Три. Йди під три чорти!

Три. Йди під три чорти!

          На мене дивилися дві пари очей, в яких явно прослідковувався крайній подив. Дівчина стояла із здивованим обличчям. Її тоненькі брівки злетіли догори, а ротик відкрився від щойно кинутої в її бік фрази. Погляд Ванесси зупинявся то на мені, то на темноволосій мулатці. Ой, ну камон! Не потрібно робити такі очі!

          – Вибачте, але я вперше вас бачу… – розгублено промовила гостя.

          Тепер прийшла моя черга дивуватися. Вперше бачиш? Я оторопів. Ага, так я і повірив! От же ж брехуха! Напевно, взнала хто я такий і тепер не хоче зариватися з моєю бабусею. Адже наша сім’я не остання в Лос-Анджелесі. Що, козявка, засцяла втратити роботу і тепер вдаєш, що страждаєш на амнезію? Ну-ну. Окей, зараз я тобі підіграю. Заради Ванесси. Не хочу влаштовувати розборки в її присутності.

          – Френсіс, що ти собі позволяєш? – нотки обурення почулися в голосі гренні. Вона насупилася і дивилася з претензією на мене.

          – Вибач, ба… – суворий погляд змусив мене прикусити язика. – Хммм, Ванессо! Я, певно, помилився. – кинув погляд на брюнетку, яка стояла, як укопана. – Дівчина неймовірно схожа на одну мою знайому. Не важливо.

          Я знову кинув погляд на дівчину. Акторка, по якій плаче премія «Оскар»! Їй богу!

          – Присідай, люба, – після короткої паузи сказала бабуля і вказала на крісло. – Що, ж. Френ, цю милу дівчинку звуть Кендес Клірвотер. З усіх претенденток, з якими мені довелося сьогодні поспілкуватися, саме вона ідеально підійшла на місце моєї помічниці. Чи асистентки. – Вона звернулася особисто до Кендес: – Але ні в якому разі не доглядальниці, дорогенька. Гаразд?

          – Так, місіс Дункан, – ласкаво всміхнулася молодиця.

          – Ванессо, я не розумію… – я насправді не розумів, навіщо раптом вона найняла собі помічницю.

          – Любчику, всі подробиці згодом. Але ж ти знаєш, що за декілька тижнів моє день народження, а це ювілей і послуги особистого помічника стануть в пригоді. А Кендес така розумничка! Я глибоко здивувалася, коли спілкувалася з нею. У мене склалося враження, що вона – це я у молодості!

          Старенька леді всміхнулася, а погляд її зупинився на обрії. Вона замріяно дивилася на океан, явно насолоджуюсь не краєвидом, а тим, що зараз спливло в її пам’яті.

          Ми сиділи з Кендес у тиші і терпляче чекали. Ніхто з нас не насмілився потурбувати господиню цього будинку. Я краєм ока спостерігав за Кендес і намагався впіймати хоча б натяк на її брехню. Але та сиділа і з цікавістю розглядала чайну чашку, яку тримала в руках. Дивна якась. Вона що, ніколи не бачила фарфору?

          Сімейний особняк Ванесси Дункан (дівоче прізвище, яке вона залишила собі після одруження) знаходився в мальовничому містечку Санта-Моніки, на узбережжі Тихого океану. Це великий маєток, з власним пляжем і пірсом для яхти, кортом для тенісу і полем для гольфу. Побудований ще пів століття тому, він ще й досі вражав своїми розмірами і чудовим стильним дизайном сімдесятих років минуло сторіччя. За роки життя в цьому маєтку Ванесса багато чого змінила, але незмінним завжди було одне – охайність і стиль, з яким вона облаштовувала його.

          Сімейна пара – Ванесса Дункан і Фредерік Макнамара (мій покійний дідусь) придбали цей маєток занедбаним, з будинком, який потребував грандіозного відновлення і з гектарами хащів, замість саду і луків, яким тепер так пишається моя бабуся. Прийшлося докласти немалих зусиль і коштів, щоб зробити з того лайна, яким був цей будинок і територія навколо нього, таку вишукану цукерочку, яким він став тепер.

          Напевно, вам цікаво, звідки у моїх бабусі і дідуся взялися такі кошти? Я відповім. За часи своєї молодості, в шістдесятих роках двадцятого сторіччя, Ванесса і Фредерік вирішили розпочати свій бізнес. І стартанули вони з продажу косметичних засобів, потім додалися засоби догляду, ще пізніше - парфуми. Діло йшло в гору, продажі росли і за кілька років з крихітного магазинчика вони перебралися у кількаповерхову будівлю власної фірми. Бізнес розширявся, і з часом розрісся у величезну корпорацію «Бьюті Фармасьютікал», яка займається не тільки прямими продажами, а й має власні заводи, виготовляє власну продукцію і має представництва в усіх штатах США.

          – Вибачте, – зітхнула Ванесса і подарувала нам лагідну усмішку. – Я на мить згадала юність. Чудові були часи!

          Вона взяла чашку з блюдцем і зробила ковток чаю. Так вишукано і елегантно, що я в який раз порівняв її з дамою аристрократичного походження. Кендес спостерігала за діями гренні і її обличчя виказувало суміш зацікавлення і здивування. Ця дівчина якась прибацана, чи як? Чого вона витріщається?

          – Любий, в мене до тебе є прохання, – Ванесса подарувала мені люблячу усмішку і я всміхнувся їй у відповідь. Тільки до цієї жінки я відчуваю глибокі почуття і повагу.

          – Що саме?

          На відміну від придуркуватої Кендес, яка тепер обзирала візерунок на срібній чайній ложечці, я навіть не доторкнувся до чаю. Її поява вивела мене з себе. А тепер вона ще більше дратувала, вдаючи, що вчора в барі була не вона і не її руки-крюки облили мене коктейлем!

          – Я попрошу тебе певний час пожити тут, – бабуся повернула блюдце на столик і поставила на нього білу чашку. – До Різдва. Ти не проти?

          – Залюбки, – я кивнув. Хоча я і маю власне помешкання, але раз на місяць залишаюся погостювати на вікенд у гренні. Якщо вона бажає, щоб я провів час з нею аж до самого її дня народження – то нехай. Пограюся в чемного хлопчика певний час.

          – А ще, місіс Клірвотер також буде мешкати тут.

          Щооооо?! Ця, ем, місіс Велика Брехуха, буде жити…де? Мені не почулося. Я заледве спіймав свою щелепу, яка відвисла від здивування. А тій хоч би що! Її, бачу, ця новина не здивувала! Нуль реакції. Напевно, вони з Ванессою вже обговорили цей нюанс. Крутить головою, роздивляється оздоблення фасаду.