Розділ 3

Прокидалася важко. Голова гуділа і ніяк не хотіла відлипати від такої м'якенької подушки. Очі просто не розплющувалися, хоч сірники вставляй. Заснула о четвертій, встала о восьмій. З радістю проспала б до обіду, та робота чекати не буде. Тому прийняла душ, одягнула звичну легку сукню, перекусила фруктами і побігла дарувати гарний настрій. Працюю я флористом в магазині квітів. Так, це не та робота, яка зможе прогодувати у великому місті. Але я працюю щодня, майже без вихідних і не просто продаю. Я створюю букети з квітів, солодощів, маленьких іграшок і всього, що трапиться під руку. А ще мене люблять клієнти, навіть є постійні. Тому платять мені добре. 

 І вже коли взувалася, зрозуміла одну страшну річ - мої шикарні човники на шпильці залишилися в автівці Дена. А щоб йому, невже не міг гукнути, щоб забрала? Знову прийдеться бачитись із ним. Ну чому я постійно спілкуюся з неприємними мені людьми? Чому саме вони липнуть до мене? Де мої розумні, багаті гуру, які будуть сподвигати йти вперед, досягати висот? Ну знаєте, як кажуть: скажи хто твій друг і я скажу, хто ти. Таким чином треба оточувати себе тими, на кого хочеш бути схожим, хто зможе порадити, підказати. Хто змушуватиме твою підсвідомість знаходити нові можливості, а дупцю підійматися з дивана і працювати. Чомусь зі мною такі чари не діють. Чи я не там шукаю, чи не так спілкуюся...

Хоча з Деном дещо інша ситуація. Та чого таїти, чоловік хоча би привабливий, що перекриває його паскудний характер. Цікаво спостерігати, як він змінюється з веселого хлопчака в серйозного гравця. До речі, чоловік вміє володіти своїми емоціями під час гри. Це дуже важливо, не кожен на таке здатний. А як він впевнено почуває себе за кермом, ніби одне ціле з автівкою. Так, стоп, чого це я шукаю позитивні сторони? Козел він і крапка. Не міг навіть розповісти про себе, змусив же когось написати ті папірці. Мабуть, якусь дівчину, що готова від його погляду танути, як віск на сонці. Ех, мені б такого життя, хоч трішечки.

З такими думками я й з'явилася на робоче місце. Сьогодні важлива місія - розробити макет весільної арки з живих квітів і надати варіанти для нареченої.

Зробивши перерву на обід таки вирішила набрати Дена, надіюсь вже не спить, все ж перша година дня.

-Ало, Ден? Привіт, це Соль. Вибач, що турбую. Хотіла запитати, як можу забрати свої туфлі? Виявилось вчора забула їх.

-Ммм, Соль, я люблю звісно, коли приємний ніжний голосок будить мене, але ж не тараторить так. Котра година?

-Ти що досі спиш? Вже обід, - ага, даремно надіялась.

-Обід… Ну тоді приїжджай і захопи щось поїсти. Голодний страшенно.

-Ау, Ден, ти там що, випивший? Я не доставка і зараз приїхати не можу. Нормальні люди на роботу ходять.

А у відповідь тиша…

-Ден? Ти ще там?

-О, що? Це хто? 

Я що помилилась номером? Та наче ні.

-Це та мала в червоній сукні монахині, яка вчора забула своє взуття в твоєму авто.

-Монахиня? Боже, це був не я, клянусь. Стоп, Соль? Мене чуть кондратій не хватив. Думаю, коли це я встиг з такою пані погуляти. То що ти хотіла? Приїжджай, коли зручно, сьогодні ж неділя.

- Ну кому неділя, а хто працює. Якщо десь о восьмій, не пізно?

- Не питання, чекаю,- і у відповідь короткі гудки.

Щастить же людині! Гуляє в своє задоволення, спить досхочу. От що значить заможні батьки. Може б і я такою була, якби тато був поруч. 

Мама розповідала якось подрузі, що він був власником великої компанії, а вона бухгалтером. Молодий, красивий, розумний. Вся жіноча половина колективу мріяла про такого чоловіка, а він обрав маму. Хоч вона й не була першою красунею, проте приваблювала саме своєю простотою і щирістю. Зустрічалися спочатку потай, щоб не викликати лишніх розмов, тоді стали сміливішими. Все було чудово, хоча жінки й заздрили у відкриту. Потім чоловік наважився зробити пропозицію, готувалися до весілля. Та одного разу мама повідомила, що вагітна. З тих пір вона почала помічати, що чоловік від неї віддаляється, постійно знервований, злий. Почалися часті сварки і одного разу прозвучала фраза після якої мама тихенько зібралася, щоб більше ніколи не повернутися. "Ти зрадила, це не моя дитина, весь офіс про це говорить. Ти просто хочеш моїх грошей?". Ось так плітки показують хто є хто. Якщо ти розумна людина і довіряєш своїй половинці, якщо дійсно кохаєш, то спершу з таким прийдеш саме до неї. Мені здається спілкування в стосунках — це найголовніше. Відкинувши емоції, можна вислухати кохану людину, розповісти про свої почуття, переживання. І лиш тоді робити висновки. Та кінець кінців можна було б перевірити достовірність інформації. Та, на жаль, мій батько виявився не таким. Він вірив тому, що не бачили його очі. Він слухав когось, а не ту, яку обіцяв любити все життя. А на додачу ще й звільнив.

Ось так із потенційно заможної я перетворилася на середньостатистичну. Значить так треба було. Можливо, якби я росла в достатку, то не була б собою теперішньою. Можливо, я теж була б такою мямлею, неспроможною навіть їсти собі приготувати чи прибрати після себе. А так, я знаю ціну грошам. Знаю, що таке праця і як приємно отримувати винагороду за свою старанність. 

Що ж, день добігає кінця. Час збиратися і вирушати за взуттям. Це ж треба було так вляпатись. Думала, що розпрощалися назавжди, а виявилось он як. 

Добре, що в неділю в метро мала кількість людей. Люблю цей вид транспорту, але не в години пік, коли тебе заносять у вагон і виносять, навіть якщо це не твоя станція. Я дістала вірних помічників - навушники, і поринула у свій маленький світ. Їхати майже на кінцеву, тому зручно всілась та прикрила очі. Спати все ще хочеться, особливо після напруженого дня. В голові лунають мелодії моєї улюбленою фолк-рок групи, а уява малює синів, що відправилися на пошуки себе, чарівну дівчину, що вміє обертатися в птаха чи кішку, царівну, що чекає на звільнення з магічного полону... Та, раптом, музика перестала звучати, я прокинулась, глянула на телефон - екран висвітив вхідний дзвінок.