Передмова

Як часто ви, жителі міста, чуєте заздрісну фразу "як тобі добре жити, ти ж у мегаполісі"? Але чи все так чудово як здається на перший погляд? Велике місто - це великі відстані, це величезна кількість автівок і людей, це великі гроші, які змушують людей закривати очі. Це великі гроші, які ти, на жаль, не завжди маєш. Мегаполіс - це душне метро з “та дайте ж вийти”, “ой, не роздавіть мене”, тісні маршрутки і “зачиніть, бо дує” в 40-градусну спеку. Це робота 24/7 і постійний рух. Здається, що життя тут не зупиняється ні на мить. Але, щоб вижити в таких умовах, треба бути сильним, де в чому нахабним, спритним. Або ти пристосовуєшся до міської метушні, або місто поглине тебе, розчинить в нетрях своїх незліченних вуличок.

Привіт. Мене звати Соль. Я народилася в мегаполісі і його дух тече в моїх венах. Зароджене трьома братами в минулому, діджиталізоване тепер, воно об’єднує всі культури і народи. Тут кожен знайде для себе прихисток і можливості - треба лише бути стійким та прагнути чогось досягнути. Я - саме така і маю безліч амбіцій. А ще, я обожнюю своє місто. За що? За широкі вулиці з багатоповерхівками, які раптово перетворюються в доріжки із приватними будиночками. За шалену швидкість життя. За дивні знайомства. За можливість бути різною і знати, що на завтра сусідки-пліткарки не розкажуть твої секрети половині села. Хтось покрутить пальцем біля скроні. Невже це те, за що можна любити? Так. Я не уявляю свого життя без довжелезних черг у супермаркеті і затишних посиденьок під каштанами.

Проте навіть у великому місті з мільйонами жителів і неймовірними можливостями хочеться звичайнісінького тепла, затишку. Хочеться бути комусь потрібною і знати, що живеш не лише заради себе, що з мільйонів корінних жителів і “понаїхавших”, один точно чекає тебе вдома. З твоїми заморочками і тараканами в голові. З твоїм милим характером, який змінюється щохвилини та доводить до сказу. З твоїм недосконалим борщем і смішною піжамою в сердечка.

Це моя історія. І я хочу розповісти тим, хто зневірився - серед великого хаосу мегаполісу можливо знайти своє місце і кохання. Варто лише озирнутися та уважно придивитися. Бо друг може стати ворогом, а ворог - найріднішою людиною. Душа не обирає де народитися чи жити. Проте вона завжди в пошуках спорідненого. Вона прагне кохання та шукає своє серед безлічі чужого.