Хоча що я взагалі могла йому зробити?

– Дивні тут правила.

– І не кажи. До цього часу звикнути не можу. Хоча повір мені, є випадки в рази гірші за мене. І в них то немає таких тригерів, як Брайс з його тупими розіграшами й жартиками, які розуміє тільки він.

– А багато таких?

– Чи не кожен двадцятий. Але то тільки через сплеск сили. Не у всіх звісно, але після обернення бувають непогані такі побічки.

– Думаєш, у мене також буде так?– не скажу, що стривожилася, але могла б. І все через одну біду, яка стала для мене немов подарунком долі.

– Швидше всього ні. Ми зараз успішно уникнемо цього завдяки моєму улюбленому способу. Ніколи не думала, що шкідливе для нас у минулому житті, може бути корисним для даркенів та в певних випадках стане їх основою харчування,– загадково посміхнулася Розі, а я вже не могла дочекатися про що говорить сусідка.

Здавалося, емоції, які було зникли, знову повертаються до мене. І тут немов уривками, на невеличкі проміжки часу, приходить з якогось дива біль, а ще розчарування, прийняття та навіть певною мірою радість. І всі інші почуття, які найбільше здавалося намагалися вирватися на поверхню відколи проковтнула ті злощасні краплини крові. Але, на диво, люті серед них не було. Впевнена, не з’явилося б. Як-не-як, а я відпустила це почуття ще коли була геть маленькою. Аби воно і не поверталося, нам принесли найбільш неочікувані засоби для створення відчуття радості.

Короткий стукіт і Кесі вже на порозі в обнімку з величезною тацею солодощів. Тут тобі й тістечка, й тортики, десятки різновидів цукерок. Тимчасово моя улюблена вампірка принесла навіть кілька відерець з морозивом різних смаків. І якщо я раніше цього не говорила, то скажу зараз – шалена рада, що потрапила тоді на ту вечірку. Таке життя – це рай, за який ще й не доведеться платити болями у шлунку. Кайф.

– Дівчата, я вас люблю,– не стрималася й кинулася обіймати даркенійок, коли проковтнула вже третє тістечко.