12

Сидячи у літаку, Данило пригадував розмову із містером Феллоном. Той, мабуть, зміг поспілкуватися з сином за допомогою телефону. І тепер питав:

-Вам вдалося дізнатися те, що ви хотіли, Деніеле?

-Так. Дякую за цю можливість!

-Не питаю, навіщо вам це. Гадаю, у вас у компанії свої … ігри. Але ви пообіцяли Майку запросити його до вашої країни?

-Скоріше, запропонував. Він так пишається тим, що він – комуніст… Гадаю, йому буде корисно подивитися на те, що комунізм залишає після себе, - пояснив Данило. – Тільки хай вилікується у цьому закладі…

-Так, буде корисно, - розсміявся адвокат. А потім став серйозним. – А ще корисніше – опинитися в іншій країні. Де є, чим зайнятися, що подивитися, і де він не зможе дістати наркотиків…

-Щодо останнього – хіба що незнання мови завадить, - скептично зауважив Данило. Як пояснити британцю, що в Україні часто-густо наркотики рекламують за допомогою графіті на стінах будинків? Щоправда, іноземець і не зрозуміє, що ці написи означають. Продавці, скоріше за усе, працюють із зовсім іншою клієнтурою. – Але, гадаю, буде не до того. У Прип’ять звозимо, покажемо, як жили реальні радянські люди. А потім до парочки музеїв…

-У вас є на це час? – скептично спитав містер Феллон. Цікаво, що згадка про поїздку до Прип’яті його не злякала. Мабуть, він не відносився до тих, хто страждав на радіофобію.

-В мене є друзі, які залюбки проведуть … політінформацію для іноземного комуніста! Ви знаєте, що це таке? – Й Данило пояснив кількома фразами.

-Сподіваюся, без бійки? – посміхнувся адвокат.

-Та ви що! Вони ж – інтелігентні люди! – Цікаво, чи зрозуміють британці термін «інтелігенція»…

Треба буде все це організувати. Якщо, звісно, Майк таки захоче приїхати та зателефонує йому. Але зараз є більш нагальні питання.

Думати було важко. Поруч із ним у літаку сиділа подружня пара з Туреччини. Вони голосно щось обговорювали, - звісно, не знаючи турецької мови, Данило не розумів, про що ідеться. Власне, йому й не були цікаві чужі справи. Але постійний шум від цих розмов, - «чорний шум», - усе одно діяв на нерви та заважав зосередитися на власних думках. На тому, що треба буде зробити по поверненні, та на інформації, яку потрібно було проаналізувати.

Втім, він не знав, що на шляху від Стамбула до Борисполя буде ще гірше. Крісла поряд та позаду зайняла родина співвітчизників із двома дітьми…

Проходячи крізь стрій зустрічаючих, які, звісно, чекали не на нього, Данило вперше подумав, що, можливо, й не так погано, що його вигнали у ту відпустку. Надто виснаженим він себе відчував, - й не стільки від виконання самого доручення, а саме від дороги назад. І передусім – якраз через таких сусідів. До того ж, про взаємовідносини батьків родини, що летіла поруч з Туреччини, та стан здоров’я і харчові уподобання їхніх дітей, Данило знав тепер достеменно, хоча й не міг би сказати, навіщо йому потрібна ця інформація.

Електричний «Ніссан» чекав на платному паркінгу, й навіть заряду майже не втратив. Принаймні, додому точно повинно було вистачити.

Ще у стамбульському аеропорті Данило побачив на своєму смартфоні повідомлення у вигляді «плюсика». Це означало, що Тарас виконав наступний етап їхнього плану.

Ролики про Артема Шиліна продовжували монтуватися та викладатися. Але поки що не у загальний доступ. Передивитися їх міг тільки той, хто мав пряме посилання, або, як кажуть «просунуті» інтернет-користуваі, лінк. Роликів було два. Під назвами: «Злочини Артема Шиліна» та «Злочинець Артем Шилін». І, якщо перші два призвели тільки до шкоди репутації антикорупціонера та активіста, й до підвищеної кількості запитань журналістів, то останні могли б бути причиною відкриття кримінальних проваджень.

На «плюсик» надійшла відповідь – одиничка.

І от, поки Данило був у повітрі, суддя Король – розглядав справи у залі апеляційного суду у центрі Львова (як завжди у суді апеляційної інстанції, вони йшли потоком), а прокурор Король займався справами у своєму кабінеті у Черкасах, Артему Шиліну прийшло приватне повідомлення у Фейсбуку. Декілька днів тому спеціально зареєстрували «лівий» аккаунт. Звичайно, не було гарантій, що повідомлення від незнайомця буде відкрито та прочитано, але Данило із Тарасом виходили з того, що активіст, скоріше, зацікавиться: а раптом йому таким чином хтось анонімно скидає якусь корисну інформацію? Наприклад, щодо якого-небудь корупціонера.

А отримає він зовсім інше. Посилання на два ролики, зміст яких може дуже зацікавити слідчих. І пояснення, що поки їх ніхто, крім автора та адресата, не бачив. Але далі – можливі варіанти. Від того, до якого саме правоохоронного органу скинути ці посилання, - де Шилін має більше ворогів, - і до того, що відео стане загальнодоступним. Й пропозиція: що він сам обере?

Артем виявився кмітливим хлопцем, й відразу запитав у відповідь, що від нього, власне, хочуть? Звичайно, він здогадався, що Толік Жабін, від імені якого прийшло повідомлення, - особа видумана. Тому навіть на ім’я його не називав.