15

Для службової переписки у «Зернократі» існувала спеціальна корпоративна поштова система. Не звичайна електронна пошта, якою користувалися співробітники для зв’язку із адресатами поза офісом, а власний програмно-комп’ютерний комплекс. Кожен співробітник мав до неї доступ, - якщо, звісно, його посадові обов’язки вимагали цього. Робітникам на полях чи у переробних цехах або, скажімо, водієві, який возив міс Чоу, це було непотрібно.

Данило зайшов у систему, використавши електронний цифровий підпис, скопіював текст, підготовлений Анею, - це була доповідна записка з проблеми, яка викликала конфлікт департаментів. Натиснув кнопку «відправити» - й попередження про наслідки, які настануть, якщо буде прийнято пропозицію фінансистів та логістиків, миттєво опинилося на комп’ютері директора. Врешті-решт, саме Івану доведеться ухвалювати рішення, як діяти, - особливо, коли міс Чоу сказала, що не буде втручатися.

Довіряти електронній системі повністю не можна було, принаймні, так вважав Данило. А тому продублював документ на папері, щоб той зберігся в архіві. Таке робилося для документів з важливих питань.

Електронною системою документообігу він користувався нечасто, але тепер вирішив перевірити, що ж там іще є з проблеми, яка зараз його цікавила. І з подивом виявив лист, у якому фінансовий департамент обстоював свою позицію. Причиною подиву було не те, що такий лист існував, - це було логічно, хоча суть пропозицій фінансистів та логістиків Данило знав і без цього. А те, що поряд із підписом начальника департаменту на документі красувався підпис Христини Романів. Це був перший випадок, коли вона так явно та, можна сказати, офіційно втрутилася у справи компанії. Адресований лист був не тільки Івану Біленку, але й міс Чоу, а тому був написаний двома мовами, - українською та англійською.

А ще цікавіше було те, що англійська у листі була, скоріше, американська ділова, ніж класична «оксфордська». А в українському тексті прослизали слова, які використовують скоріше саме представники української діаспори, ніж мешканці самої України, навіть західних регіонів (як там розмовляють та пишуть, Данило, сам корінний львів’янин, дуже добре знав). А це означало, що лист Крісті не тільки підписала, але й сама написала, причому ніхто з українських співробітників його навіть не редагував. А начальником фінансового департаменту його було тільки разом із нею підписано та завантажено у систему.

А це означало, що саме міс Романів, очевидно, є справжнім автором самих пропозицій. Це було погано. Обстоюючи свою позицію, Данило виступав, як з’ясувалося, особисто проти близької людини власниці фірми, - із якою, враховуючи спільний бізнес, про який ніхто не знав, псувати відносини не треба було. Тепер важливо було, чи знає міс Чоу, що це – саме пропозиція особисто Крісті, а не заходи, що «визріли» усередині «Зернократа». Могла й не знати, - бо подруга явно не розповіла їй про це у неформальній обстановці, а подала, як звичайну ділову пропозицію співробітників, яку, проте, вона сама підтримує. Чоу Мей, звичайно, української не знає, і тому виявити «діаспорний» діалект не зможе. Іван їй про це не скаже, навіть, якщо й помітить. Навіть, якщо вона сама зрозуміє, що у англійському тексті зустрічаються американізми, - то подумає, що Крісті просто перекладала текст з української, спеціально для неї, - єдиної, хто в офісі взагалі не володів ані українською, ані російською.

На щастя, сьогодні йому не треба було сидіти у офісі. Точніше, треба було їздити у справах, - спочатку в нього була призначена зустріч у офісі однієї юридичної фірми, яка представляла в Україні декого з іноземних контрагентів «Зернократа». Виникли проблеми, які треба було обговорити особисто. Потім треба було зустрітися із людиною з МЗС, - хоча нічого таємного у зустрічі цього разу не було, вона стосувалася звичайних робочих питань. А потім, оскільки ніхто не контролював. Куди саме та коли Данило поїде, - він мав ще час заїхати до нового офісу їх із міс Чоу спільної компанії, та вирішити там деякі справи так, щоб ніхто у «Зернократі» про це не знав.

Нічого складного у цьому не було, думав він, сідаючи за кермо свого електричного «Ніссана». А головне, буде мати час обдумати ситуацію, - за кермом завжди добре думалося. Особливо, якщо ти у машині один. Усе краще, ніж у людному офісі, навіть, якщо там у тебе окремий кабінет: присутність великої кількості людей за тонкою стінкою усе одно відчувалася, навіть, якщо шум і не заважав працювати. Салон же власного автомобіля був справжнім особистим простором.

Обдумати треба було становище, у якому він сам опинився. Радіючи початку спільного із міс Чоу бізнесу, Данило аж ніяк не гадав, що може ризикувати втратити як його, так і роботу у «Зернократі». Й усе це – через Крісті, яка розпочала складну корпоративну інтригу, користуючись і своїми знаннями як фінансиста, і близькістю до Чоу Мей. Головне, було незрозуміло, навіщо вона взагалі зробила це? Та ще й настільки явно, поставивши свій підпис під важливим корпоративним документом, та ще й таким, який означав можливість порушення закону. Хоча вона не працювала у «Зернократі», не мала там жодних фінансових інтересів після того, як сім’я Чоу придбала компанію. Тож, навіщо їй це? Навіть, якщо її пропозицію приймуть, сама Крісті нічого від цього не виграє.

З іншого боку, з її досвідом у бізнесі, Крісті не могла не розуміти, що проти запропонованого нею варіанту дій міжнародно-правовий департамент обов’язково буде заперечувати. Чи могла вона ризикувати своїм становищем у своїй бриатнсько-американській фінансовій компанії? Теж сумнівно, тим більше – якщо не отримує від цього великої вигоди.