22

З січневого київського морозу – до спеки біля екватору. За кілька днів у Сінгапурі Данило так і не звик до місцевого клімату, але зрозумів, що зможе звикнути. Й до зміни часових поясів організм ще не пристосувався, - а він ще бідкався, коли переводили годинники на літній та зимовий час…

Документи на право працювати у Сінгапурі оформлювалися дистанційно, в електронному вигляді. Лише сам дозвіл треба було отримати особисто, на місці, - і от він вже став повноправним резидентом міста-держави біля екватору. А потім – і повноправним працівником «Юнайтед Марітайм». Формально посада Данила називалася «головний менеджер», але, пояснила Мей, таких було багато, а «вага» людини залежала від того, які саме завдання вона виконує. Його це влаштовувало, як і кабінет у офісі на одному з верхніх поверхів хмарочоса. Поряд із кабінетом Мей, звичайно.

Ще треба буде, подумав Данило, водійські права обміняти на сінгапурські. На це є кілька місяців за місцевим законом, - а в Україні отримати нові… Якщо вже жити на дві країни та постійно їздити світом.

А взагалі, наскільки стрімко розвивалися події! Лише два тижні тому він оголосив, що звільняється з «Зернократа». Через особисті обставини. Директор підписав заяву легко, а от співробітники були шоковані. Оскільки він повинен був ще відпрацювати кілька днів, Аня зайшла до його кабінету із якимись документами, але виглядала розгубленою.

-Але … що ж ми будемо робити? Без вас, і ваш заступник теж звільнився… Незрозуміло, чому. Як тепер ми будемо працювати?

-Чому він звільнився, я тобі скажу. – Данило посміхнувся. – Бо виявився інформатором вельмишановної пані Христини. Й намагався вижити мене, щоб зайняти мою посаду. Довелося йому пояснити, що так кар’єру він не зробить. От і пішов шукати кращої долі в іншій компанії… - Аня, звісно, не знала, через що Крісті залишила й офіс, і Україну. Її ніхто не збирався ставити до відома, - як не знав про цю частину історії й колишній заступник Данила. Але у «Зернократі» не хотіли терпіти таких інтриг, хоча повністю позбутися їх у великій компанії було неможливо.

-Як і Іван… Якась епідемія, а тепер ще й ви!

-В кожного свої причини… В нас новий директор, прийшов на місце Івана, а той – на його, в іншу компанію. Рокіровка… - Насправді, Біленко сам запропонував такий варіант. Дізнавшись про те, що відбулося між Данилом та власницею компанії, він вирішив, що після того, як відмовився підтримати Данила під час конфлікту із Шиліним, йому краще робити кар’єру в якомусь іншому місці. А його колега з іншої компанії, що працювала у суміжній сфері, теж бажав змінити роботу. Власників обох бізнесів це теж влаштувало.

-Я усе це розумію… Але все ж таки – а ми-то тут, у департаменті, як? – ще раз спитала Аня. Позбутися під час зміни керівництва фірми ще й безпосереднього керівника, й, можливо, отримати у цій ролі зовсім нову людину, - це було для усіх вже занадто.

-Ну, я ж усе-таки йду не у відкритий космос. Я йду до «Юнайтед Марітайм», але за умовами роботи буду багато часу проводити в Україні. Так що, коли виникатимуть складні питання, ти зможеш звернутися за порадою.

-Я?

-А хто ж? Я порекомендував, щоб ти виконувала обов’язки директора департаменту. Поки – тимчасово, але, якщо впораєшся, - то постійного керівника й не шукатимуть, а тебе призначать на цю посаду. Новий директор, - ти із ним завтра познайомишся, - сказав, що мені краще знати, хто на це здатний з моїх людей… А більше я нікому цього не довірю. Так що, - Данило посміхнувся, - ти робиш кар’єру!

Аня виглядала приголомшеною.

-Але ж … у мене тут досвіду чи не найменше, ніж в усіх!

-Але є голова. Ти вмієш думати, та й у наших іграх вже розумієшся достатньо. І зможеш звернутися до мене, якщо буде потреба. Але … звикай ухвалювати рішення сама. От з цими документами – що, ти вважаєш, треба робити?

Й департамент загудів, основною темою розмов було, що ж краще, чи, точніше, що гірше: отримати у ролі керівника прийдешнього «варяга», чи підкорятися наймолодшій та найменш досвідченій з них? Але, як знав тепер Данило, Аня добре впоралася із тим, щоб взяти ситуацію у департаменті під контроль, та й завдання, що перед ним виникали, виконувала досить успішно. Він не помилився.

Приблизно до цього ж часу Данило, нарешті, розібрався та звик до того, що ж та де у його новій квартирі… Й поступово вирішував, що ж там треба буде змінити, щоб, як він казав, не соромно було приймати гостей. Хоча кого він мав приймати?

А потім він таки опинився біля екватору.

-Сьогодні таки поїдемо, - сказала Мей. – Тим більше – вихідний…

-Добре.

Зволікати було вже не можна. Данило не хотів їхати знайомитися з її батьком, допоки не стане повноцінним працівником «Юнатйед Марітайм». Одна справа, казав він, коли ти безробітний, інша – коли у будь-якому випадку маєш посаду та статус. Тож, вони вийшли з апартаментів Мей в одному з житлових комплексів та спустилися ліфтом до підземного гаражу.

-Хочеш сісти за кермо? – спитала вона.