Глава 5

Я пройшла на кухню. Там справа стояли ящики з продуктами. Овочі, м'ясо, хліб і крупи. Невже це вони з собою принесли?

Я й справді непогано готувала. Ледащ в нас дома не любили. Роботи завжди було багато. А так, як я ще хотіла вчитися, то робила усе швидко, щоб звільнити час для навчання. Коли вступила до університету, мені доводилося бувати в гостях у барона Лірштейна. Надивившись і накуштувавшись усяких вишуканих страв, я готувала їх для себе, іноді експериментувала. Тож і зараз за пів години стіл був накритий. Ніжна курятина з овочами, картопля запечена з сиром і помідорами та салат і залишилося тільки розлити чай.

Приманений ароматами сніданку, на кухню заглянув Сем.

-Нічогенько собі,- здивовано оглянув він стіл,- то ти не тільки повія, а ще й куховарка.

Я змовчала відвернувшись.
Сем підійшов впритул і притиснув мене до стіни.

-Покажеш, що ти ще вмієш?- Почав мене безцеремонно мацати.
-Сем, припини й вийди,- спокійно пролунало від дверей.

Що дивно, Сем відразу послухався і вийшов.
У дверях стояв чоловік, Який безсоромно за мною підглядав і чиє ім'я я ще не знала. Він склав руки на грудях і оглянув мене з голови до ніг оцінюючи.

-То що тобі тут потрібно, Марі? - Запитав він, а мені на здивований погляд пояснив,- Кірк сказав як тебе звати. Тож?
-Я з подругами потрапила у біду, ми шукали прихисток. Знайшли його тут. Як трохи заспокоїлося, дівчата подалися додому, мені ж в столиці нема куди йти, я залишилася з Кірком.
-Тому ти й звабити дурня збиралася, що йти було нікуди? - Я здивувалася і розгубилася від такої заяви,- Ти не зрозуміла, що він хворий?
-Він дуже милий, радісний. Я не думала,- ледь чутно промовила.

Щось таке промайнуло в погляді чоловіка, та відразу зникло.

-Йдіть до столу, а то охолоне!- Гукнув він закінчуючи розмову.

Тарілки швидко пустіли, тільки я не могла їсти. Хоч і посадили мене за стіл.

-Чого не їси? - Запитав батько.
-Дякую, не хочеться.
-Їж, - як наказ віддав чоловік, що сидів навпроти.
-Адаме, синку, не лякай її, вона он і так через раз дише.

Тепер я хоч знаю, як його звати. Поклала шматочок м'яса до рота, та смаку не відчувала, під пронизливими поглядами жувала, а хотілося виплюнути.

-То як вона тобі, Кірку?- Запитав Сем, схиляючись до хлопця.

Я взагалі й виделку поклала після таких слів.

-Вона хороша, -посміхнувся мені Кірк,- тільки неправильна.
-Що значить неправильна?- Не вгамовувався Сем.

Я ж вискочила із-за столу і побігла до дверей. Ключа у дверях не було і як би я їх не смикала, вони не відкривалися.

-Далеко зібралася?- Запитав Адам.- Тобі ж сказали, що треба перечекати. На Сема не звертай увагу. Він молодий і гарячий. Тебе він не чіпатиме. І батько заспокоївся. Як на вулиці стане безпечніше, можеш піти з нами, вивеземо тебе за місто.

Я як зазвичай, сиділа і не висвічувала. Чоловіки щось обговорювали. Частіше робили це в іншій кімнаті, щоб я не чула. Та я і не намагалася. Мене більш турбувало те, що відбувалося за вікном. А там було пекло. Постріли, крики, плач.

До квартири пішов запах диму і гарі. Сем вийшов перевірити, повернувся швидко.

-Горить крамничка поряд,- зовсім сумно повідомив він,- ненавиджу, як же я їх ненавиджу. Вони ж як сарана усе зносять на своєму шляху. Вбивці, ґвалтівники, розбійники, мародери!
-Тихо, Сем. Тихо. За все буде відплата. Я зараз схожу до пана Гаркена. Треба забити парадний вхід, і з двору двері захистити. Візьму у нього інструменти, може підсобить мені. Ви тут сидіть і не висовуйтесь.
-Стійте! -Вигукнула я, підхоплюючись на ноги. Усі погляди хрестилися на мені, навіть Кірк відірвався від книжки й посміхався мені, - не треба турбувати сусіда.
-Поясни, -чоловік був здивований, та не злий
-Я відчуваю, що не варто вам себе показувати. Я не можу це пояснити. Це моя інтуїція і вона мене жодного разу не підвела.

Чоловік довго мовчав, вдивляючись в мене, немов хотів прочитати мої думки. Погляд був в нього важкий. І моя ж інтуїція підказувала мені, що і вдачею він був такою ж. Це була людина, яка не терпіла заперечень, звикла не повторювати двічі і щоб кожен наказ виконувався відразу. Хто ж ти?

-Семе, тебе в обличчя ніхто не знає. Одягай якісь лахи й на розвідку. Ти знаєш, що казати у випадку чого. Про сусіда не забудь.

Сем вискочив з вітальні та повернувся одягнений у якісь штани, трохи йому короткуваті, пошарпане взуття і піджак з дірками на ліктях. Якби я його зустріла на вулиці, ніколи б не сказала, що це молодий чоловік з заможного роду, який знає собі ціну і вимагає відповідного ставлення до себе. Навіть вираз обличчя став простуватий. "Лицедій",- подумала я.

-Будь обережний синку,- сказав батько Сему і той вискочив з квартири.

Хвилини тягнулися нескінченно довго. Минула година, друга. У квартирі стояла повна тиша, відчувалось напруження. Я розуміла, що чоловіки хвилюються за Сема. І хоч для мене він був чужий, та я теж ні-ні й думками поверталася до нього. Все ж таки ці чоловіки єдина моя надія на сприятливе розв'язання моєї проблеми.

Усі вони були схожі владним поглядом, впевненою поставою, чітко визначеними рухами. Не треба мати розуму вище голови, щоб зрозуміти, що вони не такі прості, як виглядають на перший погляд. Я і не розраховувала, що мені от так все розкажуть і сама не запитувала. Мені просто неймовірно сильно хотілося, щоб усе це як найшвидше закінчилося. Хотілося додому, до мами, вітчима, двійнят.