Глава 9

-Марі!- Я підняла голову.

До мене поспішала професор Кармен Келер, та сама жінка, яка зустріла мене в перший день. Від учора вона голова університету. Прийшов наказ з королівської канцелярії.

-Добрий день, професоре,- витираючи піт з обличчя, привіталася я.

Від ранку я перекладаю і сортую книги в бібліотеці, і до цього часу вже не відчуваю спину, хоча зніженим дівчам мене важко назвати.

-Відпочинь трохи, присядь. Ти просила мене дізнатися про долю баронеси Лірштейн? -Я вся в очікуванні підібралася,- з нею все добре. Ще в перші дні барон з родиною покинули країну і виїхали до Північного королівства.
-Дякую за таку гарну новину, -я полегшено видихнула.
-Нічого Марі, не хвилюйся. Скоро повернеться твоя подружка, ми все відбудуємо. І життя повернеться в колишнє річище.

Я чекала це з нетерпінням. Іноді настрій бойовий підтримував мене, а іноді накатував відчай і здавалося, що це ніколи не закінчиться.

Тиждень тому до нас приїхали робочі. Їх розквартирували у чоловічому гуртожитку і роботи пішли значно швидше. Та це привело і до інших наслідків. Я була єдина молода дівчина на близько сотні робітників. Мені у вечері вже було боязно пересуватися територією. Іноді я отримувала непристойні пропозиції, а іноді старому Титону доводилося їх від мене відганяти. Я боялася запалювати у вечері світло в кімнаті, щоб вони не дізналися, де я живу. З кожним днем ставало дедалі більш моторошно і це треба було вирішувати. Розмови з їхнім головним не дали результату. Він тільки знизував плечима і застерігав чоловіків. Та ніякої гарантії не давав.

Тому пані Кармен відправила мене тимчасово до своєї тітки, графині Берей. Активна бабуся могла дати фору нашій пані Романі. Це була та жінка, яка проживши веселе і світське життя, ніяк не могла заспокоїтися. Вона продовжувала приймати запрошення на вечори й обіди, фліртувати з чоловіками і одягатися за останніми віяннями моди. Прознавши, що мені вже двадцять, вона активно взялася за мою долю. Чим викликала роздратування і відчай. Можливості покинути її у мене не було. По-перше, мені нікуди було їхати. Та й тут було безпечніше аніж в університеті. По-друге, це було б невдячністю, адже мене прихистили й жінка щиро бажала мені добра.

-Марі! Марі!- Графиня впурхнула в кімнату, неначе і не було тих прожитих років, - ти чого сидиш? Одягайся швидше.

Вона підбігла до моєї шафи та почала перебирати вбрання.

-Ні... ні... це теж не годиться. Все не те! Дівчинко моя, тобі геть немає що вдягнути,- розгублено проговорила вона,- і часу немає.
-Що сталося? -Я не розуміла, що вона від мене хоче.
-Тоді ось це. Хоч більш-менш,- пробубоніла вона, копирсаючись в моїх нарядах, залишивши моє питання без відповіді.

Екіпаж нісся в бік палацової площі, а моя інтуїція волала, що мені зовсім не в той бік. Останнім часом вона більш мовчала, а тут прокинулася раптом.

-Може хоч розкажете, куди ми так поспішаємо?- Порушила її бурмотіння під ніс.
-Дитинко моя, ти взагалі не слідкуєш за новинами? Сьогодні до Піруканту повертається кронпринц.
-А хіба він не вбитий був?-Здивувалася, згадавши слова Сема.
-Ой, ну що за домисли,- махнула вона рукою,- його вивезли з країни ще до початку війни. Я тобі скажу по секрету, ці Страйдери ще ті лиси. Таких стратегів ще треба пошукати. Я Моріса ще хлопчиком знала. Так от з ним ніхто в бакару грати не хотів, він бувалих гравців обігрував на раз.
-Повернімося до кронпринца.
-Таке буде, таке буде,- з передчуттям розваг прощебетала графиня,- моя подруга віконтеса Мириль проведе нас до палацу. Зазвичай на таких закладах королівська родина обдаровує усіх присутніх. Тож, дівчинко моя, ми з тобою будемо у самій гущі подій.
-То це ми канючити подарунки їдемо?
-Ой, я тебе прошу, не треба так до цього відноситися! Королівський палац і не тільки королівський постійно так існує. Життя багатіїв обвішане дармоїдами та приживалами.

Зал був повністю забитий людьми, графиня була охоплена куражем. Посміхалась, кружляла між гостями та вже підняла не один бокал за здоров'я короля і королеви, за кронпринца й усіх королівських нащадків.
Мені набридло дивитися на ці дикі, жадібні до новин обличчя і поки графиня Берей була зайнята, вислизнула з приміщення і попрямувала на вихід, куди підказували мені мої почуття.

-Що ви тут робите?!- Прогуркотіло зовсім поряд.
-Йду звідси якнайдалі,- відповіла я повертаючись.
-Вихід не в цій частині. Марі?- А я не менш здивовано дивилася на міністра закордонних справ, графа Моріса Страйдера. - Що ти тут робиш?
-Рада Вас вітати, пане міністр,- присіла в реверансі, -я супроводжую графиню Берей.
-Супроводжуєш чи втікаєш? -Глузливо запитав він.
-Швидше втікаю,- посміхаюся,- такі заходи геть не для мене.
-То ти не радієш поверненню кронпринца?
-Чому ж. Дуже радію. Для того, щоб радіти, не обов'язково брати участь у балагані.
-Про який балаган йдеться?- Ззаду мене стояв кронпринц.

Вже кого-кого, а його в обличчя знала вся країна. Поряд із радісним здивуванням дивився на мене Адам.

-Вибачте, Ваша високість, я не те мала на увазі, - присіла у глибокому реверансі, вітаючи спадкоємця престолу.
-А що Ви, юна панно, мали на увазі? До речі, хто Ви? Представте мені Вашу співбесідницю. -Звернувся до міністра.
-Цю, юну панянку звуть Марі, вона наша давня знайома. Допомогла нам вибратися з міста,- зухвало збрехав міністр, я аж рота відкрила, щоб поправити його, -я дуже здивувався, коли зустрів її тут.
-Он як? Ну що ж запрошую тоді приєднатися до нас,- кронпринц підставив мені згин ліктя.

Я розгубилася, адже зараз я повернуся до залу разом з принцом і усі погляди схрестяться на нас. Я стану темою для обговорення і пліток. Я кидала погляди на міністра і генерала в пошуках виходу з ситуації. Міністр був дуже вдумливо серйозним, а Адам відкрито веселився і розважався.

-Тож якого ви роду Марі?- Поцікавився принц.