Чотири. Сама дивна дівчина, яку я бачив

Чотири. Сама дивна дівчина, яку я бачив

          Вітер жбурляв в обличчя краплі солоної води, але це мене не нервувало, а навпаки – приносило задоволення. Океан колихався, плюхав воду на суходіл, оббризкував беріг, піднімав високі хвилі. У цю пору року, аж до самої весни, в океані народжуються значні хвилі, які іноді досягають до трьох метрів у висоту. Ідеально для серфінгу. Сьогодні вони неймовірні, просто чудові. Я стояв на дошці і котився з високою швидкість океанською гладдю і ловив неабиякий кайф. Приємні води пестили моє оголене тіло, вітер куйовдив змокріле волосся. Вже другу годину я розсікав на хвилях, піднімаючи улюбленим заняттям собі настрій.

          Ще б припинити думати про Кендес, цю дивакувату дівчину. Можливо, треба було все ж таки з нею поспілкуватися? Вивести брехунку на чисту воду? Наодинці я б їй нагадав вчорашню ніч. Але мене вона бісить! Страшенно! Ооооо, чоооорт!

          Занурившись думками у спогади про дівчину, я втратив контроль над хвилею і вмить опинився у воді. Звалився з дошки сторчголов, як новачок. І це ще більше мене рознервувало. Виплив на берег і кинув дошку на пісок. Бляха-муха!

          Сів на пісок, вперся руками назад, підставляючи обличчя теплим променям. Сонце поволі котилося до горизонту, але я ще встигну спіймати його м’яке тепло. Краплі води поступово зникали з мого засмаглого тіла і солоні сліди, які залишалися за ними, почали стягувати шкіру. Потрібно йти в дім, прийняти душ. Згріб одяг та підхопивши дошку для серфінга, попрямував до будинку.

          Так і йшов в самих шортах, ступаючи босоніж по лагідному піску. Вийшов на кам’яну доріжку, але взуватися не мав наміру. Я любив відчувати тепло нагрітої породи, а також своєрідний масаж, яким мене задарма обдаровували відполіровані роками камінці.

          – Привіт!

          Перед очима, як примара, з’явилася темношкіра бестія. Вона що, мене переслідує?!

          – Угу, – промугикав я і обійшов її, прямуючи далі.

          – Френсіс, ти завжди такий неприємний і злий? – почув я позаду і її питання змусило мене зупинитися. Що-що? Я обернувся, щоб поглянути на дівчину.

          Вона стояла, уважно роздивляючись мене і зовсім не приховувала своєї зацікавленості. Карі очі вистежували кожний м’яз на моїх грудях, оглядали біцепси, вона навіть голову на бік схилила, розглядаючи мої кубики на животі. Ну і безпосередність. Відчував себе, як товар у вітрині магазину.

          – Перепрошую, а можеш так нагло не пялитись на мене? – я впер дошку у доріжку.

          – Ой, я не думала, що це тебе засоромить.

          Нє, ну чесно! Вона якась з прибабахом! Я тепер сам почав сумніватися, що це саме вона зустрілася мені в барі цієї ночі. Чи вона тоді була набухана, а зараз протверезіла і оця її поведінка – і є звична для неї? Ще такої дивної дівчини я не зустрічав у своєму житті. А їх було не мало, повірте!

          – Крихітко, я ніколи не соромився жінок! І ні, з дівчатами я завжди лагідний і ніжний.

          – Правда? Тоді я не розумію, чому ти кидаєшся на мене.

          – Слухай, не мороч мені голову! – я розізлився. – Зараз ти схожа на мирну овечку, а в барі огризалася і так добряче мені хамила, що ладен був стукнути тебе по голові! Ти що, нічого не пам’ятаєш про нашу нічну зустріч?!

          Вона спантеличено закліпала, дивлячись на мене. А потім просто захитала головою, що означало «ні». Та лаааадно! Невже таке можливо?

          – Я зрозумів. Тобі подобається робити з мене дурня. Повір – ти не на того напала! Краще тримайся від мене подалі, окей?

          Але здається, моя розмова пройшла повз її вуха. Вона лишень стиснула плечима і як ні в чому не бувало, пройшла повз, у напрямку до будинку, залишаючи мене на самоті з моєю розгубленістю. Я провів її поглядом, подумки відмічаючи, що Кендес володіє неймовірно спокусливими формами. Але з головою у цієї дівчини явно якісь проблеми. І як Ванесса змогла взяти її на посаду власної помічниці? Це мене бентежило найбільше.

          Якщо чесно, я не мав жодного бажання проводити час з цією дівчиною за сімейним столом. І найменше хотів пересікатися з нею черговий раз. Але вибору у мене не було. Вечеря в маєтку відбудеться, хочу я цього чи ні. Адже це своєрідна традиція нашої родини. І навіть, якщо я пропущу вечерю, то цим тільки створю собі проблеми. Ванесса довго буде тримати зло на мене, я впевнений. Тож натягну на обличчя маску ввічливості і перетерплю деякий час.

          Велика простора обідня зала вже чекала на прихід мешканців на вечерю. Я одягнув білу футболку і темні джинси, хоча мав би причепуритися і мати більш витонченіший вигляд. Ванесса однозначно осудить мій вигляд. Знаю, що вона вимагає елегантного вигляду, сорочок і брюк. Та з усією повагою до своєї бабулі, сьогодні я буду вірний самому собі.

          Дубовий стіл вже ховався під білосніжною скатертиною. Витончений кришталь та посуд з тонкого фарфору акуратно розставлений зверху. Накрохмалені серветки, складені в  потішні фігурки, лежали на широких тарілках. Срібні прибори виблискували у яскравому вечірньому світлі ламп. Вази з ароматними ранункулюсами білого та багряного кольорів підкреслювали загальну гамму, в яку було оформлене усе приміщення. Темно-вишневі велюрові м’які сидіння крісел очікували на своїх гостей поруч зі столом. На тлі білих настінних панелей, глибоко-червона оббивка канапи виглядала, як велетенська пляма крові. Чомусь раніше я не звертав уваги на обстановку в цій кімнаті. Та й не тільки в цій. Все було вишукано і бездоганно. В принципі, як і завжди.

          Я нахилився до квітів і вдихнув їх ніжний аромат. Такий приємний, ненав’язливий, ледве вловимий, але у той же час не схожий ні на що. Улюблені квіти моєї бабулі.

          – Що ти робиш? – несподіваний голос за моєю спиною Кендес змусив мене завмерти.

          – Нюхаю квіти, – спантеличено відповів я і розігнувся.