20

Вони зробили це у п’ятницю з самого ранку. Договір оформили таким чином, щоб не треба було переводити кошти, та щоб Данило не сплачував податок. Громадянка Сполучених Штатів Америки Христина Романів визнавала наявність боргу перед Данилом Королем, та, у якості погашення цього боргу, передавала у його власність нерухомість у вигляді квартири із паркомісцем. Та, - це було спеціально зазначено у договорі, - з усім, що у квартирі знаходиться.

 Нотаріус здійснив усі необхідні дії, і от Данило вже був законним власником того, де йому тепер доведеться жити. Хоча він жодного разу там не бував. Врешті-решт, подумав він, саму квартиру завжди можна й продати…

Крісті віддала йому ключі.

-Ось ці – від верхнього замку, ці – від нижнього, і магнітний – від під’їзду… - пояснила. Здавалося, вона змирилася із втратами, й тепер виглядала по-діловому. А от щодо ключів, навряд чи Данило потребував пояснень. Аж занадто вони були різними, як тільки він побачить замки, відразу зрозуміє, який куди підходить. І взагалі, замки краще буде замінити. – Ти зараз туди?

-Та ні, ввечері подивлюся. – Данило знизав плечима. – Ти будеш сміятися, але на роботі чекають. Справ дуже багато. А там навряд чи щось зміниться… Чи не так?

-Хтозна, хтозна! – Христина загадково посміхнулася. - До речі, інтер’єр тебе, можливо … дещо здивує. Це не я робила, - пояснила вона. – Вже купила у такому вигляді. Першим власником був один бізнесмен, і він купував та облаштовував це місце … скоріше для розваг. А тому зробив знешумлення з усіх можливих боків – щоб не було претензій від сусідів. Мене це й привабило свого часу, коли після його смерті удова продавала, їй це було непотрібно… А змінювати інтер’єр – коли б я це робила, якщо постійно у роз’їздах? Так усе й залишилося… Так що не дивуйся.

-Мене вже ніщо не здивує. А ти зараз…?

-До аеропорту, як і планувала. Здам там машину, а валізи вже у багажнику. Уявляю, скільки з мене здеруть за цей багаж! Бо ж треба вивезти усе, що в мене тут було … з особистого.

Вони вийшли з офісу нотаріуса. Документи на квартиру вже зайняли місце у портфелі Данила. Він усе ще не міг звикнути до того, як спокійно спілкується із людиною, яка нещодавно збиралася його вбити. Але … він переміг, і міг пишатися цим, хоча ніхто, окрім них двох, не дізнається… Тепер можна було проявити чемність, та провести Христину до машини.

-Ну, гадаю, ми не будемо ображатися один на одного більше, ніж вже було, - посміхнулася вона, сідаючи за кермо.

-А навіщо? – Данило знову знизав плечима. – Я взагалі не думаю такими категоріями. Тим більше, нам немає навіщо зустрічатися. Тому – прощавай. Та не забувай, що я тобі сказав: навіть не думай коли-небудь проти мене будь-що зробити. Тоді … опинишся там, де не хочеш бути. Навіть, якщо мене вже не буде.

-Я пам’ятаю, - серйозно відповіла вона. – Так що – прощавай.

«Фольксваген» рушив, і разом з ним пішло у минуле те, що було звичним для кількох людей та компаній, зрозумів Данило. А потім поїхав до «Зернократа».

А приїхавши, зрозумів, що міг не поспішати. Конфлікт із фінансистами вже вщух, - його, власне, тільки й підживлювала Крісті, - і взагалі, сьогодні в офісі майже ніхто не працював так, як завжди. Так буває, коли керівництва немає на місці, а Іван Біленко поїхав у справах аж до Полтавської області, вирішувати якісь земельні та виробничі питання. Це було те, до чого Данило ніколи не мав відношення, та дуже цьому радів, а от Іван відчував себе у цих питаннях, як риба у воді.

-Міс Чоу теж немає? – спитав він Валентину. Термінових питань, які треба обговорити із нею, щоправда, не було, але деяку інформацію він хотів дати, - щодо їхнього спільного електромобільного бізнесу.

-Немає. Написала мені, що сьогодні її не буде цілий день, у зв’язку із якимись особистими справами.

Теж переїздить, зрозумів раптово Данило. Вона ж жила у Києві у квартирі Христини, тій самій, що тепер належить йому. Чомусь він не подумав, що виходить, м’яко кажучи, незручно. Можливо, образилася на нього? Якщо навіть не зателефонувала, як-не-як, діловому партнерові. Та й куди вона переїде? З іншого боку, з її статками не повинно бути проблем … якщо не враховувати невеликого часу на усе це та незнання мови. Хоча деякий час усе ж вона мала, Христина повинна була попередити, що ця квартира не буде їй належати за декілька днів. Він вирішив сам зателефонувати міс Чоу  зі свого кабінету. Але та не відповідала. Таки образа? Не бере слухавку, побачивши, хто телефонує? Але на неї це зовсім не схоже: для міс Чоу бізнес завжди на першому місці. Він спробував зателефонувати з офісного телефону. Результат був той самий. Набрав, думаючи про те, який рахунок прийде, сінгапурський номер. Відповіді не було.

Це була загадка, але, оскільки міс Чоу попередила про свою відсутність, тривожитися підстав не було, тому Данило відклав цю проблему. Мало які справи можуть бути в людини, тим більше, враховуючи обставини…

Він занурився у звичайні робочі питання. Їх накопичилося багато, тим більше, що заступник таки пішов на лікарняний. Адміністративну частину його роботи Данилу довелося взяти на себе, а юридичну – знову передати Ані. Проблема полягала у тому, що одне іноді важко бувало відокремити від іншого. Їм доводилося більше, ніж зазвичай, працювати разом, - інші співробітники, мабуть, почали заздрити дівчині, подумав Данило. Втім, вона тут не за блатом опинилася, і продемонструвала здібності та наполегливість. Усе справедливо.