13

-Здається, добре місце. – Міс Чоу озирнулася навколо. Це було офісне приміщення, навіть, здається, завелике для їхньої мети. – Недорого?

-Воно не здається в оренду. Воно продається, - пояснив Данило. – Колишній власник припиняє діяльність в Україні. Продає дешево, як для такої площі й такого місця. Вирішувати вам, але, якщо на це піти, ми будемо позбавлені проблем із приміщеннями на майбутнє. А зайві площі зможемо здати. До того ж, як бачите, вони продають навіть із частиною меблів і ремонтом. Можна буде розпочинати працювати тут майже відразу.

-Дійсно, добрий варіант. – Міс Чоу посміхнулася. – А казали, що ви не менеджер, Дане!

Той коротко розсміявся у відповідь:

-Ви змушуєте мене ним стати!

-Розкрити свої можливості! То скільки це буде коштувати у доларах?

Данило назвав цифри. І те, скільки такі приміщення коштують зазвичай.

-Питання от у чому: на чиє ім’я ми це будемо купувати?

Начальниця. – чи тепер вже просто діловий партнер? – замислилася.

-А є можливість на іноземну компанію? На мою власну, зареєстровану у Сінгапурі. Мені здається, так надійніше. У разі чого – можна звертатися за захистом, як іноземний інвестор. – Міс Чоу явно була знайома із українською практикою рейдерства, і не хотіла втрачати власні кошти, які вкладала у цей бізнес. Втім, Данило передбачав такий варіант, хіба що гадав, що купівля буде оформлена на кіпрську компанію.

-Так, можна, тільки буде дещо складніше за документами. Потрібен буде легалізований переклад документів компанії, якщо ви, як директор, будете підписувати угоду. В нас такі угоди оформлюються через нотаріуса, а той буде перевіряти повноваження на їх укладення. Та ще питання оплати…

Як не дивно, міс Чоу дістала з сумочки звичайний блокнот у шкіряній обкладинці та ручку «Паркер», і розпочала записувати, що саме потрібно для оформлення угоди. А ще затятий користувач айфона! Проте, здається, у важливих питаннях більше довіряла паперу. А купівлю офісу, де належало працювати, мабуть, вважала важливою справою. Хоча для її родини, постійно нагадував собі Данило, вартість не дуже великого київського офісу, навіть далеко не у центрі, складала ледь не кишенькові гроші. Звичайно, це не означало, що їх будуть витрачати, не подумавши. Це ж не вітчизняні «круті» бізнесмени «родом» з дев’яностих…

-Документи будуть у мене завтра. Ви зможете забезпечити завірений переклад та усе, що необхідно, Дане? Я б хотіла завершити це скоріше. Бо, якщо ви праві щодо ціни, нас можуть випередити…

-Це навряд чи: продажем займається мій знайомий, - пояснив Данило. – Тому в мене й є ключ… Але зволікати, звичайно, не треба, тому … сьогодні дізнаюся щодо легалізації. Та повідомлю.

-От і добре. – Міс Чоу закрила блокнот та сховала назад у сумочку. Данило звернув увагу на витиснений на обкладинці логотип. – А тепер мені треба повертатися назад, до нашого офісу. – Як не дивно, вимовити назву «Зернократ» їй було чомусь важко. Попрощалася, потиснувши Данилу руку, та попрямувала до ліфту. Звичайно, приїхала вона сюди на тому ж «Лексусі» із водієм, й Данилу стало цікаво, як вона пояснила цю поїздку, якщо вже так бажала зберегти у таємниці усе, пов’язане із їхнім спільним бізнесом. Дуже незручно, якщо не можеш водити авто самостійно. Хоча після пригоди на проспекті Перемоги та роз’яснень щодо відношення до водіїв бажання сідати за кермо в Україні могло зникнути, навіть, якщо не брати звичку їздити вдома іншою стороною дороги.

Ключі знайомому агенту з нерухомості можна було навіть не завозити. Той сказав: повернеш, якщо не купуватимете. А якщо на угоду дано добро, то ключі поки що в нього й залишаться. Це було добре. Не тому, що Данилу був потрібен зараз доступ до приміщення, а через те, що можна було не витрачати час. Він хотів перевірити одну здогадку, а тому, опинившись вдома, відразу увімкнув ноутбук. І виявилося, що здогадався правильно.

Емблема на обкладинці блокноту, до якого робила записи міс Чоу, складалася зі стилізованої букви В та вінка з невідомого йому листя. Пошук в Інтернеті відразу ж показав, що це була емблема італійської фірми «Бонетті та сини». Фірма була невеличка та мало кому відома, - окрім невеликого кола дуже заможних клієнтів. Вона спеціалізувалася на високоякісних виробах зі шкіри. Гаманці, сумки, портфелі, - вартістю щонайменше у сотні євро, та навіть взуття, чоловіче та жіноче. Данило пригадав такий же логотип на портфелі, який міс Чоу взяла із заднього сидіння розбитого «Мерседеса», коли вони їхали з місця аварії. А отже, скоріше за усе, вона – поціновувач продукції «Бонетті». Він не дуже розумівся на таких речах, а тому зайшов на сайт фірми, - і, дійсно,  сумочка міс Чоу та навіть черевички, у яких вона сьогодні була, виявилися новими моделями «Бонетті».

Ця назва закарбувалася у мозку, ще коли Данило читав про трагічну долю Мері Хіллмонт. Її чобітки, у підборах яких знайшли наркотики китайські прикордонники, були тієї ж марки, - один з британських журналістів, схоже, однодумець Майка Феллона, довго смакував у своїй статті їхню вартість, і те, що наявність грошей на такі речі не врятувала Мері у комуністичному Китаї.

Цей факт міг лягти у загальну картину різним чином. Але у збіги Данило не вірив, а інші варіанти були такі, що доводилося лише розмірковувати, який з них більш жахливий.